Конституція - основне джерело публічного права

званих деспотіях вона так само необхідна, як і при правлінні якого-небудь демократичного комітету суспільного порятунку, типу французького комітету 1793 року.

Достатньо фактичного існування влади, яка підтримує єдність держави, що ми мали перед собою мінімум конституції, необхідний для визнання держави існуючою. Але як правило культурні народи мають у своєму розпорядженні юридично закріплену конституцію, що складається з ряду правоположень1.

У сучасному конституційному праві існує багато визначень конституції. За основу як правило береться одна або декілька ознак, що відносяться до предмету конституційного регулювання, місця, яке посідає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі. так, французький політолог Ж. Бюрдо визначав конституцію як "сукупність правил, що відносяться до способу призначення, організації і функціонування політичних влад"2. Американський дослідник К. Берд додає до цього таку ознаку як "визначення свобод громадян"3.

В цілому можна стверджувати, що переважаючими є визначення консти

= 7 =

туції по її змісту, тобто по предмету суспільних відносин, що нею регулюються. Виходячи з цього, конституцію можна коротко визначити як основний закон держави, який закріплює організацію державної влади та регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивідів.

В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Конституція також визначає герб, прапор, гімн та столицю держави.

Термін “конституція”походить від латинськогo слова ”, що означає “устрій”, “встановлення”. Так іменувалися деякі з актів, проголошуваних римськими імператорами. Застосування терміна “конституція”в сучасному його розумінні пов’язане з пізнішими часами –з епохою буржуазних революцій, коли інтереси нового класу, який прийшов до політичної влади, вимага-

ли скасування віджилих феодальних відносин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найваж- ливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих про-

блем і стала конституція, яка згодом обернулася на невід’ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першими буржуазними конституціями в сучасному понятті були Американська Конституція, прийнята в 1787 році та Французька, прийнята у 1791.

При аналізі конституцій в системі права слід враховувати, що від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють в широкому смислі слова методи та форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм якісно відрізняється від предмету правового регулювання звичайних законів своєю вищою політичною

= 8 =

важливістю та фундаментальністю, оскільки вони торкаються основних умов політичного існування усього суспільства. Саме цим перш за все пояснюється відносна стабільність конституцій, які не є продуктом повсякденної нормовстановлюючої діяльності. Дата прийняття конституції в історії будь-якої держави представляє собою найважливішу віху, що відмічає переломний момент його розвитку. Конституція в принципі не може бути актом законодавчої сваволі, її прийняття, як правило, є історично обумовленим.

В науці права поняття "конституція" застосовується в двох смислах. В формальному смислі - це юридична конституція, тобто основний закон держави, що закріплює суспільно-економічний устрій, форму правління і форму державного устрою, а також правовий статус особи. Юридична конституція представляє собою документ, закріплюючий обов'язкові для всіх єдині норми. Однак в процесі практичного застосування приписів юридичної конституції ситуація змінюється : з'являються нові організації, приймаються конституційні та зви-

чайні закони, які суттєво змінюють та доповнюють норми юридичної конституції. Іншими словами, на практиці складається такий порядок здійснення державної влади, який може істотно відрізнятися від порядку, встановленого

юридичною конституцією. Такий реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією або конституцією в матеріальному смислі слова. Фактична та юридична конституції можуть і співпадати і мати розбіжності. Серйозні розбіжності між юридичною та фактичною конституціями деколи породжують фіктивність частини положень основного закону. Виправлення такої ситуації у відповідності до реалій соціально-політичного життя досягається шляхом прийняття поправок до тексту конституції.

В деяких країнах політична еліта прагне здійснювати владу поза конституцією. Цей процес супроводжується як офіційним культом конституції, так і теоретичним обгрунтуванням необхідності і доречності позаконституційного правління. Цікавим для аналізу є висловлювання американських професорів Д.

= 9 =

Коррі та Г. Ебрегема : " Конституція - це рама або шассі, на якому встановленй працюючий двигун уряду. В межах певної терпимості тип і система двигуна можуть бути модифіковані без зміни самої рами, тобто конституції. Конституція взагалі повинна пристосовуватися до відомих змін працюючих механізмів уряду"1. Виходить, що, з одного боку, конституція необхідна, оскільки без неї не може обійтися жодна демократична держава. З іншого боку, конституція вступає в протиріччя з діями політичної еліти. Історична колізія між законністю та доречністю кожен раз вирішується в залежності від розстановки політичних сил у суспільстві.

В сучасному світі нараховується близько ста чинних конституцій. Деякі з них були прийняті більше ста років тому. Найбільш старими є конституції США (1787), Норвегії (1814), Бельгії (1831), Люксембурга (1868), Швейцарії

(1874). До другої світової війни також були прийняті і зараз є чинними конституції Австралії, Мексики, Ірландії. Однак більшість конституцій з'явилися після другої світової війни ( конституції країн Азії, Африки, Америки ). У післявоєн-

ний період були прийняті або суттєво змінені конституції багатьох країн Європи (Італія, Франція, ФРН, Данія, Греція, Іспанія, Португалія), Америки, (Бразилія, Болівія, Гондурас, Домініканська Республіка, Сальвадор, Канада), Азії (Японія, Турція, Республіка Корея, Філліпіни).

Кожна з нині чинних конституцій має свої специфічні індивідуальні риси та особливості. У них знайшли відображення соціальні, національні, політичні, історичні, релігійні та інші особливості відповідних країн. У той же час конституціям притаманні спільні риси.

1). Усі конституції в тій чи іншій формі проголошують лозунг народного суверенітету. У цьому відношенні єдині як старі, так і нещодавно прийняті конституції. Конституція США (преамбула) : " Ми, народ Сполучених Штатів...

= 10 =

урочисто проголошуємо і встановлюємо дану Конституцію..." У преамбулі перераховуються "цілі утворення більш досконалого Союзу", але нічого не сказано про владу та її носіїв1. Конституція Бельгії 1831 року : " Уся влада походить від народу. Вона здійснюється у встановленому в Конституції порядку"(ст. 25)2 .У статті 1 Конституції Іспанії 1978 року сказано : " 1. Іспанія - соціальна, правова і демократична держава... 2. Національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави"3.

2). Усі конституції в тій чи іншій формі закріплюють інститут приватної власності.

3). У конституціях зазвичай закріплюються основні принципи теорії роз-

поділу влад. У деяких конституціях (Італійська, Французька, Конституція ФРН) концепція розподілу влад не висловлена семантично точно, вона ніби мається на увазі. В інших ( Американська, Датська, Японська ) принципи розподілу

влад чітко сформульовані у відповідних статтях. Принцип розподілу влад, доповнений "системою стримувань та противаг", покладений в основу Американської Конституції. Три перші статті Конституції починаються наступними положеннями : "Усі законодавчі повноваження, цим встановлені, належать Конгресу Сполучених Штатів..." (Ст. 1, розділ 1 ) ; "Виконавча влада належить Президенту Сполучених Штатів Америки..." (Ст. 2, розділ 1) ; " Судова влада Сполучених Штатів належить одному Верховному суду... " 9 Ст.3, розділ 1). У Японській Конституції знаходяться такі приписи стосовно цього питання : " Парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави " (Ст. 41); "Виконавча влада здійснюється Кабінетом" (ст. 65).; "Вся повнота судової влади належить Верховному суду" (ст. 76). У Датській Консти

= 11 =

туції концепція влад сформульована в одній статті : " Законодавча влада належить Королю і Фолькетингу сумісно. Виконавча влада належить Королю, судова влада - судам" (Розділ І, § 3).

4). Усі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави - республіку чи монархію. Конституційні приписи по цьому питанню можуть бути різноманітні, але вони завжди є в