Міжнародно-правові питання громадянства

Міністерство освіти України

Львівський національний університет ім. І. Франка

Факультет міжнародних відносин

Реферат

на тему:

“Погляди Марка Тулія Ціцерона на державу та право”

студентів групи МВП-22

Карася Андрія і Токарського Юрія

Львів-Y2K

Ç ì ³ ñ ò

1. Вступ _______________________________________________________2

2. Розділ 1. Інститут громадянства у міжнародному праві : договірно-правова база _________________________________________________5

3. Розділ 2. Способи набуття та втрати громадянства _____________14

4. Розділ 3. Проблеми громадянства у міжнародному праві ___________26

а) подвійне громадянство ____________________________26

б) безгромадянство __________________________________31

в) статус біженців та іноземців _______________________34

5. Висновки ___________________________________________________38

6. Список використаної літератури ______________________________40

З

 ñ ò ó ï

У сучасному суспільстві, в міру демократизації міжнародних відносин та прогресивного розвитку міжнародного права, зростає роль індивідів, ширше – населення. Населення, будучи фундаментальним, необхідним елементом держави, було колись трактоване як всього лиш “придаток” території. Зараз населення – активний елемент, що сам вирішує згідно з визнаним у міжнародному праві принципом самовизначення народів про устрій своєї держави, політичний статус та шлях її розвитку. Під населенням частіше всього розуміють сукупність індивідів, які проживають на даний момент на території тієї чи іншої держави. У будь-якій державі основну частину населення становить особлива категорія фізичних осіб – її громадяни.

Інститут громадянства виник порівняно недавно. У феодальній державі, що, як відомо, грунтувалася на поділі населення на стани та на нерівних правах останніх, існував інститут підданства, який символізував повну залежність людини від влади монарха. Інститут громадян¬ства сформувався у процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні й невідчужувані права людини, її рівні громадянські та політичні права в суспільстві. Починаючи з Декларації незалежності, прийнятої 4 липня 1776 р. 2-м Континентальним конгресом пред¬ставників англійських колоній під час Війни за незалежність у Північній Америці 1775— 1783 рр., держава почала визнавати людину вільним і рівноправним членом громадян¬ського суспільства, активним учасником здійснення її суверенної влади.

Отже, інститут громадянства прийшов на зміну інституту підданства. Нині термін “під¬данство” застосовується лише у державах з монархічною формою правління (та й то не в усіх) і, як правило, у тому ж значенні, шо й слово “громадянство”.

Розуміння людини як громадянина має надзвичайно важливе значення для характерис¬тики її соціальної сутності, правового становища. Громадянство є тією підставою, яка дозволяє особі, що має статус громадянина, повною мірою прилучатися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства і держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, покладених на неї цією державою, прямо залежать від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної держави. Громадянські та політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Обрана для дослідження тема актуальна сьогодні, оскільки після розпаду Радянського Союзу постало питання про громадянство внаслідок правонаступництва України; на міжнародній арені спостерігаються численні колізії національних законодавств та міжнародного права; і, хоча питання про громадянство, включаючи безгромадянство, ще у 1949 було обраним темою для кодифікації Комісією міжнародного права ООН, міжнародному праву бракує ефективних глобальних міжнародних договорів, які закріплювали б норми, що узгоджуються із законодавством щодо громадянства основних правових систем.

Потреба осмислення окресленої теми пов'язана ще й з тим, що незважаючи на потребу у висвітленні окремих моментів міжнародного права у галузі громадянства та розробці ефективних правових норм, до цього часу відсутні грунтовні монографічні дослідження таких проблем, як безгромадянство та множинне громадянство, які небезпідставно вважаються найбільш колізійними, в українській юридичній літературі. Окремі журнальні публікації Р. Бедрія1, О. Майданника2, І. Огнівця3 та інших, на жаль, лише до певної міри розкривають суть питання, яке є об'єктом нашого зацікавлення. Також досить значною проблемою пoстає застаріла ідеологічна база наявної літератури.

Звичайно, за суто правовим поглядом на населення як складовий елемент держави не можна забувати про інші дуже важливі аспекти проблеми: населення дер¬жави може бути однорідним та неоднорідним (з точок зору етнічної, куль¬турної, мовної, релігійної та ін.), від цього залежать єдність та стабільність держави. Почуття патріотизму та національні почуття відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, особливо коли народ бачить загрозу своєму існуванню чи своїй ідентичності. З іншого боку, залежно від еко¬номічної та демографічної ситуації та від власних інтересів, держави впро¬ваджують у життя більш-менш ліберальну або обмежувальну політику на¬буття їх громадянства, ця політика значно впливає на розвиток міжнарод¬ного суспільства.

Ми не розглядатимемо в нашій роботі цілеспрямовано цих соціологічних чи політичних питань, які все ж таки широко пов'язані з проблемами, по¬ставленими перед міжнародним правом населенням держав, навколо цих останніх ми сконцентруємо нашу увагу.

Основними методами роботи є дослідження законодавчої бази з питань громадянства розвинутих країн та її порівняння із законодавством України; аналіз літератури вітчизняних та зарубіжних авторів на обрану тему.

Метою курсової роботи є аналіз міжнародно-правової практики та законодавства для визначення колізійних моментів з питань громадянства, основних проблем, що виникають при застосуванні міжнародно-правових норм на практиці та шляхів їхнього вирішення для гармонійного співіснування держав у демократичному суспільстві.

Розуміння людини як громадянина має надзвичайно важливе значення для характерис¬тики її соціальної сутності, правового становища. Громадянство є тією підставою, яка дозволяє особі, що має статус громадянина, повною мірою прилучатися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства і держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, покладених на неї цією державою, прямо залежать від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної держави. Громадянські та політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.Розуміння людини як громадянина має надзвичайно важливе значення для характерис¬тики її соціальної сутності, правового становища. Громадянство є тією підставою, яка дозволяє особі, що має статус громадянина, повною мірою прилучатися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства і держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, покладених на неї цією державою, прямо залежать від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної держави. Громадянські та політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави. Я

 è ñ í î â ê è

Громадянство є одним із найбільш важливих прав людини, основою правового статусу особи як всередині будь-якої держави, так і у міжнародному спілкуванні. Тільки за посередництвом громадянства виникає міцний і стійкий у просторі і часі політико-правовий зв’язок між державою та окремою особою, який дає індивіду і державі право на повне використання всіх переваг, що випливають з їхніх взаємних прав та обов’язків. В оптимальних умовах лише на основі громадянства певної держави окрема особа може скористатися максимальним рівнем прав, гарантованих цим громадянством, як у державі, так і в міжнародному спілкуванні. Як апатризм, так і біпатризм порушують цей оптимальний режим регулювання правового статусу індивіда, тому вони представляють собою небажані явища. Апатризм часто є передумовою значних обмежень в правах, а біпатризм призводить до нечіткості та протиріччям у визначенні правового статусу осіб з подвійним громадянством та до конфліктів у міждержавних відносинах. У зв’язку із згаданими причинами держави за допомогою внутрідержавних, а таком міжнародно-правових засобів намагаються усунути негативні правові наслідки як апатризму, так і біпатризму.

Розглянувши основні теоретичні підвалини інституту громадянства та договірно-правову базу, на якій даний інститут ґрунтується, можемо відзначити факт невеликої кількості міжнародних угод світового характеру, що відповідно спричиняє колізії законів про громадянство різних держав та міжнародного права. Щодо українського законодавства, то серед інституцій конституційного права нашої держави інститут