Поняття безробіття та шляхи її вирішення в Україні

Трудове право України

Курсова робота

Тема: Поняття безробіття та шляхи її вирішення

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………2

1. Сутність і види зайнятості………………………………..3

2. Безробіття, її типи і форми……………………………….4

2.1 Проблемі і передумови безробіття……………………..10

3. Шляхи подолання безробіття в Україні…………………18

3.1 Методи боротьби з безробіттям………………………...25

ВИСНОВОК……………………………………………………..29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………..30

ВСТУП

Ринкова економіка неможлива без існування ринку праці, основним результатом функціонування якого є формування визначеного рівня і структури зайнятості населення і безробіття.

Довгі роки в Радянському Союзі офіційно не визнавалося існування безробіття, вона була притаманна лише капіталістичному суспільству, будучи одним з основних аргументів ідеологічної війни. Однак останнім часом з початком трансформації економічної системи безробіття прийшло і в нашу країну, набираючи поступово великих масштабів. Тому зниження безробіття стало однієї з головних проблем, з яким стикнулось суспільство. Як уникнути безробіття? Як пом’якшити її удари? Від вирішення цих питань залежать соціальний мир і добробут населення. Від них залежить матеріальна і моральна стійкість людини, можливість його соціального просування, задоволеності, процвітання, щастя.

У роботі висвітлені питання, зв’язані з поняттям і змістом таких категорій як зайнятості і безробіття, проведений аналіз стану безробіття в Україні, а також розглянуті шляху підвищення зайнятості і скорочення безробіття з урахуванням світового досвіду в сьогоденні і майбутньому. При цьому використовувалася різна література. Основними джерелами є підручники: з економічних теорій, коментар до законодавства про працю, де приведена класифікація основних видів зайнятості і надане нормативне визначення безробіття, також періодична преса, і статистичні дані з довідкової літератури.

1. Сутність і види зайнятості

Відповідно до законодавства України зайнятість визначається як не заборонена законом діяльність громадян, зв’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, як правило, що приносить доход. З погляду економічних позицій суспільства зайнятість – це діяльність працездатного населення по створенню суспільного національного доходу чи продукту. Як економічна категорія зайнятість виражає виробничі відносини з приводу включення працівника (окремої соціальної групи) у конкретну організацію праці з метою задоволення попиту на робочу силу. Зайнятість показує, як працездатне населення забезпечене робочими місцями.

До зайнятого населення відносяться в першу чергу працівники по найму, а також особи, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців тобто суб’єктів підприємницької діяльності, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і т.д. Під зайнятістю розуміється робота яка є корисною не тільки для конкретної особи, але і для суспільства в цілому, таких як навчання в загальноосвітньому і вищому навчальному закладах, служба в армії, зайнятість у домашнім господарстві, виховання дітей, відхід за хвора і старими, участь у роботі громадських організацій (не по найму) і ін.

Однак з погляду розвитку самого суспільства вирішальне значення має зайнятість у суспільному виробництві, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень якості життя населення в цілому і добробут окремих громадян.

У зайнятості як економічному явищі виділяють два аспекти: кількісний і якісний. За своїм змістом вони відповідають поняттям повної й ефективної зайнятості. Під повною зайнятістю розуміється надання всім бажаючим і здатним трудитися робочі місця в суспільному виробництві. Ефективна ж зайнятість означає такий розподіл трудових ресурсів у територіальному і галузевому розрізах, по сферам і видам діяльності, що дає можливість у кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ.

При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі:

- створюється достатня кількість робочих місць;

- забезпечуються необхідною робочою силою підприємства й організації;

Перша задача відбиває інтереси населення, що проживає на визначеній території, друга – інтереси галузі, підприємств. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості – задача держави. Оптимальне сполучення повної й ефективної зайнятості визначає раціональну зайнятість.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів по сферах застосування праці, за професіями, спеціальностям і т.д. Структурні види зайнятості виділяють по наступним ознаках:

1. По характері діяльності:

• робота на підприємствах усіх видів і громадських організацій;

• служба в армії;

• індивідуальна трудова діяльність;

• особисте підсобне господарство і т.д.

2. По приналежності зайнятих до визначеного класу і соціального шару:

• робітники;

• інженерно-технічні працівники і службовці;

• управлінський персонал;

• підприємці;

• селяни.

3. З обліком міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій у розподілі трудових ресурсів.

4. По територіальній ознаці:

• по регіонах;

• по областях;

• економічним районам і т.д.

5. За рівнем урбанізації.

6. За професійно – кваліфікаційним рівнями:

• рівень утворення;

• стаж роботи;

• ступінь механізації праці і т.д.

7. За віковою ознакою.

• неповнолітні

• повнолітні

8. За формами організації праці:

• співвідношення між зайнятими, охопленими індивідуальними і колективними формами організації праці.

9. За видах власності:

• приватний сектор

• комунальний

• держаний сектор

Форми зайнятості являють собою організаційно – правові способи й умови використання робочої сили. У рамках кожного виду зайнятості праця людей організується за допомогою різноманітних організаційно – правових форм, що розрізняються нормами регулювання тривалості і режимів робочого дня: чи регулярністю стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи (на підприємствах чи вдома), статусом діяльності. Отже, форми зайнятості класифікуються з урахуванням наступних ознак:

1) Форми організації робочого часу:

 повна (робота на умовах повного робочого дня);

 неповна (робота на умовах скороченого дня, скороченої робочого чи тижня неповного робочого дня при скороченому робочому тижні);

 робота вдома (коли особи працездатного віку з ряду причин не можуть працювати на виробництві).

2) Значимості для робітника:

 первинна;

 вторинна.

3) Стабільності:

 постійна (з відносно стабільним місцем роботи);

 тимчасова (з тимчасовим, епізодичним чи сезонним характером роботи).

4) Форм правового регулювання використання робочої сили:

 основна (реалізується трудовим законодавством);

 спеціальна (має потребу в спеціальному трудовому регулюванні, наприклад, зайнятість з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання роботи вдома, гнучкого робочого часу, різновиду вторинної і тимчасової зайнятості).

В умовах ринкових відносин зростання зайнятості має об’єктивно існуюча економічна межа. Досягнення повної зайнятості може бути стратегічною метою відповідної політики держави. Але при цьому повна зайнятість у відповідності зі стандартами Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТ), розглядається не як загальна для працездатного населення в працездатному віці, а як забезпеченість пропозиції робочої сили в кількісному і якісному відношенні попитом на неї, тобто кожен бажаючий працювати й активно шукаючий роботу може задовольнити свою потребу в робочих місцях (посадах).

2. Безробіття, її типи і форми

Як відомо, для будь – якої роботи потрібний стимул. Він може бути позитивним і негативним. Позитивним стимулом називається розрахунок на матеріальну чи моральну винагороду. Негативні стимули можна умовно підрозділити на прямі і більш “витончені”, непрямі. До прямих негативних стимулів відносяться, наприклад, загроза голодування, фізична розправа і т.д. Усі частіше тепер використовується непрямий примус: працюй як чи здумається як зумієш, але якщо з’явитися людина, здатний працювати краще, ти уступиш йому своє місце і підеш в чергу чи за допомогою по безробіттю. Цей негативний непрямий стимул діє безвідмовно. Негативні непрямі стимули особливо ефективні, коли сформований і достатнє розвитий ринок праці.

Взагалі, проблема безробіття характерна ринковій економіці. Якщо в середині XIX століття західні ідеологи пояснювали наявність безробітних “поганим поводженням” самих робітників, то в нових умовах вони заговорили про “недосконалості” і цим пояснювали виникнення й існування “надлишкового” населення. Так з’явилася теорія “фрикційного” безробіття, “фрикції” (у перек. тертя, неполадки) на ринку праці. Виникнення й існування такого безробіття розуміється як невідповідністю між потребами, що змінилися,