Економіка бджільництва

люд/год, або на 35,6 люд/год менше.

Основною причиною високої трудомісткості виробництва продукції бджільництва в сільськогосподарських підприємствах є низька продуктивність бджолосімей на пасіках і бджолофермах. Якщо збільшити валовий збір меду з розрахунку на одну бджолосім’ю до 20 – 30 кг, затрати праці на виробництво 1 ц меду можуть становити 60 – 90 люд/год при такому самому рівні механізації виробничих процесів.

Особливості бджільництва як галузі сільськогосподарського виробництва зумовлюють специфіку визначення його економічної ефективності. Так, бджільництві запилювального і запилювально-медового напрямів, продукція, одержана в результаті підвищення врожайності запилених бджолами сільськогосподарських культур, у доход галузі не зараховується. У зв’язку з цим всі витрати по бджільництву запилювального напряму, крім вартості меду, воску, плідних маток, роїв та іншої побічної продукції, відносять на обпилювані сільськогосподарські культури і багаторічні насадження.

У бджільництві опилювально-медового напряму на обпилювані культури відносять 20 – 40 % загальної суми витрат, а на плодові насадження, посіви конюшини і люцерни на насіння – 40 – 60 % залежно від величини площ та рівня їх урожайності. Решту витрат відносять на собівартість продукції бджільництва, розподіляючи їх пропорційно до вартості окремих видів продукції за цінами реалізації.

Розроблена методика передбачає обчислення собівартості продукції бджільництва – меду, воску, роїв, маточного молочка, плідних і неплідних маток, прополісу та інше. Собівартість продукції бджільництва в господарствах постійно зрастає.

Усільськогосподарських підприємствах бджільництво нині низькорентабельне. Виробництво меду в господарствах населення країни при використанні різних каналів реалізації забезпечує значні доходи і високу рентабельність.

Зниження собівартості продукції бджільництва можна досягти шляхом збільшення її виробництва на основі впровадження досягнень науки і передового досвіду з урахуванням особливостей медозбірних умов господарств. Продуктивність бджільництва підвищують на основі розведення селекційних ліній районованих порід, раціональної організації кочівлі пасік, а також посіву спеціальних медоносних культур для заповнення безвзяткових періодів.

3.Шляхи підвищення економічної ефективності галузі.

Основним напрямом розвитку бджільництва і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробмицтва, що базується на прогресивній технології і забезпечує збільшення виходу продукції і поліпшення її якості.

Вровадження інтенсивної технології вимагає подальшої концентрації виробництва, створення в кожному господарстві пасік розміром не менш як 150 – 200, а в спеціалізованих – на 500 – 600 і більше бджолосімей. В умовах промислової технології під час цвітіння медоносних рослин зальжно від інтенсивності медозбору на одному місці можна розміщувати від 30 до 100 бджолосімей.

Спеціалізація і концентрація бджільництва розвиваються на основі міжгосподарської кооперації. В Україні створено понад 30 міжгосподарських бджолопідприемств, які спеціалізуються на виробництві меду та іншої продукції бджільництва, а також здійснюють запилення ентомофільних сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень. Ці підприємства визначатимуть лодальший розвиток бджільництва на основі впровадження у практику найновіших досягнень науки, техніки і передового досвіду.

Рівень економічної ефективності бджільництва залежить від:

• підвищення продуктивності бджолосімей на основі утримання сильних і здорових бджолинних сімей,

• систематичної селекційно-племінної роботи,

• виконання обов’язкових ветеринарно-санітарних і зоогігієнічних заходів,

• поліпшення кормової бази,

• раціональної організації пересування пасік на кращі місця медозбору

• забезпечення бджіл на зиму достатньою кількістю кормів.

В Україні норма забезпеченості бджолиної сім’ї кормами становить 18–23 кг меду залежно від способу зимівлі, приміщення і місцевих умов. Створення необхідних запасів кормів на період зимівлі визначає виживання, розвиток і рівень продуктивності бджолиних сімей.

Для підвищення продуктивності бджільництва в кожному господарстві треба створити необхідну медоносну базу на основі поєднання використання посівів сільськогосподарських культур, плодово-ягідних насаджень, природних лук і пасовищ та лісів. Найбільш ефективними є посіви, які, крім медоносного, мають ще й інше господарське значення. Так, посіви еспарцету дають високоякісне сіно для тваринництва і одночасно забезпечують найвищу медопродуктивність. За два укоси одного вегетаційного періоду еспарцет може дати до 1 т товарного сіна з гектара.

Важливим фактором підвищення ефективності бджільництва є зростання продуктивності праці працівників бджолоферм і спеціалізованих бджільницьких господарств. Продуктивність праці, в свою чергу, залежить від впровадження досягнень науки і передового досвіду, механізації виробничих процесів, рівня виробництва валової продукції бджільництва.

Впровадження промислових технологій виробництва продукції бджільництва дає змогу застосувати нові прогресивні форми організації праці на основі колективного підряду і оренди окремих пасік та бджолоферм. Колективний підряд залежно від кількості бджолосімей у господарстві може бути:

• ланковий

• бригадний.

Удосконалення форм організації і оплати праці сприяє зменшенню затрат праці на одну бджолину сім’ю, раціональному і ефективному використанню засобів виробництва і кормової бази, що забезпечує збільшення валової продукції бджільництва і поліпшення її якості.

Джерела інформації.

Економіка сільського господарства.

В.І.Мацебора 1994 р.