власність в Україні виступає в трьох формах: приватна, колективна, державна. Оскільки природні ресурси теж є об'єктом права власності, то це положення закону поширюється і на них. Екологічним законодавством визначені природні ресурси дер¬жавної власності, колективної власності і природні ресурси приватної власності. Але враховуючи їх особливу значимість для суспільства питома вага форм власності на природні ре¬сурси різна, хоча всі форми власності є рівноправними, мають рівні умови для їх розвитку та захисту.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, ст. 9 уже названого Закону «земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України». Отже, законом встановлено загаль¬нонародну власність на вказані природні ресурси. Це особлива форма привласнення в інтересах народу, якій притаманний найвищий, порівняно з іншими формами привласнення, ступінь усуспільнення. Народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право безпосередньо, шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання і охорони або здійсню¬вати своє повновладдя в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів через республіканські органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Рівень управління і закріплення природних об'єктів за певними формами власності визначається значенням окремих природних об'єктів, ресурсів, систем для масштабів всієї республіки та суспільства в цілому. Тому в державній власності розрізняють загальнодержавну власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну, муніципальну власність) на природні ресурси.
У приватну та колективну власність природні ресурси, що знаходяться у державній власності, передаються у випадках і з дотриманням умов, передбачених законодавством.
§3. Суб'єкти і об'єкти права власності на природні ресурси
Реалізація права власності на природні ресурси здійснюється через правовідносини, які виникають між власником та інши¬ми особами. Структура будь-якого правовідношення вклю¬чає в себе об'єкт, суб'єкт правовідношення і зміст право-відношення. Ці категорії присутні і в правовідносинах з при¬воду реалізації права власності на природні ресурси.
Об'єкти права власності на природні ресурси.
Об'єктом права власності загалом є індивідуалізовані пред¬мети та об'єкти матеріального світу. Відповідно об'єктом права власності на природні ресурси є природні чи штучно ство¬рені, але невіддільні від природних умов і екологічно взає¬мопов'язані об'єкти та екологічні системи, які виконують життєзабезпечувальні екологічні функції і зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридичне визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про власність» об'єктами права власності серед інших об'єктів та майна (як то будови, споруди, цінні папери та ін.) можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континен¬тального шельфу, виключна (морська) економічна зона. Практично визнаються об'єктами власності повітряний простір та інші природні об'єкти у натуральному стані (п. 1 ст. 1 Закону України «Про власність»), які знаходяться в ме¬жах території України.
Саме повітряний простір в межах території України є об'¬єктом права власності, а не атмосферне повітря, як його складовий компонент. Останнє в силу його функціонально¬го призначення як природного компонента життєдіяльності всіх живих організмів не може бути індивідуалізованим об'¬єктом будь-чиєї власності — належати будь-якому одному власнику: громадянину чи державі. Отже, встановлення пра¬ва власності на природні об'єкти залежить від ступеня їх матеріалізованості та функціонального значення. Саме тому не може бути об'єктом власності сонячна енергія.
Всі природні ресурси як об'єкти права власності за загаль¬ноприйнятою схемою характеризуються сукупністю прита¬манних їм внутрішніх властивостей:
а) властивості природного об'єкта — типові для даного об'єкта ознаки (наприклад: родючість грунтів земель сільсько¬господарського призначення, продуктивність лісових насад¬жень і їх корисні властивості та ін.);
б) стан природних об'єктів чи ресурсів — зміни, які ви¬никли в них в результаті природних процесів чи господар¬ської діяльності (наприклад, зміна родючості грунтів внаслі¬док розвитку вітрової та водної ерозії, заболочення і засо¬лення земель; руйнування берегів, дамб в результаті шкідли¬вої дії вод; забруднення і засмічення вод внаслідок втрат ма¬стила, хімічних, нафтових речовин; зсуви гірських порід);
в) природні процеси, що відбуваються в даному природно¬му об'єкті (наприклад, втрата гумусу, погіршення структури грунту, пошкодження насаджень кореневою губкою і т. ін.).
Крім того, природні об'єкти характеризуються їх екологіч¬ними зв'язками з іншими природними об'єктами та екологіч¬ною системою в цілому.
Все це в сукупності визначає значущість природних ре¬сурсів для суспільства, розпорядження ними з боку держав¬них законодавчих органів та органів управління.
Залежно від форм власності природні ресурси класифіку¬ються на природні ресурси державної власності, природні ресурси колективної власності, природні ресурси приватної власності. За видовою ознакою об'єкти власності на природні ресурси об'єднані в фонди — земельний, водний, лісовий і т.д. Але залежно від сукупності якісних характеристик природ¬них об'єктів, що входять до складу кожного окремого фонду, існує внутрішня класифікація всередині кожного фонду.
Землі державної власності відповідно до цільового призна¬чення поділяються на:
1) землі сільськогосподарського призначення; землі, на¬дані для потреб сільського господарства;
2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
5) землі лісового фонду — вкриті лісовою рослинністю чи які тільки підлягають залісенню, зайняті спорудами лісового господарства, його сільськогосподарськими угіддями, боло¬тами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду;
6) землі водного фонду — зайняті морями, річками, озе¬рами, водосховищами, іншими водоймами, а також остро¬вами, прибережними смугами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами;
7) землі запасу — не передані у власність, що перебувають у віданні сільських, селищних, районних та інших рад на¬родних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування.
Водні об'єкти державної власності — це:
1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки;
2) підземні води, які є джерелом централізованого водо¬постачання;
3) внутрішні морські води та територіальне море.
Поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого постачання, є водними об'єктами місцевого значення.
Лісові об'єкти державної власності — це лісові ресурси державного значення від рубок головного користування і живиця.
Об'єктом державної власності є незагальнопоширені ко¬рисні копалини загальнодержавного значення відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, куди входять горючі корисні копалини (газ при¬родний, конденсат, вугілля, сланці, нафта, торф), метали (чорні і кольорові), рідкісні, благородні, розсіяні, рідкісно¬земельні), неметали, води, інертні гази.
До природних ресурсів державної власності відносяться об'єкти тваринного світу — дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у межах територіальних і внутрішніх мор¬ських вод, континентального шельфу та виключної (мор¬ської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення.
І останнім із видів природних об'єктів державної власності є природно-заповідний фонд — це території природних за¬повідників, заповідні зони біосферних заповідників, природні ресурси національних природних парків.
Регіональні ландшафтні парки; зони — буферна, антропо¬генних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біо¬сферних заповідників; природні ресурси включені до складу, але не надані національним природним паркам; заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших фор¬мах власності, передбачених законодавством України, — ко¬лективній і приватній.
Співвідношення державної та інших форм власності скла¬даються під впливом двох основних факторів: інтересів дер¬жави в максимальній ефективності виробництва та економі¬ки в цілому і інтересів держави щодо збереження природних об'єктів та всієї екосистеми країни.
Що до тваринного світу, то відповідно до законодавства у колективній і приватній власності можуть перебувати дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі або природного середовища, розведені (от¬римані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним