Таможенное дело

положення флотилії, підпорядковуючись Міністерству фінансів, вона одночасно входила в Військово-морський флот країни. [10]

У 1864 році при Міністерстві фінансів був створений Департамент митних зборів, який і керував митною справою в Росії аж до Жовтневої революції 1917 року.

Нова державна влада, що прийшла до керування країною внаслідок Жовтневого перевороту, відмовилася від митної політики, що проводилася в дожовтневий період, і ліквідувала існуючу в Росії систему митних органів.

Першим нормативним актом радянської влади в області митних відносин був Декрет від 29 жовтня 1917 року "Про дозвіл на ввезення і вивіз товарів", який встановив державний контроль за зовнішньоторгівельними операціями за допомогою ліцензування: для експорту і імпорту товарів був потрібен дозвіл НКТіП. [7]

На початку 1918 року відновив роботу Департамент митних зборів при Наркоматі фінансів. 29 травня 1918 року РНК видала Декрет "Про розмежування прав Центральної і місцевої Радянської влади по збиранню мита і про регулювання діяльності місцевих митних установ". Цей Декрет був першим великим актом про створення радянських митних установ.

12 листопада 1920 року РНК РРФСР видала Декрет "Про порядок прийому, зберігання і видачу імпортних і експортних товарів". Згодом цей Декрет став основою для Митного Статуту СРСР 1924 року.

• 23 лютого 1922 року був затверджений Митно-тарифний комітет (МТК), правовий статус якого уточнювався в Митному Статуті 1924 року і в Митному кодексі 1928 року. Він був радно-координаційним органом. Його головними задачами були не виконавчо - розпоряджувальна діяльність, а узгодження і вироблення загальної концепції митно-тарифної політики. Також в його компетенцію входили:

• складання нових і зміна старих списків заборонених товарів;

• розв'язання питань, що вносяться Митним управлінням по застосуванню тарифів;

• дозвіл скарг на рішення Митного управління з питань застосування тарифів;

• видача висновків по всіх проектах законів, торгових договорів, конвенцій і угод, що стосуються митно-тарифної справи.

МТК грав важливу роль у виробленні митної політики і в управлінні митною справою. З переходом на початку 30-х років до адміністративних методів регулювання зовнішньої торгівлі і з реорганізацією зовнішньоекономічних органів, роль МТК помітно знизилася. До 1964 року цей орган фактично перестав функціонувати і в 1964 році припинив своє існування.

Декрет РНК від 31 березня 1922 року затвердив Тимчасове положення про місцеві митні установи, згідно якому Наркомат зовнішньої торгівлі складав перелік митних округів.

Державне митне управління (ДМУ) керувало митними установами, які поділялися на митниці першого, другого і третього розрядів і митні пости. У 1922 році ДМУ об'єднувало 283 місцеві митних установи (134 митниці, 149 митних постів), восьми округів, що входили до складу: Петрозаводського, Західного, Українського, Південного, Закавказського, Туркестанського, Семіпалатинського, Сибірського і двох дільниць - Петрозаводської і Кримської. У системі митних органів в 1922 році працювало 4850 чоловік.

Митниці першого розряду засновувалися при залізничних станціях і в портах з великим вантажообігом; другого розряду - в невеликих портах на ріках і озерах, а також на шосейних дорогах; третього розряду - на грунтових дорогах. Оформлення експортно-імпортних вантажів, а також контроль за переміщуваним через кордон майном здійснювали митниці першого і другого розрядів. Митниці третього розряду мали право на вказані дії, якщо це не вимагало спеціальної технічної експертизи. Митні пости займалися тільки пропуском пасажирів, багажу і ручної поклажі, а також листами міжнародних поштових відправлень.

До 1932 року митна справа загалом і митний контроль зокрема перестали грати важливу роль в регулюванні експортно-імпортних операцій. У 1932-1937р. р. був налагоджений прискорений пропуск через кордон вантажів суспільного сектора і централізований розрахунок по митних зборах на ці вантажі, в зв'язку з чим скоротилося число митних службовців. Наприклад, апарат співробітників Московської, Ленінградської і Одеської митниць, що нараховував по 800-1000 чоловік, був скорочений в кожній з них в 6 - 8 разів. [11]

Указом Президента Верховної Ради СРСР від 5 травня 1964 року був затверджений новий Митний кодекс з дуже незначними змінами, що проіснував аж до середини 80-х років.

У період з 1986 до 1991 р. р. митна система виділилася в окрему галузь державного управління, але її функції практично залишилися незмінними і полягали в контролі за дотриманням монополії держави на зовнішню торгівлю.

У 1991 році після розпаду СРСР перед Україною стала задача визначення своєї самостійної митної політики, створення власної митної системи і здійснення митного регулювання на своїй території, зміцнення митного кордону.

Все це зумовило в числі першочергових заходів створення власних норм по регулюванню відносин, виникаючих в зв'язку і з приводу переміщення товарів і інших предметів через митний кордон України, які відповідали б міжнародним митним стандартам і правилам.

Певною мірою цим вимогам відповідають норми, що містяться в прийнятому 12 грудня 1991 року Митному кодексі України і 5 лютого 1992 року Законі "Про єдиний митний тариф". Ці акти були базовими для подальшого розвитку митного права.

Однак інтеграція України в світову економічну спільноту, що почалася з підписання в 1992 році з Молдавією і в 1995 році з Росією угод про співпрацю прикордонних областей, викликала необхідність зміцнення співпраці митних органів України з міжнародними організаціями.

РОЗДІЛ I

1.1. Основна нормативна база для проектування.

Державна незалежність України визначається багатьма чинниками, такими, як: зовнішня і внутрішня політика, міжнародні політичні і торгові відносини, національна програма стимулювання вітчизняного виробництва. Українська програма підтримки вітчизняного товаровиробника передбачає стимулювання національних підприємств на зовнішніх торгових ринках. Істотно впливають на зміст національних актів, які регулюють зовнішню торгівлю України, світові торгові угоди, конвенції, домовленості, правила і багатосторонні договори в міждержавних партнерських відносинах. Окремим чинником, який регулює відносини з країнами світової співдружності, є митне законодавство України. За час, який пройшов з дня проголошення незалежності нашої держави, напрацьований певний пакет законодавчих, державних актів і відомчих документів, що стосуються митного регулювання торгових відносин з іншими країнами світу. Управлінське рішення, направлене на зовнішню торгівлю, повинно мати свої особливості, де базисом виступають аспекти державного регулювання зовнішньоторгівельної діяльності. Митні органи реалізовують в життя державну зовнішньоторгівельну політику способами тарифного і нетарифного регулювання. Торгові плани реалізовуються на зовнішніх ринках шляхом укладення відповідних зовнішньоторгівельних договорів (контрактів), які складають матеріальну основу здійснення експортно-імпортних операцій. Зовнішньоекономічна політика, як основа правового забезпечення міжнародної торгівлі будь-якої країни, формується з трьох основних взаємопов'язаних складових, якими є особливості національної зовнішньоторгівельної політики держави, національні форми і інструменти реалізації зовнішньої торгівлі. Взаємозв'язок особливостей, форм і інструментів реалізації зовнішньоекономічної політики держави представлено на мал. 1.1.1 Ця галузь права повинна забезпечувати здійснення проведення Україною своєї самостійної митної політики, направленою як на інтеграцію в світову економічну спільноту, так і на захист вітчизняних економічних інтересів.

У середині 90-х років митне право України все більше і більше починає грати роль в боротьбі з організованою міжнародною злочинністю, в попередженні наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю, в захисті культурно-історичного досягнення. Разом з тим, в той час, реалізація задач по вдосконаленню митної політики держави і розробці державної концепції митної справи на Україні багато в чому стримувалася через відсутність серйозних теоретичних розробок, численних проблем митного права України, а підготовка кваліфікованих фахівців митного контролю - через відсутність належних підручників і учбових посібників, в яких були б відображені організаційно-правові основи митної справи в Україні, розкриті прийоми, форми методи митного контролю і дані науково – обґрунтованих рекомендацій по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил.

Аналіз законодавства України, що діяло тоді, і практики його застосування дають можливість зробити висновок про те, що ця галузь українського права, вже тоді, в початковому етапі свого розвитку, переслідувало дві групи цілей:

1. Економічні. У їх числі чисто фіскальні, тобто поповнення прибуткової частини бюджету країни, і регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм здійснює митними тарифами, а так само заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту і імпорту. Регулювання покликане: а) стимулювати розвиток національної економіки; б)захищати український ринок; в) залучити іноземні інвестиції; г) забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню інших цілей по політичній і економічній стабілізації України.

2. Захисні, тобто захист економічної, санітарної безпеки країни, захист громадського порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать всі основні компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна