Адвокатська таємниця

План

1. Історія виникнення адвокатури та поняття “адвокатська таємниця”.

2. Адвокатська таємниця.

3. Охорона адвокатської таємниц: етика, деонтологія, право.

4. Начерк історії адвокатури

5. Основні поняття, принципита організаційніформи діяльності адвокатуриї

6. Види адвокатської діяльності.

7. Вимоги, що пред’явлаються до адвоката.

8. Права та обов’язи адвоката.

9. Гарантії адвокатської діяльності.

10. Оплата праці адвоката та його помічника.

11. Закон України “Про адвокатську діяльність”.

1. Історія виникнення адвокатури та поняття “адвокатська таємниця”

Для того щоб обґрунтувати ті чи інші позиції; як в сфері адвокатури чи адвокатської діяльності й, зокрема, щодо Інституту адвокатської таємниці, звернемося до історії права, історії адвокатури, розглядаючи їх через призму становлення основних прав і свобод людини та громадянина.

8 специфічних умовах формується Інститут прав І свобод людини в Київський Русі (ІХ-ХІІст.)ще не було організаційного оформлення та законодавчого закріплення адвокатури як правового інституту.

Інститут захисту та писемне право розвивається в Київській Русі в особливих історичних умовах общинного співжиття, тобто захист, обвинувачення, покарання ставали функціями общини. Суд, як соціальний інститут, з явився пізніше. 8 такому підході судове представництво ще не конституюється, оскільки функції представників визначаються на певному рівні відповідного правового побуту, тобто звичаєвого права. Роль захисників, наприклад, виконували рідні та приятелі сторін, „послухи" та „видоки".

Сутяжні справи вирішувались громадою в цілому, тому, по суті, всі ставали свідками безпосередньої події) чи свідками порядного життя обвинуваченого. Саме перших називали „видоками", а других „послухами". 6 той же час, поступово формуються процесуальні вимоги, тобто закладаються основи сучасного права. Наприклад, йдеться про те, хто може бути свідком, про їх обов язкову кількість. Холопи і закупи та деякі інші категорії членів громад могли бути свідками подій і виступати в суді, однак не мали права виступати свідками порядного життя, тобто не могли бути захисниками.

Процесуальна змагальність мала відкрити характер, тобто таємниці захисту не існувало. Якщо якісь факти приховувались, то такі дії вважались умисними, а сама таємниця розглядалась як нерозкритість чи неможливість виявити обставини справи, отже, вона ще не формується як правова необхідність.

Свідченням відходу від звичаєвого права слід вважати відмову від кровної помсти, заміну її тілесним чи іншими вилами покарання, наприклад, штрафом. Іншими словами, йдеться про засади кримінального процесу, поділу на кримінальний та цивільний процеси, хоча тоді цей поділ лише намічався.

Для виявлення і порівняння позитивних процесів розвитку права періоду Київської Русі звернемося до аналізу відповідного історичного періоду римського права. Абстрагуючись віл розриву в часі що розділяє ці дві епохи, співвіднесемо їх як тотожні періоди розвитку, права тощо. Розглядаючи формування Інституту захисту прав, розпочнемо дослідження з Інституту представництва, оскільки воно в історії права найбільш повно виражено саме в римському праві. Представник вже розглядається як сучасник судового процесу. До основних категорій представників відносять когніторів та прокураторів. Когнітор повністю замінював особу, яку представляв, і призначався особисто однією зі сторін. Прокуратор міг представляти інтереси як за дорученням, так і без нього. Поступово значення, роль когніторів і прокураторів зростала. Головною функцією представництва при формуванні права є становлення інституту захисту та природна неможливість багатьох осіб особисто захистити свої інтереси.

Формування держави призводить до визнання рівності громадян перед загальновизнаною нормою, отже, і до формування представництва. Ознакою і доказом є те, що представники могли призначитись і претором, тобто спостерігаються елементи державної політики. Так, багато осіб не могли захищати свої інтереси за станом здоров я, через свою відсутність тощо. Право, по суті, ставало формою організації суспільного життя, тобто державною справою. Представництво ставало вимогою часу. Саме на рівні представництва, як процесуальна визначеної дії] можна вести мову про таємницю як правову категорію. Особиста участь сторін, їх змагальність базувались на особистому інтересі тобто таємниця теж залишалась їх особистою справою і визначалась в її тривіальному розумінні, тоді як саме представництво і закладало інформаційне обмеження і певне ставлення до самої інформації. Іншими словами історія закладало історико-правовий прецедент інформаційної відповідальності, формуючи, з одного боку, як права і свободи сторін, так і права й свободи представників. 6 такому підході таємниця, як правова категорія, і є ознакою формування нового правового побуту. Право, в свою чергу, формувало засади представництва, відображаючи соціально-економічні, політичні функції держави та її громадян.

Римське право формувало непряме та повне представництво поряд з означеними вище формами представництва формується так зване законне представництво, коли представник отримував мандат, реєструвався, тобто представництво набирало ознак процесуальності Наприклад, тутор був опікуном над особою з обмеженою дієздатністю (неповнолітні жінки тощо). Куратор захищав майнові інтереси осіб, які самі були неспроможні управляти майном.

Одночасно з ускладненням правового процесу виникає ситуація, коли переписна людина стає нездатною сама себе захистити вже через відсутність правових знань. Останні ставали останні ставали професією. Такі функції і почали виконувати адвокати, оратори,

юрисконсульти тощо. В період формування римського права закладаються основи власне й Інституту адвокатури.

Даний Інститут своїм корінням сягає звичаєвого права, а з формуванням нового правового побуту, тобто на рівні представництва починає формуватись правовими засобами, тобто з допомогою законодавства. Досліджуючи витоки адвокатури як інституту визначено, що адвокати організовувались в станові групи, а їх діяльність оформилась як професія.

Першою історичною формою адвокатури визначено родину, коли функції адвокатів виконували рідні, друзі, сусіди. Наступним кроком її розвитку є формування останньої як професійного інституту. Саме на цьому етапі правозахист формується через представництво.

Правозахисна професійна діяльність проявлялась спочатку як благодійна, тобто могла здійснюватись не за запрошенням підсудного.

Римська адвокатура формувала наступний етап її розвитку - інститут патронату. На цьому етапі вже слід вести мову про правовий Інститут, оскільки відносини клієнта і патрона (захисника вже не обмежуються родинними відносинами, а базується на взаємних послугах та їх оплаті.

З формуванням Римської імперії інститут патронату розпадається. Відносини патронату, як довічні І спадкові, замінюються приватноправовими. Першим кроком до загальнодоступності знання законів було видання Законів Xіі таблиць. Хоча вони, по суті, фіксували моральне право, процесуальні норми ще залишалися таємними.

З часом процесуальні норми перестають бути таємницею. Саме доступність вивчення і застосування права всіма бажаючими і зробило функцію захисту вільною професією. Однак ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, свідчити один проти одного. Тобто, нарешті, віднаходимо прецедент адвокатської таємниці як правової категорії.

Вважається що саме римська адвокатура заклала фундамент світової адвокатури. В той же час, слід відмітити той історичний момент, коли правозаступництво було відділене від судового представництва.

В Україні найбільш суттєвим І систематизованим законом, за яким жила держава періоду Литовське - Руської доби, стала третя редакція Литовського статуту, основним джерелом якого були Руська Правда та Магдебурзьке право. Литовський статут (редакції 529, 1566, і588 рр.) мав особливе значення для розвитку права в Україні, зокрема адвокатури. Третій Литовський статут детально встановлював порядок судового захисту, якому присвячено п ять артикулів (57-61) дев’ятого розділу. В ньому чітко визначається поняття „адвокатської таємниці". Автори монографії „Історія адвокатури України" (992 р.] відзначають, що коли прокуратор намагався передати Інформацію протилежній стороні і стати її прокуратором, то він позбавлявся права адвокатської практики.

Наступний період розвитку права в Україні пов язаний з появою „Прав, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.], оскільки множинність і суперечливість законодавчих актів, які діяли на українських землях того періоду, утруднювали розгляд кримінальних І цивільних справ. 6 цьому кодексі українського права вперше вживаються терміни „адвокат", „повірений". В сьомому артикулі його дається визначення поняття „адвокат": „Адвокат, пленипотент, патрон, прокуратор и поверенный называется тот, который в чужом деле, с поручения чиего вместо его, в суде обстоюет, ответствует й расправляется".

Поняття адвокатської таємниці періоду появи „Прав, за якими судиться малоросійський народ" є цілком сформованим і стає загально поважним через розкриття його змісту. Іншими словами, в згадуваному джерелі йдеться, по суті, про адвокатську таємницю; „Поверенньїй... ежели, что-либо... вьідаст противной его стороне или, к ней пристанеть, й в пользу ея, а во вред дела, то такого поверенного должно удалить от производства"