Мова нашого народу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ

РЕФЕРАТ

на тему:

"Мова нашого народу"

Виконала: студентка 306 навчальної групи

Антонець Ірина Сергіївна

Київ – 2000

… На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх на-род і слово, і у нас народ і слово. А чиє кра-ще, нехай судять люди.

Тарас Шевченко

Спробуйте відповісти на таке запитання: що таке культура? Це слово входить у найнесподіваніші сполучення: давня культура, новітня культура, культура пове-дінки, культура думки, культура праці, культура мови, городня культура, вироще-на культура і т.д. А ще ж є культурний шар (в археології), культурна людина, культурна політика і т.ін. Отже, культурою є все, що створила людина для забез-печення своїх матеріальних і духовних потреб. Тому серед тих багатьох значень, які має слово культура, виділяються два головних: матеріальна культура і духовна культура.

Мова теж створена людиною для потреб спілкування і для утворення в пам’яті людства банку даних колективного досвіду у пізнанні світу. Та зрештою й сама людина є продуктом своєї діяльності, адже як справедливо зазначав Ф.Енгельс, “спочатку праця; а потім і разом з нею членоподільна мова стали дво-ма найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово пере-творився в людський мозок. Оскільки в основі культури лежить спільне прагнен-ня людства до перетворення навколишнього середовища в сферу життєдіяльності, у засіб розвитку людського суспільства, то слід визнати, що немає і не може бути природної мови, первинною функцією якої не було б обслуговування процесу творення культури. Отже, мова – один з видів культури, покликаний разом із пра-цею творити всі інші види культури. Більше того, мова є не тільки засобом тво-рення культури, але й, що треба підкреслити, одним із її складових компонентів. На думку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, “національна мова входить у понят-тя національної, бо природні умови, географічне положення, рівень і спеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки, мистецтва – всі вели-кі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мові цього народу”.

Незаперечною аксіомою є те, що мова є своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною і засобом творення національної культури. Світова наука має аргументовані докази того, що українська мова є одна з найстаріших і найяск-равіших мов за своєю мелодійністю та виразністю.

Говорити про мову протиукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослі-дження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд віт-чизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський та ін. Ще у 1879 р. польський вчений-лінгвіст Михайло Красуський у своїй праці "Давність української мови" наголошував, що українська мова не тільки старіша від усіх слов’янських, а й від санскритської, грецької, латинської та інших арійських.

Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особиво календарно-обрядові пісні. Наприклад, український мовознавець Олександр По-тебня стверджував, що веснянка "А ми просо сіяли" існувала в Україні вже у І ти-сячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про сот-воріння світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладали-ся з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби.

Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо – певної відповіді дослідження поки що не дали.

Свою писемність мали племена трипільської, катакомбної культури бронзо-вої доби, зарубинецької та черняхівської культур. Стародавні автори свідчать, що це було грецьке або руське письмо. Так іранський письменник Марваруді конста-тує, що у "хазар є також письмо, що походить від руського", і що воно схоже на грецьке.

Дослідженнями найдавніших систем письма в Україні займалися Микола Су-слопаров, Валентин Даниленко та ін. Проте ще не встановлений зв’язок між три-пільськими і скіфо-сарматськими та ранніми слов’янськими знаковими система-ми.

Висловлюється припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор’я користувалася абеткою, ідентич-ною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена.

Те, що пам’яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочас-ним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених де-рев’яних дощечках або на бересті – матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свід-чить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов’язують створення слов’янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог, відомий та-кож як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов’янське письмо перед Костянти-ном" переконливо доводить правдивість оповіді ченця Храбра, який писав, що Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.

Коротку історію досліджень цієї проблеми подає Михайло Брайчевський у праці "Походження слов’янської писемності".

Збереглося "Житіє Кирила", написане, як вважають, його братом Мефодієм. З нього дізнаємося, що просвітницька місія Кирила полягала насамперед у пропові-ді християнства серед слов’ян. Це були часи, коли християнство вже відчувало теологічні суперечності між Римом і Константинополем.

Діяльність місіонерів, які проповідували християнство латинською мовою, успіху не мала. Тоді Моравський князь Ростислав звернувся до Константинополь-ського патріарха з проханням надіслати проповідників, котрі б знали слов’янські мови. В цей час Кирило повернувся з хозарської місії, де намовив кагана охрести-ти всіх бажаючих. Такий успіх, а також знання слов’янських мов стали вирішаль-ними при виборі кандидатури Кирила для проповіді християнства серед слов’ян, а також перекладу для них богослужебних книжок.

Після кількох походів Аскольда на греків у Київській Русі було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов і християнські книги, написані по-руськи. Якою ж абеткою вони писалися?

Якщо поглянути навіть на сучасну українську абетку, то очевидно, що біль-шість її літер схожі на грецькі, але є кілька цілком слов’янських. Може, це їх до-дав Кирило до грецької абетки? Але ж у "Житії" повідомляється про створення ним абсолютно нового алфавіту. Слід зауважити, що поряд з кирилицею і одноча-сно з нею існувала інша абетка, яка відома під назвою глаголиці і мала не звичай-ний характер завитків. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для твер-джень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.

Отже, дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельни-чук та інші) вважають, що Кирило створив саме глаголицю – штучний алфавіт, який проіснував недовго, бо не знайшов загального визнання через свою усклад-неність. Назва ж "кирилиця" закріпилась за нашою та деякими іншими слов’янськими абетками (напр. болгарською) ще з давніх часів через плутанину, або просто для уславлення видатного місіонера.

Існування ж цієї абетки ще до Кирила доведено знахідками графіто на стінах Софії Київської; літери визнано протокирилицею. Дослідженнями цих написів за-ймається Сергій Висоцький, який, крім текстів, відкрив саму абетку, записану, мабуть, давнім книжником для пам’яті. Адже йому, напевно, доводилось працю-вати зі стародавніми книгами з Ярославової книгозбірні, які були написані такою азбукою.

Чим же відрізнялася ця абетка від пізнішого варіанту кирилиці? Вона прос-тіша – має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ). Морав-ська ж кирилиця у своєму ранньому варіанті мала 38 літер, а в пізнішому – 43. ча-стина цих букв просто дублювала вже наявні, тому в пізніших руських книгах такі знаки як юси, глухі голосні, омега та інші поступово зникали як зайві.

Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови ство-рило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ.