Забезпечення законності в державному управлінні

Зміст:

Вступ. 2

1. Поняття законності і дисципліни в державному управлінні. 3

2. Контроль та його види: 5

3. Нагляд та його види. 9

4 Звернення громадян. 12

Висновок. 15

Використана література: 16

Вступ.

Для того, щоб зрозуміти, яким само чином здійснюється забезпечення законності та дисципліни в органах державного управління слід дати поняття того, що розуміється під законністю як принципом державного управління, що таке державна дисципліна та які існують гарантії її забезпечення, співвідношення законності і дисципліни, які існують види контролю в державному управлінні, перерахувати форми реагування прокурора на порушення законності, визначити які є види звернень громадян та їх роль у забезпеченні законності.

1. Поняття законності і дисципліни в державному управлінні.

У загальнотеоретичному розумінні законність розглядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов’язковість юридичних норм у суспільстві і державі. Її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру.

Матеріальний зміст законності - у сукупності правил, обов'язків, дозволянь, заборон, гарантій законності, що регламентується державою. Вони створюють стан, при якому суспільне життя, всі види державної діяльності підпорядковані неухильній дії права. Законністю досягається узгодженість дій, організованість і порядок, тобто дисципліна в загально -державному масштабі.

Державна дисципліна виражається у забезпеченні законності у сферах державне - управлінській, виробничій, планово - фінансовій, трудовій та у галузях інших відносин.

Під дисципліною в державному управлінні слід розумі ти свідоме дотримання всіма органами виконавчої влади, державними службовцями установленого державного порядку діяльності, точне, повне і неухильне виконання ними своїх функціональних обов'язків, наказів і розпоряджень компетентних посадових осіб.

Законність в державному управлінні з одного боку передбачає наявність законів, що виражають волю народу, а з другого, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів та підзаконних правових актів усіма державними органами, посадовими особами, громадянами, громадськими формуваннями. Це вимагає від всіх суб’єктів управлінських відносин діяти відповідно до законів і зобов’язує виявляти ініціативу для забезпечення виконання закону.

У сфері функціонування виконавчої влади законність ґрунтується на таких принципах:

- загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, посадових осіб та громадян;

- єдності законності - однозначного розуміння і застосування законів на всій території держави;

- неприпустимості протиставлення законності і доцільності.

Законність у діяльності апарату органів державного управління означає що рішення, які приймаються державним органом, не повинні протиречити чинному законодавству; не можуть виходити за межі його повноважень і можуть прийматись тільки з питань, що віднесені до його компетенції; повинні прийматись у передбачених нормативними актами порядку та формах; усі взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями будуються на основі взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.

Послідовна і точна реалізація законності не передбачає наявність відповідної системи її гарантій. Дана система вбирає в себе загальні умови законності та спеціальні юридичні або організаційно - правові засоби забезпечення законності.

До загальних належать:

а) політичні;

б) економічні;

в) організаційні;

г) ідеологічні.

До спеціальних юридичних засобів належать:

А) організаційно - структурні формування - система державних органів та позадержавних структур в обов’язки яких входить підтримання належного рівня законності;

б) організаційно - правові методи - це напрямки діяльності організаційно - структурних формувань та використовувані ними прийоми і способи забезпечення законності.

До них належать:

1. контроль;

2. нагляд;

3. звернення до державних органів з питань забезпечення законності із заявами, пропозиціями, клопотаннями та скаргами.

2. Контроль та його види:

Контроль - органічна частина, функція управління. Звідси випливає, що складовою частиною діяльності органів державної виконавчої влади є організація та застосування контролю. Його сутність полягає в обліку та перевірці суб’єктом контролю того як підконтрольний об’єкт виконує свої обов’язки і реалізує свою компетенцію. Іншими словами контроль являє собою діяльність щодо перевірки фактичного стану справ на підконтрольному об’єкті, виявлення недоліків, помилок, зловживань, їх усунення, а також притягнення до відповідальності винних осіб.

Контрольну діяльність умовно можна поділити на такі етапи (стадії):

1) визначення змісту контролю та конкретних строків контрольних заходів;

2) залучення до контролю фахівців з певних галузей знань, представників громадськості;

З) аналіз підсумків контролю та прийняття відповідних рішень за його висновками;

4) вибір шляхів, форми та методи реалізації прийнятих рішень.

Таким чином, контроль передбачає не тільки виявлення порушень закону, але і їх усунення. Саме ця якість перш за все характеризує контроль як спосіб забезпечення законності. Під час здійснення контрольної діяльності стан справ на підконтрольному об’єкті оцінюється не тільки з точки зору законності, а і з точки зору доцільності.

Перевірка виконання прийнятих рішень за своїм змістом вужча за контроль і полягає у фактичній оцінці виконання підконтрольним об’єктом конкретного рішення вищестоящого суб’єкта контролю.

Що стосується вимог до рішень, то вони мають бути конкретними, своєчасно доведеними до виконавців та роз’яснені їм. Суб’єкти контролю повинні надавати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень, аналізувати хід їх виконання.

Вимоги, що висуваються до контролю:

І) підзаконність;

2) систематичність;

З) своєчасність;

4) всебічність;

5) об’єктивність;

б) гласність;

7) дієвість;

Види контролю:

А) залежно від суб’єкта що здійснює контроль:

1) парламентський; 2) президентський; 3) урядовий; 4). контроль з боку органів центральної виконавчої влади; 5) контроль з боку органів державної виконавчої влади; 6) судовий; 7) контроль з боку органів місцевого самоврядування; 8) громадський.

Б) залежно від обсягу компетенції суб’єкта контролю:

загальний; відомчий; надвідомчий.

В) залежно управлінської стадії:

попередній; поточний; наступний.

Г) залежно від спрямованості:

зовнішній; внутрішній.

Зупинимося більш детально на видах контролю залежно від суб’єкта, що здійснює контроль.

1. Парламентський контроль.

Його здійснює Верховна Рада України.

Відповідно до Конституції України вона здійснює контроль за: виконанням державного бюджету; діяльністю Уряду; використанням іноземних позик не передбачених бюджетом; додержанням прав і свобод громадян;

Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує Рахункову Палату і Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, які є постійно діючими структурами.

Крім постійно діючих структур Верховної Ради можуть бути створені і тимчасові. Так, згідно із ст. 89 Конституції, Верховна Рада створює тимчасові слідчі комісії, а відповідно до ст. 42 Закону "Про надзвичайний стан" Верховна Рада контролює стан дотримання цього спеціального режиму.

2. Президентський контроль.

Президент як голова держави контролює додержання законності у сфері функціонування виконавчої влади. Відповідно до ст. 102 Конституції України він має право відміняти акти України і АРК, є гарантом забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Для здійснення контрольних функцій при Президенті України, діє його адміністрація, яка в своїй структурі має контрольне управління, функціональним призначенням якої є контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень Президента органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

3. Урядовий контроль.

Відповідно до ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів реалізує свої контрольні повноваження шляхом: втілення в життя фінансової, цінової, грошової, кредитної та податкової політики; вжиття заходів щодо забезпечення обороноздатності й безпеки держави; забезпечення зовнішньо економічної і митної справи; безпосереднього керівництва роботою Міністрів, комітетів та інших органів державної виконавчої влади. За результатами такої діяльності Кабінет Міністрів видає постанову та розпорядження.

4. Контроль з боку центральних органів державної виконавчої влади.

Даний вид контролю здійснюється міністерствами, комітетами, відомствами. Правовою основою їх контрольної діяльності є Положення про те чи інше міністерство, комітет / напр. Положення "Про МВС України" /;

"Загальне Положення про міністерство, інший орган державної виконавчої влади України", затверджене Указом Президента України від 12.03.96р., Закон України / напр. "Про державну контрольне - ревізійну службу в Україні" /.

Здійснюваний