Правова уніфікація в міжнародному приватному праві

міжнародно-правових зобов’язань державами, завершує першу стадію уніфікації. Тому що норми, що містяться в договорах, ще не уніфіковані норми, але призначені стати такими, тоді їх можна назвати нормами, що уніфіковані. По своїй природі - це міжнародно-правові норми, що обов’язкові тільки для держав-сторін відповідного договору. Зрозуміло, що весь процес створення правових норм, що уніфікуються, відбувається в рамках міжнародного права за допомогою властивих йому механізмів.

Друга стадія - не менш важлива. Вона зв’язана зі сприйняттям міжнародно-правових норм національним правом. У результаті в національному праві різних держав з’являються уніфіковані норми, тобто однакові, що цілком збігаються по змісту. Ці норми мають силу національного права, що включає і відповідають національно-правовій системі, а також їхнього примусового виконання. У такій якості ці норми юридично обов’язкові для всіх суб’єктів національного права, як учасників приватноправових відносин, так і правозастосовчих органів.

Сприйняття міжнародно-правових норм національним правом називається або трансформацією або національною імплементацією. Процес сприйняття забезпечується національно-правовими механізмами. У праві різних держав вони різні, але і мають багато загальних рис. В Україні правова основа цього процесу передбачена ст. 9 Конституції: « Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства». Конституція встановлює загальний принцип дії міжнародних договорів в Україні як частини національного права. Тому дане правило можна розглядати в якості загальної чи генеральної трансформаційної норми, відповідно до якого нормам міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, чи в який буде брати участь, надається національно-правова сила. Конституційне правило конкретизується в інших законах, насамперед, в Законі України “Про міжнародні договори”, що передбачає правові процедури, в силу яких договір стає обов’язковим для України. Згода на обов’язковість договору може бути виражено або у формі закону (про ратифікацію, про приєднання), або у формі правових актів чи Президента. Ці правові акти і є тими правовими формами, в яких норми міжнародних договорів вводяться в українське національне право. Вони ж визначають місце уніфікованих норм в ієрархії українського права: якщо міжнародний договір вводиться у формі федерального закону, то його норми будуть мати юридичну силу закону, якщо договір вводиться підзаконним актом, то його норми будуть мати юридичну силу цього підзаконного акта.

Таким чином, уніфікація права має дві самостійні, але взаємозалежні стадії: перша проходить у міжнародно-правовій сфері і завершується прийняттям міжнародно-правових норм, що уніфікуються, друга проходить у національно-правовій сфері і завершується прийняттям національно-правових уніфікованих норм. Відповідно, обидві стадії передбачаються тими правовими формами, що притаманна двом правовим системам: по-перше, міжнародно-правовим договором, по-друге, національно-правовими актами (законами і підзаконними актами).

Закінчуючи розгляд питання про особливості правового механізму уніфікації права, варто підкреслити ще одну особливість сучасного процесу уніфікації. Він має яскраво виражений інституційний характер: перша стадія уніфікації переважно здійснюється в рамках міжнародних організацій. Ця риса особливо проявилася в другій половині XX в., що є відображенням загальної тенденції росту ролі міжнародних організацій.

2. Види уніфікованих норм та види уніфікації

Уніфіковані норми можна поділити за такими критеріями,

за предметом правового регулювання:

- уніфіковані матеріальні норми, зміст цієї уніфікації полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами тобто нема потреби у відсиланні до права іноземної держави,

- уніфіковані процесуальні норми,

- уніфіковані колізійні норми,

- змішана уніфікація;

за характером дії поділяють:

- імперативні;

- диспозитивні.

Уніфікації бувають:

Універсальні, багатосторонні - (Наприклад, Варшавська конвенція про перевезення);

Регіональні, локальні – (Наприклад, Мінська конвенція про правову допомогу у цивільних, кримінальних і сімейних правовідносинах, 1993 року);

Двосторонні – угоди, які укладаються між двома державами з питань урегулювання правовідносин з спірних питань.

Колізійна норма, відсилає до права певної дер¬жави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом". Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вка¬заних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини ре¬гулюються безпосередньо юридичними нормами, без відси¬лання до права іноземної держави. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, вважається, що до скла¬ду вказаної галузі права, крім колізійних, норм, належать уніфіковані матеріально-правоі норми міжнародних договорів. Скажімо, Л. А. Лунц включас до складу міжнародного приват¬ного права уніфіковані матеріально-правові норми міжнарод¬них угод і міжнародних звичаїв. Внутрішні матеріально-пра¬вові норми, призначені для регулювання відносин з "інозем¬ним елементом", вчений не вважає такими, що належать до міжнародного приватного права.

На думку М. М. Богуславського, матеріально-правовими є уніфіковані та внутрішні матеріальні норми. Причому останні повинні бути спрямовані виключно на регулювання відносин із "зовнішнім елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного фактич¬ного складу".

Л. Н. Галенська вказує на використання у міжнародному приватному праві "прямого" методу регулювання відносин. На її думку, змістом цього методу є безпосереднє регулювання відносин із допомогою матеріальних та процесуальних норм, встановлених як внутрішнім законодавством, так і міжнарод¬ними договорами. Мабуть, поняття Л. Н. Галенської "прямий метод" за змістом близьке до поняття М. М. Богуславського "матеріально-правовий метод".

А. С. Довгерт уважає, що матеріально-правовий метод регу¬лювання з використанням договірних уніфікованих норм нині визначає розвиток та основний зміст багатьох інститутів між¬народного приватного права. На його думку, до матеріально-правового методу належать також міжнародні звичаї та мате¬ріальні норми національного права, спеціально призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом".

Вочевидь, визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід вра¬ховувати: а) характер відносин, що регулюють ці норми; б) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права. Тому до матеріально-правових норм у між¬народному приватному праві належать:

1) уніфіковані норми міжнародних договорів;

2) норми національного законодавст¬ва, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом";

3) міжнародні й торговельні звичаї;

4) судова та арбітраж¬на практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікова¬ними правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто вини¬кають у практиці міжнародного приватного права. Міжнарод¬ні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання пра¬ці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській кон¬венції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.; Конвенції № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 р.; Брюссельській конвенції про відпові¬дальність операторів ядерних суден 1962 р.; Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу това¬рів І980 р.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте вони застосовуються внаслі¬док відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм відсилань. Так, наприклад, у податковому законодавстві дер¬жав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України "Про при¬бутковий податок з громадян" під 26 грудня 1992 р. ) може зазначатися, що пільги із оподаткувати громадян певної дер¬жави поширюються і па оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало одно¬значного вирішення у доктрині правових систем, в т. ч. й у вітчизняній.

Неоднозначно вирішується також питання про те, чи нале¬жать норми конституції щодо правового статусу іноземних громадян, громадянства тощо до матеріально-правових норм сфери міжнародного права. Вважають, зокрема, що ці норми мають тільки преюдиціальне значення для визначення, чи на¬лежать певні правовідносини до міжнародного приватного права. У деяких правових системах цісю галуззю права не охоплюються не тільки зазначені конституційні матеріально-правові норми, а й матеріально-правові норми іншого законо¬давства.