акції. Цьому сприяла висока ліквідність більшості фірм унаслідок зростання продажів і прибутків після 1982 р.
Водночас різко зросло і число громадян, що володіють акціями. Це порозумівається як скороченням портфелів акцій приватних індивідуальних власників, так і швидким зростанням числа компаній, зареєстрованих на фондовій біржі. Важливу роль зіграло поява нової групи індивідуальних власників акцій після створення в 1978 р. різноманітних акціонерних-інвестиційних фондів. Заощадження в цих так називаних загальних фондах під управлінням банків або фірм одержували різноманітні податкові субсидії від уряду. До 1984 р. вкладники одержували знижку 30% із податків на свої річні заощадження на додаток до неоподатковуваним податком дивідендам і приростові вартості акцій. У 1984 р. податкова знижка була скасована, але інші стимули залишилися. У 1985 р. на ці інвестиційні фонди доводилося 6% всіх акцій, і ця доля продовжувала поступово рости.
У останні роки великий інтерес до акцій проявили іноземні інвестори. До кінця 1985 р. на них доводилося приблизно 7% вартості всіх акцій. Крім того, деякі германські компанії з'явилися на деяких західноєвропейських фондових біржах, а також у Нью-Йорку і Токіо, що порозумівається їхнім бажанням забезпечити кращі фінансові умови і додаткову рекламу за кордоном .
Економіка Германії характеризується високим рівнем концентрації виробництва і капіталу і монополізації в провідних галузях. На крупних підприємствах ( із числом зайнятих понад 500 чоловік) зосереджене біля 40% зайнятих у промисловості, а на дрібних ( до 50 чоловік) - 17%. При цьому зростання концентрації виявляється насамперед на рівні крупних фірм. У одній із 20 найбільших компаній трудиться більш 40% робочої сили в промисловості. На долю 200 найбільших компаній доводиться по 75% обсягу виробництва, числа зайнятих, капіталовкладень і експорту.
У останні роки роль провідних компаній у світовій економіці зросла. Звичайно, у число гігантів капіталістичного світу вони не входять. Провідні промислові фірми мають яскраво виражену міжнародну орієнтацію.
У економіці дуже висока монополізація виробництва. Вона найбільш дужа в таких спеціалізованих галузях промисловості. Склався потужний фінансовий капітал. Він знайшов своє організаційне вираження у фінансових групах.
Найважливіша роль державного сектора у Германії - акумуляція і перерозподіл значних коштів на соціальні й економічні цілі відповідно до концепції германської моделі. Державний сектор має два рівні власників власності: центральний уряд і місцеві (комунальні) органи влади. Нижній рівень іноді виділяється в комунальну форму власності. Вони, разом складають за формою власності єдине ціле, різняться як по місці в сфері економіки, так і по масштабах (у кожному окремому випадку, але не в сукупності) діяльності.
Державний сектор найбільш розвинений у сфері послуг. У соціальних послугах, що складають половину всієї сфери послуг, доля держави - 92%, у тому числі в охороні здоров'я - 92%, в освіті і науці - 88, 7%, соціальному страхуванні - 98, 2%. У цілому ж по статистиці на державу доводиться 49% зайнятих у секторі послуг, а з урахуванням державних компаній - 56%.
Державний сектор важливий для підвищення ефективності економіки. Цьому сприяє, наприклад, гарна якість і низькі витрати на такі важливі державні послуги, як транспорт і зв'язок, система освіти . У цьому чітко очевидно взаємодію приватного і державного секторів: зростання прибутків від першого використовується через податкові й інші надходження в державний бюджет для збільшення насамперед державних послуг населенню, що у свою чергу сприяє великій ефективності економіки, де основу складає приватний сектор.
Особливістю германської економіки є роль і значення кооперативного руху в країні. Воно поширено по всій країні і займає дуже сильні позиції. Кооперативи сприяли перетворенню Германії з аграрної в промислову розвинену , що процвітає країну. Важливу роль кооперативне рух грає в сільському господарстві, у промисловості, у роздрібній торгівлі, житловому будівництві й іншій сфері діяльності.
Кооперативи діляться на виробничі і споживчі. Виробничі кооперативи з загальним числом зайнятих біля 50 тис. Чол. домінують у виробництві молока і м'яса і займають важливе місце у виробництві інших продуктів, а також у целюлозно-паперовій промисловості. Споживчі кооперативи з числом зайнятих 70 тис. чоловік, із котрих приблизно половина доводиться на два найкрупніших , грають важливу роль у роздрібній торгівлі.
У змішаній економіці кооперативне рух діє в якості “третьої сили”, або “третьої альтернативи”, приватної і державної власності, базуючись на принципах демократії і користуючи широкою народною підтримкою. У деяких галузях - особливо з-поміж споживчих кооперативів - кооперація стала врівноважуючою силою на ринку в інтересах простих людей, наприклад у питаннях ціноутворення. У минулому споживчі кооперативи витримали чимало битв із приватними картелями. Цю роль вони грають і зараз, хоча й у менш драматичних формах.
На кооперативи у Германії припадає 5% промислового виробництва й всіх, 7, 5% зайнятості в промисловості, 14% у роздрібній торгівлі і 5% від числа усього працюючого населення. У Германії 2/3 домашніх господарств тим або іншою подобою пов'язані з кооперативами. На споживчі кооперативи доводиться 20% продажів товарів повсякденного попиту. Від 1/2 до 2/3 продовольства, споживаного у Германії, виробляється фермерами, що входять у кооперативи, а по молоку і м'ясу ця частка дорівнює 99% і 80% відповідно.
Термін “кооператив” звичайно відноситься до економічного поняття, що засновується на спільних діях і взаємодопомозі. Кооперативне підприємство повинно мати прямий зв'язок із потребами й економічним інтересом його членів. З-поміж принципів кооперативного руху: воля членства - ніхто не може бути виключений, крім випадків порушення статуту ; незалежність від політичних партій і віросповідань; демократичне управління - “один член - один голос”; обмеження прибутків на вкладений пай, кооперативне товариство - асоціація людей, а не капіталу; нагромадження капіталу на розвиток і економічну самостійність; просвітительська діяльність; взаємодія кооперативів.
Сфера діяльності кооперативів широка; крім згаданих існують кооперативи житлові, страхові, туристичні, автомобільні і навіть похоронні.
Таким чином, кооперативи грають важливу роль у сучасному суспільстві . Але в 50-60 роки зрушення до укрупнення економічних підприємств із метою зниження витрат зробили вплив і на кооперативи, також як і на інші види бізнесу. Ця тенденція стала серйозно загрожувати демократії в кооперативах. В цей час кооперативне рух шукає способи підсилення впливу рядових членів на положення справ у кооперативах.
3. Проблеми соціальної політики в умовах економіки соціальної орієнтації.
Кожна соціально-економічна модель переслідує і створена для певних цілей. У германській моделі першорядну роль грає соціальна політика, що покликана створювати більш-менш нормальні умови відтворення робочої сили (переважно висококваліфікованої ) -обставина виняткової важливості для Германії, якщо мати на увазі специфіку її розвитку і місце в міжнародному поділу праці, - і постає інструментом ослаблення соціальної напруженості, нейтралізації класових антагонізмів і конфліктів.
У германській моделі соціальна політика сприяє перетворенню суспільних відносин у дусі соціальної справедливості, зрівнянню прибутків, згладжуванню класових нерівностей і в результаті побудові нового суспільства демократичного соціалізму на базі держави добробуту.
Рівень життя у Германії вважається одним із найбільш високих у світі і у Європі. Рівень життя визначається комплексом різноманітних показників. По ВВП і споживанні на душу населення, по ступені вирівнювання прибутків, по відношенню зарплатні жінок до зарплатні чоловіків Германія займає одне з перших місць у Європі.
Відповідно до однієї із цілей германської моделі - рівності, прибутки є дуже прогресивною системою прибуткових податків. Широкий перерозподіл через систему соціального страхування сприяє значному скороченню розходжень у прибутках. У 1986 р. у Германії на 20% самих багатих родин доводилося 37, 5% прибутків, на 20% самих бідних - 12% ( для США відповідно 43, 7% і 4, 6%). Помітно скоротилася різниця в оплаті чоловіків і жінок; у 1987 р. середня заробітна плата жінок складала 89, 6% з зарплатні чоловіків ( для порівняння : в Італії - 84, 8%; у Великобританії - 70, 5% ; у Японії - 48, 5%).
Після тривалого зростання чистих (після відрахування податків) прибутків у повоєнний період реальні (у постійних цінах) чисті прибутки домашніх господарств у 1981-1983 рр. скоротилися. У 1984-1989 рр. у середньому щорічно вони росли на 2, 2%. Реальні прибутки трудящих відставали по темпах росту від прибутків інших прошарків населення (наприклад, пенсіонерів). У 1950 р. на чисті прибутки домашніх господарств доводилося 70% ВВП. До 1989 р. ця частка впала приблизно до 50%. Прямі податки і внески на соціальне страхування з населення росли помітно скоріше оберненого потоку переказів із державного сектора домашнім господарствам.
Більш половини власності домашніх господарств припадає на матеріальну власність, а фінансові активи у вигляді рахунків у банках, облігацій, акцій і іншої вимоги складають біля 40%. На автомашини, човни й інші споживчі товари тривалого користування припадає іще 10%. Власність розподілена менш рівномірно, ніж прибутки, але за останні