Галицько-волинське князівство

Міністерство освіти і науки України

Тернопільська академія народного господарства

Вінницький інститут економіки

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: «Історія України»

на тему: «Галицько-Волинське Князівство»

Виконав: ст. гр. Фз – 11

Комар В.М.

Перевірив: доцент, к.і.н.,

Мазило І.В.

Вінниця – 2001

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

ВСТУТ 3

ОБ'ЄДНАННЯ ВОЛИНІ І ГАЛИЧИНИ 5

ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ 7

ГАЛИЦЬКО - ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО В КІНЦІ XIII – НА ПОЧАТКУ XIV СТ. 12

ВИСНОВОК 18

ЛІТЕРАТУРА 19

ВСТУТ

Наприкінці Х — в першій половині XI ст. адміністративним осере-дком земель Волині і Підкарпаття був Володимир — місто, що його засну-вав і назвав своїм ім'ям князь Володимир Святославич. Він передав управ-ління цим краєм Всеволодові, який був сином Володимира і Рогніди Рог-володівни. Місто Володимир стало осередком єпископства і самим голо-вним центром розвитку культури у регіоні.

Після смерті Ярослава Мудрого влада на Волині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську династію на Волині започаткував внук Во-лодимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяс-лавич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утвер-дження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського кня-зівства була нелегкою, і воно в окремі періоди своєї історії перетворюва-лось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Доро-гичині, а в окремі періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Волинь була поділена між його си-нами: Роман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Святос-лав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою об'єднавчою політи-кою Романа Мсти-славича було -забезпечено єдність Волинської землі.

Трохи по-іншому склалась доля Прикарпаття. Тут вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава

Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич володарював у Пе-ремишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дніс-тром приблизно до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребо-вельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Звенигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. 1099 року він, спільно з Василь-ком теребовельським, переміг військо угорського короля в битві під Пере-мишлем і це на деякий час припинило напади Угорського королівства на Підкарпаття.

Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребовельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородському князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник). У 1145 р. відбулося повс-тання містичів Галича, які „ввели у місто" Звенигородського князя. Проте внаслідок кровопролитної боротьби Володимиркові вдалося не тільки ви-тіснити Івана Ростиславича з Галича, а й приєднати до своїх володінь Зве-нигород.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часу прав-ління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у „Слові о полку Ігоревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дніст-ра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певній залежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі, що, в свою чергу, сприяло розвиткові міст князівст-ва.

Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаємини не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською імперією. З щирим подивом говориться про Яро-слава у „Слові о полку Ігоревім":

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти на своїм золотокованім

престолі, підпер гори Угорські своїми залізними

полками...

ОБ'ЄДНАННЯ ВОЛИНІ І ГАЛИЧИНИ

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культур-ні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичи-ни в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла во-линський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр за-йняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Во-лодимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утверди-вся і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому По-дільські ворота Києва.

Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самоде-ржець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, пере-кладений з грецького титулу візантійських імператорів - автократор, засві-дчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імпе-ратор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрес-тоносцями.

Із захопленням пише автор літопису про те, що великий князь Ро-ман „одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Він бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ...переходив землю їх як той орел, а хоробрий був як тур, бо він ревно на-слідував свого предка Мономаха..."

Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфе-на, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутич-ці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).

ДАНИЛО ГАЛИЦЬКИЙ

Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Ва-силька. Як тільки княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солева-рні промисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростиславичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм посад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко найбагатші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровитель-ство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам, як головній своїй опорі.

Втягнення іноземних покровителів-угорців, а пізніше і поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаченого в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Гали-чині трьох синів Ігоря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомис-ла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверськоі землі ста-нуть слухняним знаряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі стали домага-тись реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоро-вичі влаштували розправу над великими боярами, і „вбито їх було числом 500, а решта розбіглися". В 1211 р. бояри, запросивши на допомогу угорсь-ке військо, захопили двох Ігоровичів і „повісили задля помсти". Через два роки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на кня-зівському престолі — це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р., з допомогою частини бояр угор-ці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і про-голосили „королем королівства Галицького" п'ятирічного угорського коро-левича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською кня-жною Саломеєю. Від цієї, по суті військової, окупації визволив галичан новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдалося утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р.

Оскільки політичне безпринципні боярські угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набирала характеру визвольної війни