Правовой нігілізм

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра державного права і митної політики

Реферат

з дисципліни: Юридична деонтологія

на тему: «Правовий нігілізм в соціально-культурній сфері та шляхи його подолання»

Виконав: курсант групи П-03-1

Макаров М. С.

Перевірив: доцент кафедри ДПМП

___________ Морозов О. В.

Дніпропетровськ

2004

ПЛАН

I. Вступ.

II. Головна частина:

• Нігілізм як загальносуспільне явище. Головні риси нігілізму;

• Еволюція правового нігілізму;

• Форми виразу правового нігілізму.

III. Висновки. Сучасний стан і методи боротьби з правовим нігілізмом.

IV. Список використаної літератури.

І. ВСТУП

У науковому плані проблема правового нігілізму в належній мірі поки не досліджена. Тим часом потреба в її вивченні давно назріла, оскільки названі соціально-юридичні феномени широко розповсюдилися в практичному житті, свідомості людей, політиці, культурі, законотворчості, державній і суспільній діяльності, серед юристів, яким необхідно мати по можливості повне уявлення про суть цих аномалій, їх деструктивної ролі, причини, форми прояву, шляхи усунення.

Сучасне українське суспільство характеризується безліччю різних суперечностей, серед яких спостерігається і таке, як химерне переплетення, з одного боку, тотального правового нігілізму, а з іншою, — наївного правового ідеалізму. Який ні дивно, обидва ці явища, здавалося б різновекторні і несумісні, мирно уживаються і утворюють разом загальну безрадісну картину юридичної безкультурності.

У першому випадку закони відверто ігноруються, порушуються, не виконуються, їх не цінують, не поважають; у другому, навпаки, їм надається значення якоїсь чудодійної сили, здатної одним махом вирішити всі наболілі проблеми. Масова свідомість вимагає ухвалення все нових і нових законів і мало не з кожного питання. Вказані крайнощі — слідство багатьох причин, без подолання яких ідея правової держави нездійснювана.

ІІ. ГОЛОВНА ЧАСТИНА

1. НІГІЛІЗМ ЯК ЗАГАЛЬНОСУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ГОЛОВНІ РИСИ НІГІЛІЗМУ

Правовий нігілізм — різновид соціального нігілізму як родового поняття. Суть його — в загальному негативно-негативному, неуважному відношенні до права, законів, нормативного порядку, а з погляду коріння, причин — в юридичному неуцтві, відсталості, відсталості, правовій невихованості основної маси населення. Подібні антиправові установки і стереотипи — елемент, межа, властивість суспільної свідомості і національної психології відмітна особливість культури, традицій, способу життя. Йдеться про незатребуваність права суспільством.

Нігілізм взагалі (у перекладі з лат, — «заперечення») виражає негативне відношення суб'єкта (групи, класу) до певних цінностей, норм, поглядів, ідеалів, окремих, а часом і всім сторонам людського буття. Це — одна з форм світовідчування і соціальної поведінки. Нігілізм як перебіг суспільної думки зародився давно, але найбільше поширення набув в минулому сторіччі, головним чином в Західній Європі і в Росії.

Він був пов'язаний з такими філософами ліворадикального напряму, як Якобі, Прудон, Ніцше, Штірнер, Хайдеггер, Бакунін, Кропоткин і ін. Нігілізм багатоликий, він може бути етичним, правовим, політичним, ідеологічним, релігійним і т.д., залежно від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йде мова — культурі, науці, мистецтві, етиці, політиці, економіці. Між ними багато відтінків, нюансів, взаємопереходів. Кожний з різновидів цієї течії має свою історію.

Наприклад, про своє Базарове Тургенев писав, що якщо він називається нігілістом, то треба читати: революціонером

Розгорнена характеристика соціального нігілізму, що розповсюдився на початку XX сторіччя в певних шарах російського суспільства, була дана в знаменитій збірці «Віхи», що вийшла в 1909 р., і що одержав згодом широкий суспільний резонанс. Один з його авторів, а саме С.Л. Франк, підкреслював, що російський інтелігент не знає ніяких абсолютних цінностей, ніяких критеріїв, ніякого орієнтування в житті, окрім морального розмежування людей, вчинків, станів на хороші і погані, добрі і злі. Моралізм цей є лише віддзеркалення нігілізму інтелігенції. Під нігілізмом я розумію заперечення або невизнання абсолютних (об'єктивних) цінностей .

Загальною (родовий) межею всіх форм нігілізму є заперечення, але не всяке заперечення є нігілізм. Заперечення ширше, воно органічно властиво людській свідомості, діалектичному мисленню. Тому далеко не всіх, хто що-небудь заперечує, можна вважати нігілістами. Інакше сам термін «нігілізм» втрачає своє значення і розчиняється в об'ємнішому понятті — «заперечення».

Отже, нігілістичне заперечення і діалектичне заперечення — різні речі. У історичному плані не можна, наприклад, беззастережно негативно, з позицій голого заперечення, оцінювати різні визвольні рухи, їх ідеологів і учасників, оскільки це об'єктивні закономірні процеси. Тим більше якщо йдеться про еволюційний розвиток

У такому контексті термін «нігілізм» можна розглядати як позитивне явище. Взагалі, боротьба проти антинародних, тоталітарних режимів, свавілля правителів, диктаторів, знехтування свободи, демократії, прав людини і т.д. не є нігілізмом у власному значенні цього слова. Самовладдя тиранів у всі часи засуджувалося. Ще Руссо помітив: «Деспот не може скаржитися на скидаюче його насильство». Це значить, що не всяка революція є зло.

І, таким чином, коли нігілізм стає природним (об'єктивним) запереченням старого, консервативного, реакційного, він перестає бути нігілізмом. Наприклад, заперечення багатьох похмурих і навіть трагічних сторінок з нашого недавнього минулого, перш за все в державній і політико-правовій сфері життя суспільства, справедливо і виправдано, оскільки є неминучим процесом оновлення.

Проте в цілому нігілізм, в традиційному його розумінні, сприймається в більшості випадків як явище деструктивне, соціальне шкідливе, особливе у наш час. Нерідко нігілізм приймає руйнівні форми. У крайніх своїх проявах він стуляється з різними анархічними, ліво- і праворадикальними устремліннями, максималізмом, більшовизмом і необільшовизмом, політичним екстремізмом. Нігілізм — стереотип мислення будь-якого радикаліста, навіть якщо він цього не усвідомлює.

Характерною ознакою нігілізму є не об'єкт заперечення, який може бути лише визначником його конкретного вигляду, а ступінь, тобто інтенсивність, категоричність і безкомпромісність, цього заперечення — з переважанням суб'єктивного, частіше за весь індивідуальний початок. Тут виражається гіпертрофований, явно перебільшений сумнів у відомих цінностях і принципах. При цьому, як правило, обираються якнайгірші способи дії, що граничать з антигромадською поведінкою, порушенням моральних і правових норм.

Соціальний нігілізм особливо розповсюдився у нас в період «перебудови» і гласності. Він виник на хвилі загального негативізму, що охопив всю країну, коли багато що (якщо не все) переоцінювалося, переосмислювалося, засуджувалося і відкидалося. З одного боку, була видна очисна функція нігілізму, а з іншою — його побічні наслідки, витрати, бо суцільний потік негативу змітав на своєму шляху і позитивні засади. До анафеми вдавалося як погане, так і хороше — без розбору. Наприклад, розвінчувалися герої війни і праці, їх подвиги, самопожертвування. Було забуте пушкінське — «Любов до рідного попелища, любов до батьківських трун», а також грибоєдовське — «І дим вітчизни нам солодкий і приємний».

Зацикленность на викриванні, принизливій критиці граничила часом з втратою відчуття національно-державної гідності, формувала у людей і всього суспільства комплекс неповноцінності, синдром вини за минуле, за «історичний гріх». В той же час значні верстви населення різко засуджували «танці на трунах» — в прямому і переносному значенні.

Зречення від всього, що було «до того», від старих фетишів об'єктивно підживляло нігілістичні руйнівні тенденції, які не врівноважувалися творчими. Як справедливо наголошувалося в літературі, «у нас було два пікові прояви тоталітарного мислення і свідомості: тотальна апологетика післяреволюційного минулого і тотальне його скинення» . Причому скидалися не тільки комунізм, партія, режим, але і (вільно або мимовільно) країна, культура, народність, традиції, державність.

Останнє поступово усвідомлювалося, переосмислювалося — приходило протверезіння. Присоромилися своїй зайвій «революційності» найзавзятіші «нігілісти», в пресі з'явилися стримуючі думки і оцінки.

Сьогодні соціальний нігілізм виражається в самих різні іпостасях: неприйняття певними шарами суспільства курсу реформ, нового устрою життя і нових («ринкових») цінностей, незадоволеності змінами, соціальні протеси проти «шокових» методів здійснюваних перетворень; незгода з тими або іншими політичними рішеннями і акціями, неприязнь або навіть ворожнеча після відношення до державних інститутів і структур влади, їх лідерів; заперечення не властивих російському менталітету західних зразків поведінки, етичних орієнтирів; протидія офіційні гаслам і установкам; «лівий» і «правий» екстремізм, націоналізм, взаємний пошук «ворогів».

Серед значної частини населення переважає негативне відношення до того, що відбувається, до багатьох фактів і явищ дійсності. Інакомислення не пригнічується, але воно існує. Підриваються духовні і моральні основи суспільства, замість них затверджуються меркантилізм,