Господарський договір

формою договору перевезення вантажів залізнич¬ним транспортом є комплект перевізних документів: накладна встановленої форми, дорожна відомість, корінець дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу.

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми доку¬ментів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосу¬вання затверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють форму договору перевезення ван¬тажів й інші транспортні статути і кодекси.

На автомобільному транспорті формою договору є товар¬но-транспортна накладна, на внутрішньому водному — на¬кладна. На морському транспорті накладною оформляють¬ся «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших дого¬ворів морських перевезень вантажів застосовується така фор¬ма, як коносамент.

Недотримання встановленої законом форми господарсь¬кого договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством.

5. Порядок укладання господарських договорів

Укладання господарського договору — це зустрічні дого¬вірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту.

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла¬данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований. "Законодавством України (ст. 153-158 Цивільного кодексу) встановлено загальний порядок укладання будь-яких цив¬ільних договорів (незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укла¬дають господарські договори: на біржових торгах, ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути чітко висловленою і виражати справжній намір госпо¬дарюючого суб'єкта вступити в договір. Пропозиція вважаєть¬ся достатньо визначеною, коли в ній зазначені всі істотні умови договору або порядок їх визначення.

Договір визнається укладеним, якщо, між сторонами до¬сягнуто згоди щодо його істоти (тобто тих, які ви¬знані такими за законом або необхідні для договорів даного виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропози¬цію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням інши¬ми особами.

При наявності заперечень щодо умов договору підприєм¬ство чи організація, які одержали проект договору, склада¬ють протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним до¬говором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті роз¬біжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду.

Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіж¬ностей, що виникають при укладанні господарських дого¬ворів, визначений статтею 10 Арбітражного процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню сто¬ронами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин (ст.5 АПК України).

Отже, третьою особливістю укладання господарських до¬говорів є те, що законодавство передбачає спеціальні по¬рядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання таких дого¬ворів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів.

6. Виконання господарських договорів

Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських, врегульовані розділом 15 «Виконання зобов'язань» Цивільного кодексу (ст. 161-177). Щодо госпо¬дарських договорів діють і спеціальні умови виконання, пе¬редбачені нормативними актами про окремі види договорів.

На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст.161 ЦК), забезпечення виконання зо¬бов'язань (ст. 178-196 ЦК), відповідальність за порушення зобо¬в'язань (ст. 203-215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК) та місце виконання зобов'язань (ст.167 ЦК) тощо. Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що дані категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів.

Принципи виконання господарських договорів. Ці принци¬пи є загальнодоговірними (ст.161 ЦК). Коротко їх суть можна визначити формулою: «виконання господарських договорів має бути чітким і точним».

Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником) відповідно до пред¬

мета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т.ін.

З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання господарського договору. Він закріпле¬ний у статті 208 Цивільного кодексу, згідно з якою зобов'я¬зання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що борж¬ник має вчиняти дії, які передбачені господарським догово¬ром, а саме: передати майно, виконати роботу, надати по¬слугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за зго¬дою кредитора, але це вже буде інший договір.

Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цього примусово (зок¬рема, вимагати відібрання майна — об'єкта договору майно¬вого найму — і передачі його кредитору).

З принципу належного виконання випливає і третій прин¬цип — виконання господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як пра¬вило, їх істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови в договір досить детально регулюється господарсь¬ким законодавством (наприклад. Положенням про постав¬ки продукції виробничо-технічного призначення та Поло¬женням про поставки товарів народного споживання — щодо відносин поставки).

Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити розширювальне, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому розумінні: господарські договори повинні виконуватися у відповідності з статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в Україні», правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у даному разі є норми поло¬жень про поставки, транспортних статутів, відповідних пра¬вил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів планування.

Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких «вка¬зівок», виконуються «відповідно до вимог, що звичайно став¬ляться» (ст.161 ЦК).

Але більш детальніше я розгляну зовнішньоекономічні договори на розгляді яких я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний договір.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ

§ 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності

Включення України в міжнародні ринкові відносини пов'язане дедалі ширшим застосуванням у господарській діяльності українських підприємств договорів з іноземними фірмами і компаніями.

Ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відно¬сить до зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів капіталів та робочої сили, надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяль¬ності, в тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхо¬вих, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних, наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності, навчання та підго¬товку спеціалістів на комерційній основі, міжнародні фінансові опе¬рації та операції з цінними паперами, кредитні та розрахункові опе¬рації між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, створення суб'єктами зовнішньо¬економічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ на території України та за її межами, спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та інозем¬ними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних гос¬подарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами, підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговель¬них марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку інозем¬них суб'єктів господарської діяльності, аналогічну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної