Каролінгське відродження

Вступ

У побуті і культурі будь-якого народу є багато явищ, складних за своїм історичним походженням і виконанням функції. Одним із самих яскравих і показових явищ такого роду у Франкській монархії є каролінгське відродження. Культура цієї епохи незвичайна - у дивному сполученні небесного і земного, спиритуального і грубо тілесного, похмурого і комічного, життя і смерті.... Щоб оцінити велич і чудо каролінгського відродження, потрібно представити колорит тих часів, представити величезну Франкську монархію. Завдяки Эйнхарду - митцю каролінгського відродження і його праці "Життя Карла Великого", ми можемо оцінити внесок Каролінгів у культурне відродження франкської монархії, де відбувалися збори кращих представників західної освіченості при дворі імператора, виховання цілого покоління богословів, вчених і літераторів, і пожвавлення старих центрів культури, при створенні нових в абатствах і єпископських містах. Мистецтво каролінгського відродження відродило такі ознаки, як стверджуючий характер, енергійний оптимізм, цільний погляд на світ , балансування на грані реального й уявлюваного. Твори каролінгських письменників склали після Раннього Середньовіччя новий шар знань, виявшихся у розпорядженні освічених людей наступних століть.

Чи залишилося від цієї епохи що-небудь, без чого важко собі представити внутрішній світ сучасної людини? На це питання багато відповідей - це і капела Карла Великого в Аахені, і численні собори каролінгської епохи, і добутки Алкуіна і Эйнхарда. Ця тема дуже актуальна, в останні роки люди всі частіше стали цікавитися відродженнями, адже багато хто з них шукають духовне відродження в собі. Факт того, що каролінгське відродження - це промінь світла в тьмі варварства і неуцтва, цікавить і захоплює нас. Каролінгська епоха була відзначена значним підйомом і розширенням освіченості, розвитком літератури і мистецтв, живим і активним інтересом до античної спадщини і до філософії ранньохристиянських мислителів, що мало велике значення для прогресу франкської культури, незважаючи на те, що широкі маси не брали участь у цьому русі.

З'явився новий світ, що виник через поступове злиття римського й варварського світів. У цьому варварсько-християнському світі намітився вирішальний перелом: у світобаченні виступила на перший план християнська складова з її індивідуалістичним початком, спочатку сконцентрованим на абсолютній особистості Бога. Більше всього в каролінгську епоху прагнули органічно з'єднати земні вчинки імператора з ідеєю, кінцівки історичної долі і представленням про кінець світу. Апокаліптичне бачення Небесного Єрусалима, межі і прообразу історії людства, рятівником якого став Христос, образ якого постійно зустрічається на мініатюрах, ілюстраціях книг, творці яких користувалися дивно красивим каролінгським письмом. Найбільш важливі архітектурні нововведення у церковному будівництві Каролінгів зв'язані з задумом, що перетворив у єдине ціле церкву й імперію. В усьому відчувається прагнення вписатися в римсько-візантійську культурну традицію. Прагнення до монументальності в каролінгських будівлях видає програмну установку на римську цивілізацію. Відновлення Римської імперії було задумано Карлом Великим відразу на багатьох рівнях. Тому відбувається взаємопроникнення класичних форм і втілення нових релігійних і державних ідеалів. В наслідку цих процесів каролінгське відродження можна назвати античним відродженням.

Основна частина

РозділI

Франкська монархія (VIII-IX ст.)

1. Епоха Каролінгів

Нащадки Піпіна Геристальського стали урядовцями об'єднаної Франкської держави і поклали початок нової династії франкських королів, які одержали свою назву по імені свого самого яскравого представника - Карла Великого - Каролінгі. За час свого правління їм вдалося об'єднати майже всі християнські народи Франції, Німеччині й Італії, і папа римський Лев ІІІ коронував Карла як першого імператора Священної Римської імперії. Культура франків значною мірою була підлегла військово-політичним і адміністративним задачам, що стояли перед династією Каролінгів, які прагнули зміцнення своєї влади на всій території імперії. [8, 62]

Варвари і римляни поступово змішувалися. Поступово росло число змішаних шлюбів. Також змішувалася і культура. До нас дійшли твори мистецтва VІІ століття, що свідчать про незвичайні зміни в смаках. У кам'яній архітектурі ще зберігається залежність від античних зразків. Але декоративне мистецтво - і в прикрасі стін, і

в ілюстрації книг, і в ювелірних виробах - зовсім інше.

Майстри усе більш невміло передають пластику тіла (може бути, з відрази до нього), вони віддають перевагу зображенню тварин, природи, фантастичним образам і орнаментам. На місце вільного повітряного малюнка приходять переливи фарб і заповнення порожнеч. При цьому християнство прагне бути наглядовим і використовує можливості мистецтва варварів для своїх цілей. Це було відродження через вторинне відкриття античного мистецтва. Розквіт архітектури - усього з 768 по 814 роки було побудовано приблизно 27 соборів, 232 монастиря, 65 палацевих ансамблів. У Каролінгській імперії було побудовано 400 нових і розширене 800 існуючих монастирів. Загальний підєм мистецтва в часи Каролінгів не захоплює монументальну скульптуру. Відомі тільки деякі кам'яні рельєфи, виконані ще в дусі Меровінгів. [1,224-225] Одним з головних нововведень було переважне виконання літургії в обмеженому просторі. Вирішальним фактором у розвитку мистецтва було досягнення згоди нової імперії і Церкви. Це знайшло відображення й у ході розвитку образотворчого мистецтва й архітектури. Розвивається мистецтво книжкової мініатюри, які прикрашалися ізоморфними заставками зі стилізованих фігурок тварин. Епоха Каролінгів залишила нам чудові пам'ятники книжкової мініатюри. У монастирських скрипторіях і бібліотеках листувалися, ілюструвалися і зберігалися християнські й античні тексти релігійного і світського змісту. З книжкових пам'ятників того часу найбільш відоме "Євангеліє Карла Великого" (до 800 р.), "Аахенське Євангеліє" (поч. ІX в.), "Утрехтська Псалтир" (близько 820 р.), у якій пером і чорнилом у чіткій графічній манері виконані ілюстрації на біблійні теми. І якщо ірландські мініатюристи попередньої епохи тяжіли до бурхливих проявів фантазії й абстрагованості образів, то при дворі Карла Великого віддавали перевагу правдоподібності. Це мистецтво потрібно було для прикраси стін і збереження пам'яті про минулі події. Після смерті Карла 11 вересня 813, року Людовик був коронований і одержав імператорський титул. Правління його нащадків довелося на зовсім іншу епоху.

2. Життя Карла Великого

Карл - франкський король (768-814), коронований у Римі в 800 р. імператором Заходу. Карл Великий створює першу середньовічну імперію. З кінця VІІІ в. до останньої третини ІX в. каролінгське мистецтво переживає розквіт. Карл створив величезну державу, що включала в себе сучасну Францію, Німеччину й Італію. Він був досить освіченим монархом і сприятливо відносився до Церкви Керування у володіннях Карла Великого в основному знаходилося в руках священиків. Священики були найбільш утвореними людьми того часу, тому Карл довіряв їм багато функцій у своїй державі.

Карла вважають найбільшим монархом Середньовіччя. Він був воїном, законодавцем, засновником імперії, заступником мистецтв і наук. От як його описує вчений-поет Эйнхард: "Карл був широкий у плечах і міцний, високий ростом, але не надмірно, біля семи футів (ледве більше 190 див). У нього була кругла голова, великі живі очі, прекрасне довге волосся, відкрита весела особа. Таким чином, зовні, як сидячи, так і коштуючи, він робив незабутнє враження людини владної і гідної... Його відрізняли упевнені жести, мужня постава...".[7,223-238]

Карл вважав себе вірним сином і слугою Церкви і хотів, щоб його імперію поєднувала, насамперед, християнська віра. Він об'єднав західний світ політично, а водохрещенням спробував об'єднати його духовно. У церковне життя він утручався, щоб поліпшити дисципліну єпископів, кліриків і ченців. При ньому відбулося дуже характерне для Середніх століть змішання духовного і світського. При цьому вдачі при дворі були досить вільні, якщо не розпущені, утім, як і вдачі життя тоді взагалі. Зате в цьому ще напівварварському побуті розквітає придворне життя, повна живого культурного спілкування. Під головуванням Карла збираються засідання "Королівської Академії" - щось начебто світського звеселяння, якому віддаються близькі до государя особи. Вони читають і обговорюють вірші древніх і свої власні добутки, сперечаються про важливі філолофсько-богословські питання. В оточенні Карла, що зібрало навколо себе кращих представників тодішньої освіченості: англосаксів, італійців, іспанців і франків, оживають літературні вдачі і форми кінця імперії. Він оточував себе вченими (Алкуин, Павло Діакон, Эйнхард, Рабан Мавр, Теодульф) і, користуючись їхніми радами і сприянням, прагнув дати утворення духівництву і народові. Особливо він піклувався про пристрій шкіл при церквах і монастирях; при своєму дворі він улаштував рід академії.

Сам Карл брав в Алкуіна уроки граматики і почав складати граматику німецької мови. Він працював також над виправленням текстів Євангелій і уже в похилі роки намагався вивчитися важкому мистецтву каліграфії. Він намагався вивчити іноземні мови і мистецтво рахунка, але писати так і не навчився, хоча додавав до цього чимало зусиль:

"Для цього возив із собою на постелі під подушкою дощечки і листики, щоб у вільний час привчити руку виводити букви. Але мало успіху мав працю, почата не у свій час, занадто пізно"* - так свідчить біограф. Карл Великий також надавав значення, освіті своїх дітей, щоб як сини, так і дочки в першу чергу навчалися вільним мистецтвам, якими він займався і сам. Карл наказує