швидко завойовував визнання не тільки в Франції, але й в Аргентині, Бельгії, Італії, Португалії, Данії, Австрії, Німеччині та в інших країнах. В 1890 р. в Петербурзі було створене перше в царській Росії анторпометричне бюро, а метод розроблений Бертільоном отримав назва "бертільонаж". В кінці ХІХ ст. в змагання з антропометрією вступив метод дактилоскопічної ідентифікації особи по пальцевим узорам. Деякий час антропометрія і дактилоскопія примінювались одночасно, але змагання між ними все частіше виводило на перше місце дактилоскопію. Своєрідними похоронами бертільонажу стала крадіжка всесвітньо відомої картини "Мони Лізи". Вперше науково описав папілярні лінії італьянський вчений М.Мальпіги в 1686, але він не класифікував їх. Слід зокрема зазначити, що відбитки великого пальця з давніх давен використовувались в давньому Китаї, як підпис ( тобто ідентифікація особи). За новий метод виступали три важливі ознаки - неповторність, відносна незмінність, відновлюваність. Батьківщиною дактилоскопії вважається Англія, але це вже її друга батьківщина. Дактилоскопія прийшла до нас з Сходу, зрештою, як і всі прогресивні досягнення. Англічанин Вільям Гершель використовував пальцеві відбитки в Індії в якості посвідчення особи при видачі пенсій, а також для встановлення особи злочинців, які втікли з тюрьми. В 1877 р. його спроба розповсюдити свій досвід на всі тюрьми Бенгалії не отримала підтримки з боку влади. В 1880 р. в англійському журналі "Природа" була опублікована стаття Генрі Фолдса, який вперше озайомив широкі кола англічан з дактилоскопією. Але все ж таки заслуга розробки наукових основ застосування дактилоскопії належить третьму англічанину Френсісу Гальтону, який в 1892 р. видав книжку "Відбитки пальців", де вказав принципи, які повинні бути покладені в основу класифікаціі відбитків. Практичну класифікацію відбитків здійснив четвертий аглічанин - Едвард Генрі, який в 1901 р. був завдяки цьому призначений замісником начальника Лондонської поліцції. В 1906 р. дактилоскопія була введена в Росії, і як пояснював уряд, введення дактилоскопії було необхідне для боротьби з бродягами, так званими " іванами , нє помнящіми родства". Вперше ідентифікація особи злочинців за допомогою дактилоскопічної експертизи була проведена в Варшаві в 1909 р. та в Одесі в 1911 р..
Слід також зупинитись на допоміжному методі ідентифікації злочинців - фотографуванні. Фотографія налічує майже півторастолітню історію. Її основоположниками являються три винахідники : Жозеф Нісфоро Ньєпс, Луі Жак Дагер ( Франція ) і Фокс Талбот ( Англія ). Днем народження фотогафії вважається 7 січня 1939 р. , в цей день Парижська Академія Наук заслухала виступ Домініка Ф. Араго стосовно винаходу Дагера (закріплення зображення, яке було отримане на срібній пластинці за допомогою парів йоду. Майже одночасно Талбот опублікував свій спосіб закріплення зображення за допомогою хлористого срібла.
Пройшло декілька років, і новий винахід почали застосовувати в поліції. Перші відомі знімки були виготовленні в 1843 - 1844 в бельгійській тюрьмі Форест. Вже в 1864 р. на гроші зібрані за допомогою підписки, в м.Бобринці, відкрилось поліцейське фотографічне ательє. Але всі ці випадки не створили ні системи, ні наукової бази для виникнення судової фотографії. Першу спробу створення правил впізнавальної зйомки зробив О.Г.Рейландер. Вагомий вклад в розвиток судової фотографії вніс А.Бертільон. Він сконструював декілька крупноформатних фотоапаратів для зйомки місця події злочину та спеціальну установку для впізнавальної зйомки злочинців. Як вже згадувалось в цій роботі засновником судово-дослідної фотографії був Є.Ф.Буринський, який за допомогою винайдення методу підсилення контрастів поставив на належний рівень дослідження документів. В судово-дослідній фотографії широке застосування отримали інфракрасні промені ( відкриті В.Гершелем в 1800 р.), ультрафіолетові (І.Ріттер і У.Волластон 1801 р. ), ренгеновське проміння ( в 1895 відкрив німецький вчений В.Ренген ), гама-промені (відкриті в кінці ХІХ ст. П. і М. Кюрі).
Окрім розвитку окремих напрямків криміналастики, необхідною на мою думку є характеристика тих криміналістично-експертних закладів, що існували в кінці ХІХ ст. . Після судовою реформи 1864 р. до проведення досліджень залучались "обізнані " люди з числа лікарів, поліцейських, професорів, вчителів, які мали "спеціальні пізнання і набули особливого досвіду". Як вже зазначалось медичну експертизу проводили лікарські управи, експертизи в спавах підробки грошових знаків - Експедиція заготовлення державних паперів, в окремих випадках Центральна хімічна лабораторія Міністерства фінансів. Досить часто при проведенні складних експертиз звертались до Академії наук, яка здійснювала переважно дослідження судово-медичного та хімічного характеру. З 1912 р. в великих містах були створені кабінети науково-судових експертиз зокрема такі кабінети були створені в Одесі і Києві. Кабінети складались з трьох відділів : фотографічного, кримінально-технічного, та хімічного.
Особливу систему криміналістичних закладів становили кримінально-реєстраційні підрозділи поліції. Перший такий заклад був створений в 1890 р., як антропометрична станція. В 1892 відкрилось ще 12 подібних станцій єдина з яких була на території України - це Одеська анторпометрична станція, і лише в 1901 р. така станція була створена в Києві.В цих бюро за допомогою антропометрії та частково дактилоскопії проводилась реєстрація та ідентифікація злочинців. Слід зазначити, що в Росії дактилоскопія не була належним чином оцінена і розглядалась, як допоміжний метод до антропометрії. Хоча можна відмітити, що мало по малу по ініціативі окремих посадових осіб (начальник Києвської сискної поліції - колежський секретар Г.М.Рудой) дактилоскопія зайняла належне місце серед методів ідентифікації злочинців.
З метою поширення позитивного досвіду та уникнення помилок в криміналістиці проводяться з"їзди експертів-криміналістів. Перший такий з"їзд був проведений 1-9 липня 1915 р. в Петрограді. Його учасниками були керівники кабінетів науково-судових експертиз, помічники, окремі судді, медики судові слідчі.
Наука криміналістика і судові-експертні установи в Україні по справжньому почали створюватись тільки після скасування старих судових установ.
3 грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничого-селянського уряду України була створена Всеукраїнська Надзвичайна комісія, 14 лютого 1919 р. було прийняте "Тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали", а 1 березня 1919 р. - про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяльність судів та слідства. Для ціого в структурі юстиціцї було створено контрольно-слідчий відділ.
16 квітня 1919 р. Рада Народних Комісарів УСРР також прийняла декрет "Про організацію карного розшуку", який не тільки закріпив правове положення вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, але й визначив на території держави єдину організацію карного розшуку. Карний розшук УСРР був підпорядкований НКЮ і в структурному відношенні складався з судово-карного розшуку, в обов"язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів і судово-карної міліції, на яку покладалось проведення дізнання.
3 квітня 1920 р. РНК УСРР прийняла "Положення про організацію відділів карного розшуку", яке закріпило в Україні аналогічне, прийнятим у РСФРР, організаційно-правових форм побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Розшук злочинців в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого була прийнята "Інструкція по складанню словесного портрета", рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнанні засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалась єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувались за основною і додатковою формулою Гальтона-Генрі. Незважаючи на важкі умови Укрцентррозшук та місцева влада приймали міри по підготовці кадрів, проводили спеціальні курси для підвищення майстерності співробітників карного розшуку з окремих напрямків практичної діяльності, швидкими темпами формувалась професійна бібліотека.
Постановою РНК УСРР від 10 червня 1923 р. у містах Києві, Харькові, Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, які відновили свою роботу на базі раніше діючих кабінетів. Крім виконання експертиз при розслідуванні конкретних злочинів вони були зобов"язані вести науково-дослідну роботу. В 1925 р. ці кабінети були перетворені на інтитути науково-судової експертизи.
Можна з впевненістю сказати, що характерезуючи розвиток криміналістики не можна згадати всі віхи історії, так як криміналістика настільки багатогранна наука, яку не можна охопити темою данної роботи. Тому не слід забувати про окремі дослідження стосовно розвитку того чи іншого напрямку криміналістики.
Необхідно, ще в декількох словах дати оцінку сучасному стану криміналістики.
На сьогоднішній день розвиток та впровадження криміналістичних знань пов"язаний з діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ.
Зараз, в системі Міністерства юстиції України функціонує три інститути судових еспертиз, одна криміналістична лабораторія і біля десяти філій в яких виконуються різноманітні експертизи. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний підрозділ (відділ, відділення, група), а в Міністерстві внутрішніх справ України - Експертно-криміналістичне управління і Криміналістичний центр. Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ виступають як