як експерти в суді або фахівці при виконанні слідчих дій.
Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби Безпеки України і військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попердні дослідження при виконанні дізнання і попереднього слідства, а також деякі види нескладних криміналістичних експертиз.
Підводячи підсумки можна визначити наступні положення :
1. Криміналістика - багатогранна наука, яка межує з багатьма іншими науками. Тому розвиток і впровадження криміналістичних знань пов"язаний в деякій мірі з ровитком окремих галузей спеціальних знань.
2. На сьогоднішній день не існує єдиного визначення, що таке наука криміналістика. Найбільш прийнятним на мою думку є наступне визначення, "Криміналістика - наука, що вивчає закономірності утворення, виявлення, збирання, дослідження і використання слідів кримінально-релевантних подій, з метою ідентифікації ( в широкому розумінні цього слова ).
3. Історію розвитку криміналістики, можна поділити за різними критеріями :
-- за часовим критерієм : а) до середини ХІХ ст. (до реформи 1864 р.)
б) з середини ХІХ до початку ХХ ст.
в) криміналістика ХХ ст.
-- за напрямком розвитку спеціальних знань :
а) розвиток методів криміналістичної реєстрації ;
б) розвиток судової медицини;
в) розвиток судової таксикології;
г) розвиток судової балістики;
д) розвиток криміналістичної одорології;
е) розвиток інших напрямків криміналістики;
-- за розвитком наукових знань :
а) донаукова криміналістика;
б) криміналістика на базі наукових методів;
-- за групами країн в яких проходив розвиток криміналістики :
а) Австрійсько-німецький - достатньо високий рівень розвитку криміналістики (теорії)
б) Франко - італійський - криміналістика - це наука про криміналістичні засоби, що використовуються слідчими;
в) Англо-саксонський - криміналістика має прикладне значення, яка вивчається в спеціалізованих поліцейських академіях ( обмежана кількість загально-теоретичних досліджень);
г) Східноєвропейський ( радянський ) - достатньо високий рівень, порівняно з іншими напрямками, теоретичних розробок в області науки, але недостатній рівень технічного забезпечення;
4. Історія розвитку криміналістики дозволяє краще зрозуміти витоки, соціальну функцію та тенденції розвитку криміналістики.
5. Необхідно відмітити, що історія розвитку криміналістики на Україні на сьогоднішній день недостатньо розвинута і потребує детального аналізу.
2. Утворення Міністерства внутрішніх справ
Міністерство внутрішніх справ було утворено в Росії 8 вересня 1802 року (по старому стилі).
До 1860 року розслідування всіх загалькарних злочинів здійснювала міська і земська поліція. У повітах його проводили становий пристав, земський справник і повітовий стряпчий, а також відділення земського суду, що складалося з цих посадових осіб. У містах злочину розслідувалися приватними чи слідчими приставами.
Однієї з перших спроб реформування попереднього розслідування стала розробка в 1837 році Власної Його Імператорської Величності канцелярією законопроекту “Про наслідок”, відповідно до якого ця функція вилучалася в поліції, а слідчий відносився до судової влади.
З метою реалізації цієї ідеї Указом імператора Олександра II від 8 червня 1860 року в 44 губерніях були засновані 993 посади судових слідчих. На них покладалося виробництво наслідку по всіх злочинах, що відноситься до ведення судів.
На додаток до зазначеного указу був виданий Наказ судовим слідчим, що встановлював порядок виробництва наслідку, визначав взаємини слідчого з поліцією і судами, регламентував інші сторони діяльності судових слідчих.
Посада слідчого була прирівняна до посади члена повітового суду і по “Табелі про ранги” відповідала 8 класу.
За Статутом карного судочинства, прийнятому 20 листопада 1864 року, слідчі призначалися імператором по представленню міністра юстиції. За посадою судовий слідчий прирівнювався вже до 6 класу. На посаду він призначався безстроково.
У 1870 році були засновані посади судових слідчих по найважливіших справах, а 1875 року - слідчих з особливо важливих справ окружних судів.
У серпні 1880 року в складі МВС був утворений департамент поліції, у який крім загальної поліції ввійшли поліція політична, а також корпус жандармів. Останні проводили попередній наслідок по політичних справах, вилученим з ведення судових слідчих.
Жовтнева революція скасувала колишній інститут слідчих.
У цей час при Петроградській Раді робочих і солдатських депутатів для боротьби з контрреволюцією, саботажем і загалькарною злочинністю був створений Військово-революційний комітет, до складу якого входила слідча комісія. На місцях попереднім розслідуванням займалися слідчі комісії відповідних військово-революційних комітетів. Розслідуванням злочинів займалися також штаби Червоної гвардії.
У своїй діяльності ці органи керувалися винятково революційною правосвідомістю.
У грудні 1917 року була створена Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем.
Відповідно до Декрету про суд від 7 березня 1918 року № 2 і Декретом про суд від 20 липня того ж року № 3 розслідування справ про зазіхання на життя, заподіянні тяжкої шкоди здоров'ю, зґвалтуванні, розбої, бандитизмі, підробці грошей, хабарництві і спекуляції, а також по особливо складних справах, підсудним повітовому (міському) суду, здійснювалося слідчими комісіями окружних судів.
Розслідування державних злочинів входило в обов'язку ВЧК.
Кримінально-процесуальний кодекс РСФСР 1922 року й Основи карного судочинства Союзу РСР і союзних республік 1924 року поклали розслідування злочинів на народних слідчих і старших слідчих, що складаються при губернських судах, слідчих по найважливіших справах при наркоматі юстиції і Верховному Суді РСФСР, а також слідчих військових трибуналів. Посади слідчих у карному розшуку скасовувалися.
Відповідно до Положення про судоустрій РСФСР, прийнятим 19 листопада 1926 року, попередній наслідок робили народні слідчі, що складалися при слідчих ділянках і підкорялися губернському суді, а також складаються при губернських судах старші слідчі і слідчі по найважливіших справах при Прокурорі РСФСР і Верховному Суді РСФСР. У вересні 1928 року слідчі були виведені з підпорядкування судів і передані у ведення прокурорів.
10 липня 1934 року був утворений Наркомат внутрішніх справ СРСР, а ОГПУ перетворено в Головне керування державної безпеки і включено до складу НКВД СРСР. Слідчий апарат органів внутрішніх справ існував тоді лише в ГУГБ і підлеглих йому підрозділах.
Але на практиці більшість кримінальних справ розслідувалося міліцією. Для їхнього розслідування безпосередньо перед Великою Вітчизняною війною в апаратах карного розшуку і БХСС відомчим наказом були створені слідчі апарати. Керівництво ними здійснював слідчий відділ Головного керування міліції НКВД СРСР.
У зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни процес введення в органах внутрішніх справ інституту слідчих не одержав подальшого розвитку.
Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про воєнний стан” і Положенням “Про військові трибунали” від 22 червня 1941 року розслідування кримінальних справ у місцевостях, оголошених на воєнному стані, а також справ про злочини проти оборони, суспільного порядку і державної безпеки передавалося органам військової юстиції. Відповідно до наказу Прокурора СРСР, виданим у той же день, наслідок по таких справах проводилося в термін від 5 до 15 доби.
У післявоєнний період згідно УПК РСФСР 1927 року по основній масі загалькарних злочинів вироблялося дізнання. Слідчі залишалися в органах прокуратури, але фактично попередній наслідок більш ніж по половині кримінальних справ здійснювали органи міліції.
Відповідно до Основ карного судочинства Союзу РСР і союзних республік і Кримінально-процесуальним кодексом РСФСР 1960 року правом виробництва попереднього наслідку наділялися тільки слідчі органів прокуратури й органів державної безпеки. Слідчий апарат міліції знову був ліквідований.
Таке рішення обумовлювалося ліквідацією в 1956-1958 роках культу особистості і викликаних їм порушень законності. Однак слід зазначити, що слідчі міліції розслідували тільки загалькарні злочини і політичні справи в їхню компетенцію не входили.
У результаті реорганізації все навантаження по виробництву попереднього розслідування злочинів лягло на слідчих прокуратури. У їхньому виробництві зібралася величезна кількість кримінальних справ. Тим часом органи міліції, що раніше займалися їхнім розслідуванням і фахівців, що мали, з необхідною професійною підготовкою і досвідом роботи, за законом могли виконувати лише окремі доручення слідчого і не мали права вести попередній наслідок у повному обсязі.
Слідчі прокуратури фактично не мали того організаційного зв'язку з міліцією, що раніше була в слідчих органів внутрішніх справ з апаратами карного розшуку і БХСС. Слідчі прокуратури виявилися організаційно відірваними і від експертно-криміналістичних (у той час науково-технічних) підрозділів органів внутрішніх справ, оснащених передовою криміналістичною технікою і досить мобільних.
Тому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1963 року № 1237-VI право виробництва попереднього наслідку