Мировые религии

ВСТУП

Релігія — феномен духовного життя людства. Вона — світоглядна основа людини, що регламентує її повсякденну поведінку, надає їй можливості спілкування з надприродними силами шляхом відправлення певних обрядів. Це зумовило вивчення релігії багатьма науками: філософією, теологією, релігієзнавством, культурологією, соціологією, психологією, історією та іншими.

Нині Україна переживає період національного відродження, зростання національної свідомості, насамперед на грунті духовного відродження нації. І люди повертаються до релігії як на побутовому, так і на науковому рівнях, вивчаючи її як суспільне явище, в тому числі й у просторовому аспекті.

СВІТОВІ РЕЛІГІЇ

БУДДИЗМ

Передумови виникнення буддизму

Буддизм — найстаріша світова релігія — виник як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм.

Спочатку він був внутрішньою реформаторською течією в індуїзмі. Його виникненню сприяло те, що індуїзм, ускладнений і філософський в теорії, став дуже корумпованим, при-

стосовницьким на практиці. Всі небрахмани вважалися другорядними, неповноправними послідовниками тієї чи іншої доктрини. Це зумовило посилення прагнень створити нову,

альтернативну доктрину, шо змогла б протистояти брахманській мудрості. Найбільш розробленою і впливовою системою став буддизм, виникнення якого зв'язане з ім'ям

Сіддхартхи Гаутами (Будди).

Основні догмати

У центрі буддизму лежить вчення про «чотири благородні істини». Перша з них стверджує, що будь-яке існування є страждання (дукха). Особливо яскраві прояви цьо-

го принципу — народження, хвороба, старість, смерть, необхідність завжди терпіти навколо себе те, що ми не полюбляємо, й відчувати нестачу того, що ми любимо. Друга істина полягає в тому, шо причина страждання закладена в самій людині: це її потяг до життя, насолод, влади, багатства тощо. Третя істина проголошує, шо спинити страж-

дання можна, для цього необхідно звільнитися від потягудо життя, досягти стану, за якого будь-яке сильне почуття відсутнє, будь-яке бажання пригнічене. Четверта благородна істина полягає у вказуванні благородного серединного восьмеричного шляху, що складається з восьми сходинок: 1) праведне знання (чотири благородні істини); 2) праведне прагнення; 3) праведна мова (ствердження правди); 4) праведна поведінка; 5) праведний спосіб життя; 6) праведні зусилля; 7) праведна концентрація (самоаналіз); 8) праведна техніка медитації (Раджа-йога).

Праведна поведінка (четверта сходинка) включає в себе п'ять заборон — вбивства, крадіжки, обману, блуду та пияцтва.

Кожен член чернечого ордену (сангхи) повинен голити голову, носити особливий жовтий одяг, постійно бути у роздумах (медитації). Буддисти вірять, що

людина знаходить спасіння в трьох сховищах: перше — Будда, друге — Дхарма (вчення) і

третє — Сангха. Мета кожного буддиста — досягнення нірвани (букв. «нірвана» — зникнення»), тобто звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки, Буддистське святе письмо — Трипітака (Типітака) — складається з трьох частин. Перша —

Віная-пітака — містить правила, яких необхідно дотримуватися в буддизмі. Друга — Сутта-пітака — розповідає про бесіди, які вів Будда зі своїми учнями. Третя — Абідарма-пітака — тлумачить основні догмати буддизму. Канонічними книгами вважаються також Сутга-ніпата (збірник поем про Будду та його учнів) та Джатакі (збірник розповідей про переродження Будди).

Два основних індуїстських положення — про сансару і карну — відіграють значну роль у вченні Гаутами. Він змінив, проте, ці доктрини, проголосивши, шо у людей немає

душі (анатта). Не існує ніякого вічного, незмінного «я», ніякої дійсної субстанції (анікка),

шо переходить від одного втілення до іншого. Існування для буддиста — лише набір

почуттів, вражень та миттєвих турбот. Буддистський святий прагне стати незалежним

від випадкової природи світу, в якому він живе, набути абсолютної свідомості, досконалого існування. Це і є просвітлення. Досягши нірвани, особистість звільняється від невідворотності нових народжень та карми.

ХРИСТИЯНСТВО

Виникнення

Християнство — найбільш поширена і одна з найбільш розвинених релігійних систем сучасного світу. Християнство багатьма своїми коренями сягає в культуру стародавнього Сходу, звідки черпало свій багатий догматичний і ритуальний потенціал. Однак це саме та єдина релігія (якщо не враховувати її поділу на численні церкви, віросповідання, секти), яка характерна саме для західного світу на противагу східному з йо го дуже різними релігійними системами.

Важко знайти куточок землі, де б не здійснювали роботу християнські місіонери. Християнська релігія розпадається на ряд самостійних напрямів. Зберігаючи в основному ортодоксальні положення християнської догматики, ці напрями відрізняються один від одного своєрідним тлумаченням деяких догматів, окремими особливостями культу.

Християнська релігія виникла в першому сторіччі нашої ери в умовах розвинутого

суспільства з гострими політичними, економічними та соціальними суперечностями в одному з найдавніших осередків земної цивілізації — Палестині. Більшість населення цього регіону сповідувала іудаїзм, який на початку нової ери переживан глииику кризу. Світська влада в особі царя Ірода та духовна влада жерців Єрусалимського храму поступово втрачали вплив на широкі верстви населення. Серед іудеїв поширювалися очікування месії, передвіщеного старозаповітними пророками. З'явилося чимало проповідників, які оголошували се-

бе месією і обіцяли врятувати іудейський народ. Один з таких проповідників — Ісус — привернув до себе увагу людей надзвичайно виразними промовами, що містили в собі основи нового релігійного вчення і вражали проникливістю в глибини людської душі. Саме Він і

був визнаний Месією.

Основи християнського вчення

Послідовники Ісуса Христа — християни — вірять в єдиного Бога, який виступає в трьох іпостасях: Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого (Свята Трійця). Бог — ізначальна, безпричинна Істота, яка існує вічно і не має початку в часі. Бог-Отець Своїм Словом створив весь видимий і невидимий нами світ.

Бог-Син (Логос, Слово) народився від Отця до початку часів, тобто Син співвічний Отцю. Заради спасіння людства Бог- Слово зійшов з небес і втілився від Духа Святого і Діви Марії й став Боголюдиною Ісусом Христом, який за гріхи людства був розіп'ятий, а згодом похований. На третій день після цього Ісус Христос воскрес, а потім вознісся на небо. Хрис-

тияни очікують, коли Ісус Христос прийде вдруге і стане судити всіх живих і мертвих, кожному по його заслугах, після чого встановиться Царство Боже. Християни вірять в існу-

вання пекла і раю, де, відповідно, грішники і праведники проводять своє загробне життя.

Священна книга християн — Святе Письмо — Біблія складається з двох частин: Старого Заповіту і Нового Заповіту. Старий Заповіт включає в себе 50 книг (православні вважають канонічними 39, а католики та протестанти — всі 50). У Новому Заповіті 27 книг.

Великий Церковний Розкол

Цей надзвичайно складний історичний факт сягає своїм корінням ще в античний період. Рим виховав у своїх громадян почуття переваги над усіма. Зачарування Римом не тільки збереглося у стародавніх народів, які прийняли християнство, але й перейшло до варварів, які поселилися на руїнах Римської імперії. І не дивно. Римська єдина держава, рим-

ська культура — це були не порожні слова, а поняття з винятково цінним змістом. Огорнутий і овіяний славою старого Риму, єпископ Римський віддавна посів видатне положення в

Християнській Церкві. Римский єпископ вважав себе покликаним дбати «про мир у всьому світі та добробут святих Божих Церков». У справі збереження істинного віровчення Римська Церква користувалася незаперечним авторитетом. Не беручи постійної живої участі у догматичній боротьбі Сходу, папи, тим не менше, напружено слідкували за нею і ніко-

ли не втрачали можливості своєчасно висловити свої думки, які часто розросталися до великих трактатів (як, наприклад, томос папи Льва І Великого IV Вселенському Собору), підказати влучні вислови, мовні звороти, котрі могли б розбити тонкощі єретичних систем. Папи майже завжди вдало ставали на бік ортодоксально мислячих, входили в їх сумне поло-

ження, сприяли їм і підтримували їх. Початок суперечностей насамперед на Сході, а потім і у відносинах між Сходом і Заходом був покладений заснуванням Константинопольської

архієпископи, а потім і піднесенням її як столичної. До П Вселенського Константинопольського Собору 381 року першою кафедрою На Сході вважалась Александрійська. Після згаданого Собору почалася боротьба між Константинополем та

Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на IV Вселенському Халкідонському Соборі. Ще раніше, на III Вселенському Ефеському Соборі, втратила свої переваги Антіохійська кафедра: антіохійській теологічній школі в особі Несторія була оголошена анафема, Кіпрська та Грузинська церкви отримали автокефалію. З усуненням антіохійського несторіанства та александрійського монофізитства зміцнилось грецьке православ'я