Етапи розвитку валюти

ЄВС. У розпорядження ЄВФС переведено з центральних банків 2,3 тис. т золота.

2. Емісія ЕКЮ більш еластична, ніж СДР. Сума випуску офіційних ЕКЮ не встановлюється заздалегідь, а коректується в залежності від зміни золотих-доларових резервів країн-членів ЄВС. При цьому упущенням є вплив на емісію коливань ціни золота і курсу долара. Емісія приватних (комерційних) ЕКЮ бан-ками більш відповідає потребам ринку. Її емісійний механізм включає дві опера-ції: “конструювання” ЕКЮ, тобто створення на прохання клієнта депозиту в складі валют, що входять у її кошик; “злам кошика” ЕКЮ, тобто купівля і продаж на євроринці цих валют (або однієї з них за узгодженням банку з позичальником) для виплати депозитів.

3. Обсяг емісії ЕКЮ перевищує випуск СДР.

4. Валютний кошик служить не стільки для визначення курсу ЕКЮ, скільки для розрахунку паритетної сітки валют, якої не розташовує жодна інша міжнаро-дна рахункова валютна одиниця.

З вересня 1987 р. розширені можливості і гарантії внутрішньомаржинальних інтервенцій. Німецький федеральний банк одержав указівку надавати кредити в марках центральному банку країни, курс якої падає, але ще не досяг інтервенцій-ної точки, за умови, якщо це не вплине на стабільність грошового обігу у ФРН. Одночасно збільшений термін кредитів “своп”. Тим самим створений механізм взаємної підтримки курсів валют, орієнтиром якого являється ЕКЮ.

5. Унікальний режим курсу валют, зокрема до ЕКЮ, заснований на їхньому спільному плаванні (“європейська валютна змія”) із межами взаємних коливань, що сприяє відносній стабільності ЕКЮ і валют країн-членів ЄВС.

6. На відміну від СДР ЕКЮ використовується не тільки в офіційному, але і приватному секторах. ЕКЮ служить: базою паритетів і курсів валют ЄЕС; валют-ною одиницею в спільних фондах і міжнародних валютно-кредитних і фінансо-вих організаціях; валютою єдиних сільськогосподарських цін; засобом міждержа-вних розрахунків центральних банків ЄЕС при проведенні валютної інтервенції; базою багатовалютної обмовки головним чином по єврокредитам; валютою позик і кредитів. Приватні (комерційні) ЕКЮ використовуються як валюта єврооблига-ційних позик, синдикованих кредитів, банківських депозитів і кредитів. Більш 500 значних міжнародних організацій використовують ЕКЮ при наданні креди-тів. З 1984 р. ТНК у ЄС публікують прейскуранти, виписують рахунки фактури і здійснюють розрахунки в ЕКЮ. У ЕКЮ відбуваються ф'ючерсні й опціонні уго-ди, що використовуються для страхування валютного і процентного ризику. Для полегшення розрахунків в ЕКЮ в 1986 р. створений валютний кліринг.

Найбільше реальні досягнення ЄВС: успішний розвиток ЕКЮ, що набула ряд рис світової валюти, хоча ще не стала нею в повному значенні; режим узго-дженого коливання валютних курсів у вузьких межах, відносна стабілізація ва-лют, хоча періодично переглядаються їхні курсові співвідношення; об'єднання 20% офіційних золотих-доларових резервів; розвиток кредитно-фінансового ме-ханізму підтримки країн-членів: міждержавне і частково наднаціональне регулю-вання економіки. Досягнення ЄВС обумовлені поступальним розвитком західно-європейської інтеграції.

Проте валютна інтеграція не завершена. У ЄС і ЄВС чимало труднощів, про-тиріч і невирішених проблем.

Після дворічних дебатів важливою віхою в розвитку валютної інтеграції в ЄЕС постав Єдиний європейський акт, ухвалений у травні 1987 р. У середині 80-х років склалися нові умови, посилилися економічна взаємозалежність і міждержа-вне регулювання. По-перше, сформована розгалужена інституційна-організаційна структура. По-друге, зміни у валютній сфері були органічно ув'язані з завершен-ням лібералізації прямування капіталів і утворенням єдиного ринку. Новий етап у розвитку західноєвропейської інтеграції - програма створення валютної й еконо-мічної спілки, розроблена комітетом Ж. Делора (голова КЄС) у квітні 1989 р.

“План Делора” передбачав: створення загального (інтегрованого) ринку, за-охочення конкуренції в ЄС для удосконалювання ринкового механізму щоб уни-кнути зловживань монопольним положенням, політикою угод, зливань, держав-них субсидій: структурне вирівнювання відсталих зон і регіонів; координацію економічної, бюджетної, податкової політики з метою стримування інфляції, ста-білізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту держбюджету й удоско-налювання методів його покриття; заснування наднаціонального Європейського валютного інституту в складі керуючими центральними банками і членів дирек-торату для координації грошової і валютної політики; єдину валютну політику, уведення фіксованих валютних курсів і колективної валюти.

Крім того, поставлена задача утворення політичної спілки ЄС до 2000 р., що зобов'язує країни-члени (всі входять у НАТО, за винятком Ірландії) проводити спільну зовнішню політику і політику в галузі безпеки.

На основі “плану Делора” до грудня 1991 р. був вироблений Маастрихтський договір про Європейську спілку, що передбачає, зокрема, поетапне формування валютно-економічної спілки.

Договір про Європейський союз підписаний 12 країнами ЄС у Маастрихті (Нідерланд) у лютому 1992 р., ратифікований і набрав сили з 1 листопада 1993 р.

Маастрихтський договір передбачає поетапне просування до економічного і валютного союзу.

Таким чином, узятий курс на оптимальну відповідність між валютною інтег-рацією, лібералізацією руху капіталів і створенням єдиного ринку. З 1 січня 1993 р. створений Європейський економічний простір.

Розвиток валютної інтеграції в ЄС йде під знаком двох протилежних тенден-цій: погоджені дії і протиріччя. Для виробітки розумної поступки застосовуються цивілізовані форми і методи співробітництва, використовуються двосторонні і багатосторонні переговори. Так, ФРН і Францією створений сумісний фінансово-економічний комітет для узгодження валютної політики і єдиний підхід у відно-шенні третіх країн.

У перспективі створення економічного і валютного союзу може змінити розміщення сил у всесвітньому господарстві між США, Японією і “новою Євро-пою” на користь ЄС.

Висновок

Як очевидно з усього вищесказаного, світова валютна система з моменту введення золотого стандарту в 1867 році зазнала достатньо серйозних змін. Золо-то було демонетаризовано і в даний момент грає усе меншу роль у світовому грошовому обігу, замінюючись на валюти різноманітних країн. Причому останні роки усе більше оголюють тенденцію до багатовалютної системи (замість пере-житків Бреттон-вудської системи у вигляді єдиної резервної валюти - долара США). Усе більше сучасні замінники світових грошей стають схожими на зви-чайні внутрішньодержавні гроші. Проте, як уже відзначалося, СДР ще далекі від відповідності вимогам, запропонованим до світових грошей: самі по собі вони поза МВФ практично не використовуються (та й у рамках МВФ в основному в якості засобів перерахунку) і, що головне, їхнє використання приватними особа-ми практично взагалі не зустрічається. У меншому ступені “страждають” цією хибою ЕКЮ - їхнє використання приватними особами набагато ширше (може бу-ти фізичні особи і не бережуть заощадження в ЕКЮ, але банки вже прийшли до утримання авуарів у цій валюті). ЕКЮ ще в багатьох відношеннях перевершують СДР, хоча і не позбавлені хиб.

Можна відзначити, що гідності ЕКЮ як міжнаціональної валюти обумовлені принципами, що використовувалися при закладанні основ ЄВС: нове політичне мислення, подолання ідеології і політики націоналізму і роз'єднаності, що відразу ставить ЕКЮ на порядок ближче до світових грошей. На мій погляд ідеальною являється ситуація, коли взагалі відсутня валюта кожної окремої країни, а в усім господарському світовому просторі використовується єдина валюта (ідеалізм, звичайно, але приємний) - тоді ми набуваємо безлічі переваг: до повної стабіль-ності світової економічної системи, відсутності криз зниження ризику у валютних операціях, що сприяло б більш широкому розвитку міжнародної торгівлі і поділу праці.

Необхідно визнання, що економічна інтеграція, господарська взаємозалеж-ність держав вигідніше, чим протекціонізм, роз'єднаність і автаркія. Характерно, що взаємна торгівля країн ЄЕС збільшилася з 49% загального обсягу їхньої торгі-влі в 1970 р. до 60% на початку 90-х років - от приклад дії інтеграції і зростання поділу праці. Необхідні компромісні рішення для подолання протиріч (принцип згоди), і реальне делегування частини суверенних прав наднаціональним органам. Проти цього, звісно будуть заперечувати США - адже саме вони за рахунок пере-важного повоєнного положення одержали найбільші вигоди в міжнародній валю-тній системі і, зрозуміло, не захочуть повною мірою віддавати повноваження міжнародним органам.

Таким чином, можна зробити висновок: сучасна валютна система далеко не ідеальна, але надалі (із зміною світового розставляння сил на користь відносного ослаблення США) можливі поступка і прихід до системи, більш задовільної, ніж нині існуюча.