Невербальні засоби комунікації

існувати, і доти, поки нас безпосередньо не зачеплять, ми не реагуємо на них. Складається таке враження, начебто своїм неусвідомленим зазіханням на нашу інтимну територію люди ставлять нас в оборонну позицію.

Розлютована юрба чи агресивна група людей, об'єднаних єдиною метою, реагує на порушення їхньої території зовсім іншим чином, ніж окремі особистості. В дійсності відбуваються наступні речі: у міру того, як збільшується юрба і її щільність, особистий простір кожної окремої людини стає усе менше, і він приймає ворожу стійку, тому з ростом юрби підсилюється її ворожість і агресивність, і в будь-який момент може початися рукоприкладство. Це дуже добре відомо поліції, і вона завжди прагне розігнати юрбу, щоб кожна людина знову знайшла свій зональний простір і заспокоїлася.

Тільки в останні роки уряд і містобудівники стали звертати увагу на те, що багатоповерхові житлові комплекси впливають на людину, оскільки позбавляють її особистої території. Негативні наслідки проживання на перенаселених територіях можна простежити на прикладі популяції оленів на острові Джеймс, що знаходиться неподалік від штату Меріленд (США). Олені там стали вимирати великими партіями незважаючи на те, що в той час корму їм було достатньо, хижаки були відсутні і не було ніякої епідемії. Аналогічні явища до цього відбувалися з пацюками і кролями. Дослідження показали, що олені вимирали в результаті надактивної діяльності надниркових залоз, викликаної стресовим станом тварин, що спричинялись в результаті росту популяції оленів, і вони були позбавлені своєї особистої території. Надниркові залози відіграють важливу роль для росту організму, відтворення й опірності захворюванням. Таким чином, саме перенаселеність викликала фізичну реакцію на стрес, а не такі фактори як голод, інфекція чи агресивність інших тварин. З огляду на це, легко зрозуміти, чому області, що мають велику щільність населення, мають більш високий рівень злочинності.

Слідчі поліції використовують спеціальні методи, побудовані на порушенні території особистості, для того, щоб зломити опір допитуваних злочинців. Для цього вони саджають злочинця на стілець без підлокітників, ставлять стілець у центрі кімнати і постійно під час допиту проникають у його інтимну й особливо інтимну зону, залишаючись у ній доти, поки той не дасть відповідь. За допомогою таких методів опір злочинця дуже швидко придушується. Адміністратори можуть використовувати той же самий метод для того, щоб одержати приховувану інформацію від підлеглого, але, в той же час, людям, зайнятим у торгівлі, не слід застосовувати цю тактику при спілкуванні з клієнтами.

2.2.4. ЗОНАЛЬНІ ПРОСТОРИ В РІЗНИХ НАЦІЙ

Коли людина претендує на місце чи простір, частина якого вже зайнята іншими людьми (наприклад, місце в театрі, місце за столом у конференц-залі, гачок для рушника на тенісному корті), вона діє передбачуваним чином. Вона зазвичай шукає найширшу відстань між двома присутніми і займає місце посередині. В театрі вона обирає місце, що знаходиться посередині між останнім кріслом і сидячою у цьому ряду людиною. На тенісному корті обирає той гачок для рушника, що знаходиться на найбільш вільному просторі посередині між двома висячими рушниками, чи посередині між найближчим рушником і кінцем вішалки. Робиться це з тією метою, щоб не скривдити інших присутніх. Молода пара, яка тільки що емігрувала в Чикаго з Данії, була запрошена в місцевий клуб Джейсистов. Через кілька тижнів після того, як їх прийняли в клуб, жінки стали скаржитися, що вони почувають себе незатишно в суспільстві цього датчанина, оскільки він "пристає" до них. Чоловіки ж цього клуба відчули, що нібито датчанка своїм невербальним поводженням натякала, що вона для них доступна в сексуальному відношенні.

Ця ситуація підтверджує той факт, що в багатьох європейських, націй інтимна зона складає тільки 23-25 см, а в деяких і того менше. Датчани почували себе впевнено і невимушено, знаходячись на відстані 25 см від американця, не підозрюючи про те, що вони вторгаються в його інтимну зону, що складає 18 дюймів. Датчани також частіше використовують контактний погляд, чим американці, що дало привід для помилкової оцінки їхнього поводження.

Просування в інтимну територію людини обличчя протилежної статі є способом вираження її інтересу до цієї людини і називається заграванням. Якщо загравання не приймається, ця людина відступає і дотримує надалі дистанцію. Якщо ж залицяння приймаються, людина дозволяє"порушнику" залишатися усередині його інтимної зони. Те, що для датчан було нормальною суспільною поведінкою, інтерпретувалося американцями як їхнє сексуальне загравання. Датчани ж думали, що американці були холодні і недружелюбні, тому що вони усувалися від зручної для їхнього спілкування зони.

Випадок розказаний одним з учасників міжнародної конференції: "Недавно на конференції я помітив, що коли зустрічалися і розмовляли два американці, вони стояли друг від друга на відстані 90 см і зберігали цю дистанцію протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець і американець, то вони повільно почали пересуватися по кімнаті. Американець постійно відсувався від японця, а японець поступово наставав, наближаючи до нього. Тим самим кожний з них намагався пристосуватися до звичного зручного для нього простору спілкування. Японець, чия інтимна зона складає 25 см, постійно робив крок уперед, щоб звузити простір. При цьому він вторгався в інтимну зону американця, змушуючи його відступати на крок назад, щоб розширити свій зональний простір. Відеозапис цього епізоду, відтворений із прискоренням, створює враження, що обоє вони танцюють по конференц-залі, і японець веде свого партнера. Стає зрозумілим, чому при бізнесах-переговорах азіати й американці поглядають один на одного з деякою підозрою. Американці вважають, що азіати "фамільярні" і надмірно "давлять", азіати ж вважають, що американці "холодні і занадто офіційні".

Незнання культурно обумовлених розходжень в інтимних зонах різних людей може легко привести до недорозуміння і невірних суджень про поведінку і культуру інших.

2.3. ВІЗУАЛЬНИЙ КОНТАКТ

Погляд, його напрям, частота контакту очей – ще один з компонентів невербального спілкування. Напрям погляду показує спрямованість уваги співрозмовника і разом з тим дає зворотний зв'язок, що показує те, як ставиться співрозмовник до тих чи інших повідомлень. Погляд використовується також для установлення взаємин. Коли людина прагне до встановлення більш теплих взаємин, він шукає погляд співрозмовника. Однак якщо хтось дивиться нам в очі занадто довго, то це насторожує.

За допомогою очей передаються найточніші і відкритіші сигнали з усіх сигналів міжособистісної комунікації, тому що вони займають центральне місце на обличчі людини, при цьому зіниці поводяться цілком незалежно.

При денному освітленні зіниці можуть розширюватися і звужуватися в залежності від того, як змінюється ставлення і настрій людини від позитивного до негативного і навпаки. Коли людина радісно збуджена, його зіниці розширюються в 4 рази більше в порівнянні з нормальним станом. Навпаки, сердитий, похмурий настрій змушує зіниці звужуватися, при цьому виходять так називані «очі – бусинки» чи «зміїні очі».

Основа для дійсного спілкування може бути встановлена тільки тоді, коли ви спілкуєтеся з людиною віч-на-віч. Якщо при спілкуванні з одними людьми ви почуваєте себе затишно, то з іншими дискомфортно. Це зв'язано, головним чином, з тим, як вони дивляться на вас, яка тривалість їхнього погляду і як довго вони можуть витримати ваш погляд. Саме тому дуже важливо під час ділових бесід і переговорів контролювати вираз своїх очей.

Ваш погляд повинен зустрічатися з очима партнера близько 60 – 70% від усього часу спілкування. Скутий, затиснутий співрозмовник, що зустрічається з вами поглядом менш 1/3 від часу спілкування, рідко користується довірою. Під час переговорів і ділових бесід ніколи не слід надягати темні окуляри, тому що в партнера з'являється відчуття, що його розглядають в упор.

Часто зустрічається так називаний погляд скоса. Він використовується для передачі інтересу чи ворожості. Якщо такий погляд супроводжується злегка піднятими бровами чи посмішкою, то він означає зацікавленість і часто використовується для того, щоб затягти співрозмовника. Якщо він супроводжується опущеними вниз бровами, нахмуреним чолом чи опущеними куточками рота, то він означає підозріле, вороже чи критичне ставлення.

Найбільше нас дратують люди, які під час розмови опускають повіки. Це підсвідомий жест, що є спробою людини «забрати» вас зі свого поля зору, тому що ви йому набридли чи стали нецікаві, або він почуває свою перевагу над вами. При нормальній частоті моргання 6 – 8 разів у хвилину віка цієї людини закриваються на секунду чи більше, начебто людина моментально стирає вас зі своєї пам'яті.

Якщо людина підкреслює свою перевагу над вами, то його прикриті повіки сполучаються з відкинутою назад головою і довгим поглядом, відомим як « зверхній погляд». Якщо ви помітили схожий погляд у вашого співрозмовника, це означає, що ваша поведінка викликає в нього негативну реакцію і потрібно щось змінити, щоб успішно завершити розмову.

3. ВИСНОВКИ

Отже, різні форми невербальної поведінки використовуються для виділення чи акцентування вербального повідомлення, для посилення якої-небудь частини повідомлення, для пояснення мовчання, для додавання нової інформації до висловлення чи для перекручування вербального повідомлення. За допомогою теоретичних моделей комунікату легше зрозуміти внесок невербальної поведінки в консультативні відносини. Чутливість до невербальних повідомлень вимагає концентрації і розвивається в процесі тренування.Вивченню важливості невербальних натяків присвячено