Етапи розвитку валюти

торгова війни обмежили можливості валютного демпінгу. Інфляція знижувала конкурентноздатність французьких фірм. Тому падіння курсу франка не було припинено на відміну від фунта стерлі-нгів і долара.

У результаті кризи Генуезька валютна система утратила відносну еластич-ність і стабільність.

3. БРЕТТОН-ВУДСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Генуезької валютної сис-теми. Розробка проекту нової світової валютної системи почалася ще в роки війни (у квітні 1943 р.), тому що країни побоювалися потрясінь, подібних валютній кризі після першої світової війни й у 30-х роках. Англо-американські експерти, що працювали з 1941 р., із самого початку відкинули ідею повернення до золото-го стандарту. Вони прагнули розробити принципи нової світової валютної систе-ми, здатної забезпечити економічний ріст і обмежити негативні соціально-економічні наслідки економічних криз. Прагнення США закріпити пануюче по-ложення долара у світовій валютній системі знайшло відбиток у плані Г. Д. Уайта (начальника відділу валютних досліджень міністерства фінансів США).

У результаті довгих дискусій по планах Г. Д. Уайта і Дж. М. Кейнса (Вели-кобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсианські ідеї міждержавного валютного регулювання були також призначені в основу Бреттон-вудськї системи.

На валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсе (США) у 1944 р. були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фі-нансових відношень і оформлена третя світова валютна система. Прийняті на конференції статті угоди (Устав МВФ) визначили такі принципи Бреттон-вудськї валютної системи.

1. Введено золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів.

2. Бреттон-вудська угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи: а) збережені золоті паритети валют і впрова-джена їхня фіксація в МВФ; б) золото продовжувало використовуватися як між-народний платіжний і резервний засіб; в) спираючись на свій зрослий валютно-економічний потенціал і золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб за-кріпити за ньому статус головної резервної валюти: г) із цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним бан-кам і урядовим установам по офіційній ціні, встановленій в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 долл. за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г).

Передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовому скасуванню, і для їхнього введення була потрібна згода МВФ.

3. Курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Девальвація по-над 10% припускалася лише з дозволу Фонду. Встановлено режим фіксованих ва-лютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких ме-жах (( 1% за Статутом МВФ і ( 0,75% по Європейській валютній угоді). Для до-тримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводи-ти валютну інтервенцію в доларах.

4. Вперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів із метою підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотри-манням країнами-членами принципів світової валютної системи, забезпечує ва-лютне співробітництво країн.

Під тиском США в рамках Бреттон-вудської системи затвердився доларовий стандарт - світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції і резервних активів. Тим самим США встановили монопольну валютну гегемонію, відтиснувши свого дав-нього конкурента - Великобританію. Фунт стерлінгів, хоча за ним у силу історич-ної традиції також була закріплена роль резервної валюти, став украй нестабіль-ним. США використовували статус долара як резервної валюти для покриття на-ціональною валютою дефіциту свого платіжного балансу. Специфіка доларового стандарту в рамках Бреттон-вудськї системи полягала в зберіганні зв'язку долара з золотом. США з двох шляхів стабілізації валютного курсу -- вузькі межі його коливань або конверсія долара в золото - віддали перевагу другому. Тим самим вони поклали на своїх партнерів турботу про підтримку фіксованих курсів їхніх валют до долара шляхом валютною інтервенції. У результаті посилився тиск США на валютні ринки.

Засилля США в Бреттон-вудській системі було обумовлено новим розміщен-ням сил у світовому господарстві. США зосередили в 1949 р. 54,6% капіталістич-ного промислового виробництва, 33% експорту, майже 75% золотих резервів. Ча-стка країн Західної Європи в промисловому виробництві впала з 38,3% у 1937 р. до 31% у 1948 р., в експорті товарів - із 34,5 до 28 %. Золоті запаси цих країн зни-зилися з 9 млрд. до 4 млрд. долл., що було в 6 разів менше, ніж у США (24,6 млрд. долл.), і їхні розміри різко коливалися по країнах. Великобританія, обслуговуя своєю валютою 40% міжнародної торгівлі, володіла лише 4% офіційних золотих резервів капіталістичного світу. Зовнішньоекономічна експансія монополій ФРН сполучилися з ростом золотих-валютних резервів країни (із 28 млн. долл. у 1951 р. до 2,6 млрд. у 1958 р.).

Економічна перевага США і слабкість їхніх конкурентів обумовили пануюче положення долара, що користувався загальним попитом. Опорою доларової геге-монії служив також “доларовий голод” - гостра недостача доларів, що виклика-ється дефіцитом платіжного балансу, особливо по розрахунках із США, і браком золотих-валютних резервів. Він відбивав у концентрованому виді важке валютно-экопомичне положення країн Західної Європи і Японії, їхню залежність від США, доларову гегемонію.

Дефіцит платіжних балансів, виснаження офіційних золотих-валютних ре-зервів, “доларовий голод” призвели до посилення валютних обмежень у більшос-ті країн, крім США, Канади, Швейцарії. Оборотність валют була обмежена. Ввіз і вивіз валюти без дозволу органів валютного контролю були заборонені. Офіцій-ний валютний курс носив штучний характер. Багато країн Латинської Америки і Західної Європи практикували множинність валютних курсів - диференціацію курсових співвідношень валют по видах операцій, товарним групам і регіонам.

У зв'язку з нестійкістю економіки, кризою платіжних балансів, посиленням інфляції курси західноєвропейських валют стосовно долара знизилися. Виникну-ли “курсові перекоси” - невідповідність ринкового й офіційного курсів, що яви-лося причиною численних девальвацій. Серед них особливе місце займає масова девальвація валют у 1949 р., що мала ряд особливостей.

1. Це зниження курсів було проявом локальної валютної кризи, що виникли під впливом світової економічної кризи, що у 1948-1949 р. уразив в основному США і Канаду і болісно відбився на постраждалої від війни економіці країн Захі-дної Європи.

2. Девальвація 1949 р. була проведена у відомій мірі під тиском США, що використовували підвищення курсу долара для заохочення експорту своїх капіта-лів, скупки по дешевше товарів і підприємств у західноєвропейських країнах і їх-ніх колоніях. З ревальвацією долара збільшилася доларова заборгованість країн Західної Європи, що підсилило їхню залежність від США. Підвищення курсу до-лара не відбилося на експорті США, що займали монопольне положення на світо-вих ринках у той період.

3. Курс національних валют був знижений безпосередньо стосовно долара, тому що відповідно до Бреттон-вудської угоди були установлені фіксовані валю-тні курси до американської валюти, а деякі валюти не мали золотих паритетів.

4. Девальвація була проведена в умовах валютних обмежень.

5. Девальвація носила масовий характер; вона охопила валюти 37 країн, на частку яких доводилося 60-70% світової капіталістичної торгівлі. У їхньому числі Великобританія, країни Британської співдружності, Франція, Італія, Бельгія, Ні-дерланди, Швеція, Західна Німеччина, Японія. Тільки США зберегли золотий зміст долара, встановлений при девальвації в 1934 р., хоча його купівельна спро-можність усередині країни знизилася вдвічі в порівнянні з довоєнним періодом.

6. Зниження курсу валют коливалося від 12% - 30,5%.

Знецінення валют викликало подорожчання імпорту і додатковий ріст цін.

США використовували принципи Бреттон-вудської системи (статус долара як резервної валюти, фіксовані паритети і курси валют, конверсія долара в золото, занижена офіційна ціна золота) для посилення своїх позицій у світі. Країни Захі-дної Європи і Японії були зацікавлені в заниженому курсі своїх валют із метою заохочення експорту і відновлення зруйнованої економіки. У зв'язку з цим Брет-тон-вудська система протягом чверті сторіччя сприяло зросту світової торгівлі і виробництва. Проте повоєнна валютна система не забезпечила рівні права всім її учасникам і дозволила США впливати на валютну політику країн Західної Євро-пи, Японії й інших членів МВФ. Нерівноправний валютний механізм сприяв змі-цненню позицій у США у світі на шкоду іншим країнам і міжнародному співробі-тництву. Протиріччя Бреттон-вудської системи поступово розхитували її.

Економічні, енергетичні, сировинний кризи дестабілізували Бреттон-вудську систему в 60-х роках. Зміна співвідношення сил на світовій арені підірвало її структурні принципи. З кінця 60-х років поступово ослабла економічна, фінансо-во-валютна