Международное право

що врегульований нормами МП, який володіє юридичною незалежністю і спроможністю самостійно здійснювати права і обов’язки .

Суб’єкти бувають:

1.Основні = первинні (держава, Нації та народи що борються)

2. похідні = вторинні (МО, Державоподібні утворення)

І .Держава (характер.: населення, територія, суверенна влада).

ІІ Державоподібні утворення (Ватикан не має самостійного статусу)

ІІІ. Нації та народи що борються за суверенність держави.

Ще одне розмежування суб’єктів:

Суб’єкти правостворюючі (держави і міжнародні організації)

Правозастасовуючі (всі суб’єкти МП).

5. Об’єкт МП.

Об’єктами МП є все те, з приводу чого суб’єкти МП вступають у правові відносини на основі принципів і норм МП.

Таким чином, у коло об’єктів МП входять конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать винятково до внутрішньої компетенції держави і можуть виходити за межі державної території. Слід мати на увазі, тільки держави вправ вступати у будь-які правовідносини, котрі вони вважають необхідними і вигідними для себе. Єдине обмеження для держав – пряма заборона якогось об’єкта МП (продаж жінок і дітей, вирішення спорів між державами за допомогою оголошення війни і т.д.).У якості об’єктів МП можуть виступати: територія і міжнародний простір, дії, стимулювання від дій.

6.Функції МП.

Функції МП- це основні напрями, його впливу на відносини, які виступають предметом МП регулювання.

Головною соціальною функцією є посилення існуючої системи МВ шляхом підтримки в ній належного характеру.

Головна юридична функція - це правове регулювання міждержавних відносин.

Обидві функції стабілізуючі.

- Протидія існуванню та появі нових інститутів та відносин які протирічать цілям та принципам МП

- Розширення та поглиблення зв’язків між державами

- Інформаційно виховна тобто передача досвіду мирного регулювання.

7. Юридично обов’язкові норми МП.

Юридично обов’язковими нормами є

Імперативні (до них належать основні принципи МП, тобто такі норми від яких держави не можуть відступати навіть за взаємною згодою, і договір, що суперечить таким нормам, є юридично неспроможним )

Диспозитивні (до них належать норми ,які дозволяють відступи від них, за взаємною згодою сторін, при цьому ці відступи не повинні торкатися третіх держав )

8.Кодифікація МП.

Під кодифікацією МП розуміється систематизація міжнародно-правових норм, здійснювана суб’єктами МП.

Таким чином сучасна кодифікація МП здійснюється шляхом:

Установлення точного змісту і точного формулювання вже існуючих і діючих принципів і норм МП в певній сфері відносин між державами.

Зміни або перегляду застарілих норм.

Розробки нових принципів і норм з урахуванням НТП.

Закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм у єдиному міжнародно-правовому акті, конвенції, договорів, угоді.

Кодифікація МП у науковій літературі зустрічається як офіційна (реалізується у формі міжнародних договорів) і неофіційна (доктринальна, або кодифікація почата окремими юристами).

Практичною діяльністю з кодифікації МП в рамках ООН займається комісія МП.

9.Система і структура МП.

Міжнародна система охоплює міжнародні організації , різноманітні обмеження держав, нації і народи , що борються за незалежність.

МС включає не тільки зазначені суб’єкти, а і відносини між ними, міжнародно-правові і соціальні норми. Але поряд з цим є універсальні і функціональні системи, такі я система міжнародних економічних відносин.

Характерні риси МП, як особлива система права

1.додержання норм МП після їх створення, забезпечується державним примусом

2.МП слугує своєрідним масштабом можливої і неможливої поведінки держав у МВ.

3.для МП характерним є те, що вона має свій специфічний предмет регулювання (відносини між суб’єктами МП)

4.суб’єктами МП на відміну від внутрішньодержавного права є суверенні держави, міжнародні організації, державоподібні утворення.

5.МП характерний свій спосіб творення норм.

10. Поняття норми МП.

Норми МП – створено угодою суб’єктів, формально визначене правило яке встановлюється для суб’єктів права, яке обов’язково повинно забезпечуватися юридичним механізмом.

Норма – це исходний пункт ,а не єдине правило.

Види de jure (офіційно визнане правило), de facto ( теж саме правило, але з урахуванням особливості їх проведення), м’яке право (це норма яка взаємодії з правовими нормами виконує те, що останні не можуть зробити).

11. Норми “м’якого” права .Їхнє значення для розвитку сучасного МП.

М’яке право - це норма яка взаємодії з правовими нормами виконує те, що останні не можуть зробити. М’яке право застосовується для позначення і закріплення не правових міжнародних норм. Вони відіграють роль передвісника твердого права. Тому слід зазначити значну роль міжнародних норм м’якого права особливо в діяльності міжнародних органів і організацій котрі з їхньою допомогою здійснюють правове регулювання, що виходить за рамки їх компетенції, тим самим розширюючи межі правового регулювання міжнародних відносин, і впливаючи на прогресивний розвиток МП.

12. Класифікація норм МП.

І За змістом і місцем в системі МП:

Цілі (що реалізують в рамках нормативної системи МП)

Принципи (що встановлюють основи міжнародного правопорядку, миру і співробітництва)

Норми (загальнообов’язкове правило поведінки)

a) Основні (регулюють найважливіші суспільні відносини між суб’єктами МП)

b) Підпорядковані (конкретизують і доповнюють основні норми)

ІІ За способом створення і формою існування (за джерелами):

- Договірні

- Звичаєві

ІІІ За сферою дії:

Універсальні (регулюють відносини між усіма державами членами світового співтовариства)

Партикулярні :

a) Регіональні (закріплені в угодах між державами визначених геогр. регіонів)

b) Субрегіональні (закріплені в угодах між групою держав у середини геогр. регіону)

ІV За юридичною силою:

- Імперативні

- Диспозитивні

V За змістом правил поведінки

- Матеріальні (містять правила і обов’язки сторін)

- Процесуальні (норми, що регламентують діяльність міжнародних правозастосовних органів (міжнар суд, Рада безпеки ООН) ).

VІ За своєю роллю в механізмі міжнародно правового регулювання :

- Регулятивні (норми представляють суб’єктам права на вчинення передбачених у них позитивних дій)

- Охоронні (виконують захисну функцію міжнародного правопорядку від порушень і встановлюють заходи і санкції стосовно порушників).

13. Імперативні і диспозитивні норми МП.

Імперативні (до них належать основні принципи МП, тобто такі норми від яких держави не можуть відступати навіть за взаємною згодою, і договір, що суперечить таким нормам, є юридично неспроможним )

Диспозитивні (до них належать норми ,які дозволяють відступи від них, за взаємною згодою сторін, при цьому ці відступи не повинні торкатися третіх держав )

15. Цілі МП.

Розуміються як цілі що реалізуються в рамках нормативної системи МП. Головною соціально-політичною метою міжнародної нормативної системи є підтримка існуючої системи міжнародних відносин.

16. Принципи МП.

Jus cogens це загально визнанні норми вищого порядку. Ці принципи поширюються на всіх суб’єктів, відхилення не допустимі. Основні принципи закріплені в ст.1 та 2 статуту ООН а також в декларації “ про принципи МП”, які стосуються державних відносин і співробітництва між державами відповідно до статуту ООН (70р.)

1. суверенна рівність держав

2. добросовісне виконання міжнародних зобов’язань

3. невтручання у внутрішні справи

4. рівноправність і самовизначенність народів

5. територіальна цілісність держав

6. незастосування сили або погрози сили

7. мирне врегулювання спорів

8. непорушність кордонів

9. повага прав людини

10. співробітництво держав.

17. Звичайні норми МП. Норми що виникли в результаті кілька разового і тривалого застосування суб’єктами МП певних правил поведінки, але такі, що не знайшли свого закріплення в міжнародних договорах. Як правило процес встановлення звичаю просліджується з трудом, час його формування може бути зазначений лише приблизно. Ця обставина дуже ускладнює застосування звичаю при вирішенні спорів і розбіжностей, що виникають між суб’єктами МП. Факт існування конкретного договору тобто писаної норми може бути підтверджений посилання на текст документа. Доказом же існування звичаєвої норми слугує виняткова практика держав або, у крайньому випадку, наявність яких несуть непрямих ознак, наприклад використання переваг що витікають з існування звичаю або включення звичаю у внутрішнє законодавство якоїсь держави або ряду держав.

Звичай не підлягає тлумаченню до нього звичайно не може бути заявлене застереження що завжди робиться в писемній формі. Звичай завжди йде слідом за практикою лише фіксуючи її. Навпаки писана норма в ряді випадків сама створює практику установлюючи правила обов’язкової поведінки держави нових галузях співробітництва