←предыдущая следующая→
1 2
країнах-членах Союзу.
Конвенція накладає на держави – учасниці Союзу обов’язок відмовляти в реєстрації і забороняти використання знаку, який є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знаку, що здатне викликати плутанину зі знаком, який вже зареєстровано.
Кожна держава зобов’язана відмовляти в реєстрації і забороняти використання знаків, які містять державні емблеми, офіційні знаки, клейма контролю і гарантії без відповідного дозволу. Ці положення поширюються також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні найменування міжнародних, міжурядових організацій.
Охорона товарних знаків має поширюватись і на колективні знаки.
3. Необхідність запровадження Міжнародної патентної класифікації та завдання, які за її допомогою стає можливим вирішити.
Відомствам з промислової власності, яким приходиться мати справи з величезним числом патентних документів, давно стало очевидно, що для раціонального ведення діловодства і для підтримки пошукових рубрикаторів необхідно використовувати деяку класифікацію. Уперше національна класифікаційна система була прийнята в 1831 р. у патентному відомстві США, потім у 1877 р. — у патентному відомстві Німеччини й у 1880 р. — у відомстві Великобританії. Вихідна система простої реєстрації патентних заявок була поступово замінена системою експертизи патентних заявок, в ході якої заявки порівнювалися з існуючими національними патентними документами.
Наступним кроком з'явилося включення в процес експертизи патентних заявок розгляду так називаного «загального стану техніки» в даній галузі, тобто включення також документів, опублікованих іншими країнами. Для цілей експертизи цього типу відомства з промисловій власності були зобов'язані проводити пошук серед величезного числа документів, присвячених конкретній тематиці. Однак довгий час класифікаційні системи різних країн істотно розрізнялися між собою.
Одним із засобів подолання цієї проблеми було створення таблиць відповідності між двома різними класифікаційними системами, іншими словами, розробка таких таблиць, що для кожної рубрики однієї національної класифікації приводили відповідну рубрику іншої національної системи. Однак внаслідок різних принципів класифікування, що лежать в основі кожної системи, національні класифікації були настільки різними, що цінність таких таблиць була низькою. Більш того, довелося б встановлювати різні таблиці відповідностей для національної системи класифікації кожної іншої країни, що становила інтерес. Тому цей метод не давав прийнятного рішення.
Потреба в єдиній міжнародній класифікаційній системі для вирішення цих питань ставала усе більш і більш очевидною. Багато років міжнародного співробітництва, починаючи з 1956 р., під егідою Ради Європи і Всесвітньої організації інтелектуальної власності привели до того, що в 1971 р. було укладено Страсбургзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію (МПК). У нього були внесені виправлення в 1979 р. Угода звичайна іменується скорочено Угодою про МПК.
Угода відкрита для держав — учасників Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання повинні здаватися на збереження генеральному директору ВОИС. Угодою засновується Міжнародна патентна класифікація (МПК), що підрозділяє всю область техніки на вісьмох основних розділів, 20 підрозділів, 118 класів, 624 підкласу і понад 67 тисяч груп (з який приблизно 10% — «основні групи», а інші — «підгрупи»). Кожній рубриці привласнений символ, що складається з арабських цифр і букв латинського алфавіту.
Відповідний символ вказується на кожному патентному документі (опублікованих патентних заявках і виданих патентах), кількість яких за останні десять років щорічно досягало порядку одного мільйона. Відповідний символ проставляється національним чи регіональним патентним відомством, що публікує патентний документ.
За станом на 15 січня 2001 р. учасниками цієї Угоди були наступні 47 держав: Австралія, Австрія,, Бєларусь, Бельгія, Болгарія, Бразилія, Гвінея, Німеччина, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Куба, Киргизстан, Люксембург, Малаві, Мексика, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Румунія, Словаччина, З'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Суринам, Таджикистан, Тринідад і Тобаго, Туреччина, Уругвай, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія, Естонія і Японія.58
Першими до Угоди в 1975 р. приєдналися Австралія, Австрія, Бразилія, Німеччина, Данія, Єгипет, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, З'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки, Суринам, Франція, Швеція і Швейцарія. Останніми до Угоди в 2000—2001 р. приєдналися Болгарія, Мексика, Хорватія й Уругвай. СРСР приєднався до Угоди 3 жовтня 1976 р.
4. Права, що охороняються за Женевською конвенцією про охорону інтересів виробників фонограм від незаконого відтворення їх форм.
Прийнята 26 жовтня 1971 року. В ній беруть участь 70 держав. Щоб прийняти участь в Конвенції потрібно бути:
• членом ООН;
• або спеціалізованої установи ООН.
Охорона за Конвенцією здійснюється шляхом надання національного режиму тільки за ознакою громадянства.
Захист надається тільки від виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників, тобто:
- незаконе тиражування;
- заборона ввозу дублікатів, тиражування здійснюється з комерційною метою;
- від розповсюдження таких дублікатів
Існують три міханізми захисту:
• національне законодавство;
• спеціальне законодавство в галузі суміжних прав;
• законодавство про недобросовісну конкуренцію;
• кримінальне законодавство
←предыдущая следующая→
1 2