Бідність в України

ЗМІСТ

1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем.

1.1. Поняття бідності.

1.2. Визначення життєвого рівня населення.

1.3. Дослідження вчених проблеми бідності.

2. Проблеми бідності в Україні.

2.1. Оцінка бідності в Україні.

2.2. Вплив бідності на процеси макроекономічного розвитку.

2.3. Оцінка життєвого рівня українського населення: індика-тори міжнародної і вітчизняної статистики.

3. Шляхи подолання бідності.

4. Використана література.

1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем.

Не дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сього-дні досить актуальною в світі.

Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в еко-номічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість ї життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн - доб-робут людства і безпека світу в цілому залежать від успіхів економічного по ступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються.

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою насе-лення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не під-твердило цієї теорії: виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення, однак проблема бідності залишилася в багатьох країнах стояти досить гостро.

Протягом XX ст. в економічно розвинутих країнах природний приріст був до-сить низький, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіо-нів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання насе-лення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. В цілому, оцінюючи ситуацію, необхідно зважити на такі осо-бливості.

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свої особливості. Го¬ловні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з другого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країни мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров'я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної від-сталості.

В економічно розвинутих країнах цих складностей немає, але натомість гостро стоять проблеми відвернення екологічної кризи та збалансованості викорис¬тання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додались проблеми необхідності духовного та фізичного відродження нації.

По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного пере-ходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні і технологічні можливості сучасного господарства уможливлять до-сягнен¬ня достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольс-твом та іншими засобами для життя. Для цього є всі підстави.

Важливими умовами подолання бідності є можливості збільшення ви¬робництва сільськогосподарської продукції. Шляхи до цього відомі і цілком дося-жні. Це:

• підвищення родючості ґрунтів, що пов'язано з успіхами агро меліорації та агрохімії;

• підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шля-хом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;

• виведення продуктивніших порід свійської худоби;

• ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної ма-си па впровадження генної інженерії;

• підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впрова¬дження аквакультури.

Людство має величезні ще не використані можливості в галузі енергетики. Вже тепер багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що базується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енерго¬носіїв - ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, вже в першій поло-вині XXI ст. стримуючим чинником розвитку енергетики ста¬не не нестача енерго-носіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмо¬сфери надпотужними електростанціями. То ж проблема впровадження енергозберігаючих технологій нині й надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові за¬безпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються у містобудівництві; сучасними транспортними засобами, які у всіх сферах природно¬го середовища - на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі «звужують» світ і роблять ближчими і доступнішими всі куточки планети; комп'ютерами та но¬вими інформаційними та комунікаційними системами, які активно впроваджуються в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар'єр просторового розриву в комунікаціях і передачі інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що ро-бота здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які бу¬дуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, до¬ступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здо¬ров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людсь-кої спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонен-тів: ба¬гатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я на¬селення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Під час розрахунків показників якості життя країн і територій беруть до уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатст¬ва та доб-робуту), середньостатистичну тривалість життя населення (віддзерка¬лення стану здоров'я і фізичної сили) та рівень освіти населення (стан культури і науки).

Між країнами і регіонами світу є значні відмінності в якості життя, що зумов-лює існування бідності на нашій планеті. Це змушує замислитися над тим, яке не-просте коло проблем має розв'язати людство на шляху до спільного процвітання і злагоди.

Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу - дна з важливих проблем, що стоїть перед людством. До середини 90-х років розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півсто-ліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибут-ки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на по-початку століття або перед Другою світовою вій-ною. Проте пересічні економічні показники - на крайніх полюсах багатства (розви-нуті країни - ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бід-ності (країни, що розвивається, відповідно - менш як 200 доларів на рік) - відрізня-ються в 100 разів! при цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо граматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ-ХХІ ст.ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються. На-прикінці XX ст. глобальна проблема винайдення пропорційності економічного роз-витку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економі-кою (в тому числі й для України).

Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світового господар¬ства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.

Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та гендлює. Продовольчих і про-мислових ресурсів - обмаль, нафти - немає. Товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни-сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би - повна безнадія.

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Ав-стралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових кон-тинентів. Японія в останній чверті XIX ст. розпочала розбудову індустріальної де-ржа¬на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхі-дні