дозволеним законодавством шляхом.
Не можуть передаватися у колективну та приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природо¬охоронну, наукову та естетичну цінність, а також види тва¬рин, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або придбані у власність за межами України).
Об'єктом колективної чи приватної власності можуть бути також загальнопоширені корисні копалини місцевого зна¬чення (пісок, глина, гравій тощо) і торф за умови, що ос¬танні знаходяться в межах ділянок землевласників, тому вка¬зані форми власності на корисні копалини є досить віднос¬ними, оскільки забезпечуються відповідно колективною чи приватною формою власності на земельну ділянку, де зна¬ходяться ці корисні копалини.
Те ж можна сказати і про колективну чи приватну власність на водні об'єкти площею до 3 га і ліси площею до 5 га, роз¬ташовані на угіддях сільськогосподарських підприємств (ко¬лективна власність) або на угіддях селянських (фермерсь¬ких) господарств (приватна власність, оскільки селянське (фермерське) господарство не має статусу юридичної осо¬би).
Колективна і приватна форма власності на землю нарівні з державною затверджена статтею 78 Земельного кодексу Ук¬раїни.
До земель колективної власності відносяться землі колек¬тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо¬дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садів¬ничих товариств, передані їм за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.
Землі приватної власності громадян — це ділянки для:
— ведення селянського (фермерського) господарства;
— ведення особистого підсобного господарства;
— будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо¬дарських будівель (присадибна ділянка);
— садівництва;
— дачного і гаражного будівництва.
Враховуючи загальнонародні інтереси та обмеженість розмірів земельних ресурсів кордонами території України законодавець встановив певні розміри земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності громадян.
Для ведення селянського (фермерського) господарства у приватну власність можуть передаватись безоплатно земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільсько¬господарських угідь і 100 га усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок для передачі у приватну власність визна¬чають сільські, селищні, міські, районні ради народних де¬путатів в межах визначених норм з врахуванням регіональ¬них особливостей, спеціалізації та можливостей щодо обро¬бітку наданих земель переважно членами селянського (фер¬мерського) господарства.
В окремих випадках громадяни можуть мати у власності зе¬мельні ділянки понад площу, що передається їм безоплатно. Відповідно до Земельного кодексу вони можуть придбати у місцевих рад народних депутатів земельні ділянки понад 50 га за відповідну плату.
Відповідно до земельного та приватизаційного законодав¬ства громадяни України мають право одержати у власність земельні ділянки таких розмірів: не більше 2,0 га — для ведення особистого підсобного господарства в межах насе¬лених пунктів; не більше 0,25 га у сільських населених пунктах та 0,15 га у селищах міського типу для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для членів колективних сільськогос¬подарських підприємств і працівників радгоспів присадибна ділянка може бути розміром не більше 0,25 га, у містах — 0,1 га.
Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будів¬ництва не повинен перевищувати 0,1 га, будівництва індивіду¬альних гаражів — 0,01 га, для ведення садівництва — 0,12 га.
Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця зне¬шкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єди¬ної енергетичної і космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа¬ційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду (за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу сільськогосподарських підприємств, се¬лянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогос¬подарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сорто¬дільниць, елітно-насінницьких господарств, племінних за¬водів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
Всі розглянуті тут об'єкти права власності на природні ре¬сурси — це індивідуальні природні об'єкти, наділені певною самостійністю, які одночасно є складовими цілісного інтег¬рованого об'єкта — екологічної системи країни і її частин — підсистем екологічної системи, кожна з яких характеризується своєю неповторною цілісною відокремленістю і нерозрив¬ним зв'язком з іншими. Тому правове регулювання викорис¬тання і охорони екосистеми країни здійснюється на трьох рівнях: використання і охорона екосистеми в цілому, окремих екосистем, що входять до складу екосистеми країни (ланд¬шафти, природні комплекси), і окремих природних об'єктів — землі, надр і т.д. Правове регулювання останніх здійснюєть¬ся за допомогою головних нормативно-правових актів (уже згадуваних вище законів і кодексів), які взаємопов'язані між собою і забезпечують тим самим комплексне правове регу¬лювання екологокористування, хоча і з переважанням природоресурсового, а не екологічного підходу.
Суб'єкти права власності на природні ресурси. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси України є народ України, який відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має пра¬во на володіння, використання і розпорядження природни¬ми багатствами республіки.
Від імені народу України право власності на природні ре¬сурси, розпорядження ними здійснює Верховна Рада Украї¬ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради народних депутатів — обласні, районні, міські, сільські і селищні.
Верховна Рада України визначає основні напрямки дер¬жавної політики у галузі охорони навколишнього природно¬го середовища, у галузі використання, захисту та відтворен¬ня природних об'єктів (землі, лісів і т. ін.), здійснює законо¬давче регулювання всіх природоресурсових відносин, в т.ч. земельних, лісових, водних та ін., затверджує державні еко¬логічні програми, визначає повноваження рад народних де¬путатів, порядок організації та діяльність органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологіч¬ної безпеки, встановлює правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, статус потерпілих громадян та оголо¬шує такі зони на території республіки.
Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є Верховна Рада Республіки Крим. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання, в тому числі і ті, що стосу¬ються раціонального природокористування та охорони довкілля. Тому Верховна Рада Республіки Крим виступає, на¬приклад, суб'єктом права державної власності на землі в межах території автономної республіки, за винятком земель загаль¬нодержавної власності.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим забезпечує реалізацію екологічної політики України; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших об'єктів та територій, що підлягають особливій охороні; затверджує місцеві еко¬логічні програми; встановлює в разі потреби нормативи еко¬логічної безпеки більш суворі, ніж ті, що діють в цілому на території України; створює і визначає статус позабюджет¬них, резервних, в тому числі валютних, фондів для фінансу¬вання програм щодо охорони довкілля; здійснює інші пов¬новаження, віднесені законодавством України до компетенції республіканських органів державної влади в Україні.
Суб'єктами комунальної власності є адміністративно-те¬риторіальні одиниці в особі відповідних рад народних депу¬татів. До їх повноважень відноситься: забезпечення реалізації екологічної політики України, екологічних прав громадян;
затвердження проектів забудови населених пунктів з ураху¬ванням екологічних вимог; надання згоди на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій; передача земельних ділянок у власність, видача дозволів на спеціаль¬не відособлене використання природних ресурсів місцевого значення та припинення права користування ними; затверд¬ження місцевих екологічних програм; організація вивчення стану навколишнього природного середовища, контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням при¬родних ресурсів; організація, в разі необхідності проведення екологічної експертизи; забезпечення інформування населен¬ня про стан навколишнього природного середовища; органі¬зація роботи з приводу ліквідації екологічних наслідків аварій, здійснюють контроль за додержанням екологічного законо¬давства, земельно-кадастрової документації; справляння пла¬ти за використання і користування природними ресурсами.
Коло суб'єктів права власності на природні ресурси допов¬нюють трудові колективи колективних