Пример: Транспортная логистика
Я ищу:
На главную  |  Добавить в избранное  

История (А-С) /

Грушевский

←предыдущая  следующая→
1 2 



Скачать реферат


У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновладців чи оббрехати діячи псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності суто національними проблемами, а поряд з усвідомленням необхідності боротьби за національне визволення, прагнули домогтися й визволення соціального.

Саме ці великі постаті українського народу били на сполох з приводу майже цілковитої русифїкації на Сході, колонізації або онімечення на Заході, особливо в міських та “інтелігентних” прошарках населення. Вийшовши з народних над, вони кликали інтелектуальні сили нації йти в народ і там шукати джерела наснаги для боротьби за національне відродження, “щоб українство жило власним і повним життям”.

Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позиція революційних демократів будили свідомість народу, кликали його до боротьби за державність. На такому грунті великої історичної свідомості і виріс геній М.Грушевського – невтомного дослідника історії та культури українського народу, поборника його соборності, злуки розшматованих імперіалістичними силами всіх українських земель.

Але якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в заідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним націоналістом (хоч він був соціалістом-революціонером), ідеологом і натхненником української контрреволюції (хоч насправді він був одним із вождів української революції та федералістом), ворогом Радянської влади (хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею), агентом австро-німецького імперіалізму (хоч він був його непримиренним ворогом), заклятим ворогом українського народу (хоч він залишався його вірним сином до його раптової смерті), фальсифікатором історії України (хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій царині ми досі не маємо).

Безцінні наукові праці М.Грушевського було вилучено з усіх бібліотек республіки, а їхні бібліографічні раритети поховано у спецсховищах. Лише в останні роки частина з них побачила світ.

Хто ж такий – Михайло Сергійович Грушевський? Яким він бачив себе сам, яким маємо сприймати його ми?

Народився М.Грушевський 17 (29) вересня 1866 року в невеликому місті Холмі (тепер Хельм на території Польщі), де його батько вчителював у греко-католицькій гімназії, хоч сам сповідував православну віру. У своїй короткій “Автобіографії” славетний історик згодом відзначив, що його родина з ХІІІ ст. “загніздилася” в Чигиринському повіті – в самому серці України. Багато з його пращурів Грушів (згодом Грушевських) були церковними службовцями, допоки його дідові Федору не вдалося перебратися під Київ, до села Лісники.

Батько майбутнього історика, Сергій Федорович (1833 – 1901), здобув світську освіту в Киеві, викладав славістику. Його підручник церковнослов’янської мови став офіційним виданням, ним широко користувавалися в усій Російській імперії. Мати – Глафіра Опакова – також походила з родини служителів культу. 1869 року трьохрічний Михайло разом з батьками переїхав на Кавказ, у 1880 – 1886 рр. навчається у Тифліській гімназії.

У гімназичні роки майбутній історик зачитувався книгами М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, які йому діставав батько – шкільний інспектор. Батько всіляко заохочував потяг сина до історичних знань, передплачував для нього “Киевскую старину”, де друкувалося чимало полемічних статей про походження Русі, історію України, козаччину. Мабуть, під впливом цих перших історичних студій юний гімназист у далекому Тифлісі мріє, якнайскоріше повернутися на Україну і, по суті, ще в останньому класі визначає своє майбутнє. У липні 1886р. він звертається з листом до ректора Університету Святого Володимира, що в Києві, з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філосовського факультету.

Дослідницькі нахили студента, його постійний інтерес до історії України привернули увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом М. Грушевський написав чимало коротких статей, оглядів, есе. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока наукова розвідка “История Киевской земли от смерти Ярослава до конца ХІV века”, за яку автор одержав золоту медаль.

По закінченню університетського курсу талановитого молодого дослідника залишають при кафедрі історії.

Прихід Грушевського в науку збігся з кампанією жорстокого переслідування всього українського в царській Росії. Згодом вчений писав про ті часи : “…по числу письменних Росія стоїть на однім з останніх місць поміж іншими краЇнами. А поміж різними краями Росії Україна такожналежить до гірших, найменше освічених”.

Значно сприятливішими були умови для національного відродження на західноукраїнських землях. Прагнучи утримати під своєю короною клаптикову імперію, цісарський уряд Австро-Угорщини, на відміну від царизму, певною мірою сприяв послабленню національних утисків. Отож саме Галичина стає центром тяжіння усіх національно-свідомих сил. Там створюються вогнища відродження української культури. Величезну роботу в цьому напрямі проводить Іван Франко. Саме навколо нього гуртуються найкращі сили української інтелігенції.

1894 року Михайло Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-педагогічні зусилля на вивченні проблем історії Східної Європи. Того ж року вчений у великому залі Університету Святого Володимира блискуче захищає магістерську дисертацію.

Роки професорства у відомому в Європі Львівському університеті стали для Грушевського школою змужіння. І як талановитого викладача історії України та ряду інших дисциплін, і як глибокого дослідника історії свого народу. Тут же виявляються неабиякі його здібності як громадського діяча. Переїхавши до Львова, М. Грушевський активно співпрацює в науковому товаристві імені Шевченка (НТШ), активно залучає до нього талановитих студентів, учителів, молодих науковців. Саме співпраця в НТШ зближує Михайла Грушевського й Івана Франка. З 1897 року Грушевський очолює Товариство і спільно з великим Каменярем вдосконалює його організаційну структуру, розширює сферу його діяльності, докладає великих зусиль, щоб українські дослідження набрали міжнородного розголосу.

Мабуть, одному вченому ніколи не вдалося б видати понад 100 томів “Записок Наукового товариства імені Шевченка”, якби він не згуртував навколо себе талановитих молодих дослідників, кожен з яких став помітним явищем в українській науці і культурі кінця ХІХ – поатку ХХ століть.

Незважаючи на підступи ідейних противників, польського шовіністичного бюрократичного апарату, наукових недоброзичливців, діяльність могутнього тандема Івана Франка та Михайла Грушевського дає надзвичайно плідні результати. Виходить ряд літературних та публіцистичних часописів, постійними авторами яких стають Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький, Ольга Кобилянська…1898 року нарешті з’являється перший том фундаментальної “Історії України-Руси”, невдовзі виходить друком том другий, 1900 року – третій…

Але царські власті не дозволили розповсюджувати ці томи ні на Слобідській, ні на Наддніпрянській Україні. Загадковими залишилися досягнення української історичної науки й для Європи. Великим кроком на шляху подолання цього незнання стало запрошення М. Грушевського до Парижа, де він прочитав кирс лекцій з історії України в російській вільній школі. З метою розширення наукових контактів вчений відвідує Лондон, Лейпціг, Берлін, де знаходть однодумців серед відомих вченних-істориків.

Революція 1905 року в Росії і певна відлига в національній політиці, що наступила згодом, покликали М. Грушевського на дорогу його серцю Наддніпрянщину. Після відвідання Харкова, Києва, Одеси, Санкт-Петербурга він схиляється до повернення в Київ, де пройшли його студентські та ад’ютантські роки. Тут мешкала і його сестра Ганна Сергіївна. Але й після переїзду на береги Дніпра вчений зберігає якнайтісніші зв’язки зі Львовом. Його дім по вулиці Паньківській швидко перетворився на своєрідний науково-бібліотечний і музейний центр, двері якого завжди були гостинно відкриті для патріотів української науки та культури.Продовжуючи працювати над головною капітальною працею свого життя, вчений дуже швидко підготував і видав популярну книгу “Про старі часи на Україні. Для першого початку”, а згодом – розраховану на більш підготовленого читача –“Ілюстровану історію України”. Цей період був надзвичайно плідним щодо наукової роботи видатного історика. Виходить велика кількість його статей як українською, так і російською мовами. Він обгрунтовує необхідність відкриття українських кафедр, впровадження університетського викладання українською мовою, пише книгу про історію українського козацтва, веде широку лекторську діяльність.

Початок першої світової війни застав родину Грушевських у Карпатах. Шлях додому виявився складним і небезпечним – через Відень, де були давні знайомі й друзі. Вони допомогли родині перебратися в Італію, яка на

←предыдущая  следующая→
1 2 



Copyright © 2005—2007 «Mark5»