Революційні події 1905-1907 р.р

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Контрольна робота з предмету “Історія України”.

Тема: “Революційні події 1905-1907 р.р.”

Варіант № 80

Виконала:

студентка групи ПБЗ – 11

Рощенко Руслана

Викладач:

Цимбал Т.Я.

Ірпінь 2001

1.Початок, характер та рушійні сили першої російської революції. Революційні події в Україні 1905р. Становлення політичних партій до революції.

Рубіж XIX і XX ст. — це не тільки період суттєвих соціально-економічних змін, а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених революційними подіями 1905—1907 рр. Зволі-кання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуата-ції робітничого класу, об'єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до вирішення важливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху не-вдоволення народних мас. Проте можливість виступу стала реальною ли-ше завдяки появі та зміцненню наприкінці XIX — на початку XX ст. ши-рокого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посилен-ню впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв'язку з поразкою у російсько-японській війні 1904—1905 рр.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої нужди. Звістка про загибель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб шви-дко облетіла країну та викликала хвилю обурення, кристалізувалася у за-грозливе для царату гасло "Геть самодержавство!" Тільки в січні у Росій-ській імперії страйкувало майже 440 тис. осіб, тоді як у попередній період страйкуючих налічувалося 43 тис. осіб на рік. Держава вступала в добу ре-волюції.

Якісно новим явищем, специфічною особливістю суспільно-політичного життя доби революції стали взаємовплив та взаємопроник-нення робітничого, селянського та національно-визвольних рухів, що зна-чно посилювало антисамодержавний фронт і сприяло появі іншого нового явища — широкомасштабності народних виступів, основними параметра-ми якої є масовість, територіальна поширеність, тривалість, участь різних соціальних верств. Лише протягом квітня—серпня 1905 р. в Україні відбу-лося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Тільки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів Російської імперії, з них в Україні — 120 тис. Червневі ви-ступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імпе-рії.

Повстання на броненосці "Потемкин" (червень 1905 р.), збройні ви-ступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 р.), у Ки-єві на чолі з Б. Жаданівським (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчи-ли про поширення революційних настроїв серед солдат та матросів. Помі-тна нестабільність, вагання селянства та армії, що традиційно підтримува-ли або ж принаймні лояльно ставилися до самодержавства, теж були новим суспільно-політичним фактором, який відіграв надзвичайно важливу роль у політичному розвитку подій, особливо у вирішальному 1917 р.

Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вдалося придушити силою, і він змушений був піти на поступки. Наслідком широкомасштаб-ного жовтневого політичного страйку стало підписання Миколою II 17 жовтня Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недо-торканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту — законодавчої Державної думи із за-лученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичай-но важливі наслідки.

По-перше, вій суттєво розширив межі легальної політичної та куль-турної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. У 1905 р. в Луб-нах виникає перша в Російській імперії україномовна газета "Хлібороб". Незабаром газети українською мовою почали виходити у Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються перші українські суспільно-політичні журнали — "Дзвін", "Українська хата", "Рідний край", "Посів", "Село" тощо. Всього протягом 1905—1907 рр. виходило 24 украї-номовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах, виникають осередки культурно-освітньої організації "Про-світа". До середини 1907 р. їх налічувалося 35. Концентруючи у своїх ла-вах цвіт української еліти, ці об'єднання вели активну культурницьку роботу — засновували бібліотеки, проводили вечори, видавали українською мовою літературу.

По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової самоорганізації суспільства, тобто утворенню партій, рад, профспілок та ін-ших суспільних організацій. Саме цього періоду відбувалося формування та становлення провідних політичних сил, які визначили характер та ди-наміку суспільно-політичних подій в Україні 1917—1920 рр.

Активізація національно-визвольного руху в Україні на початку XX ст. створила ґрунт для виникнення політичних партій. Перша з них — Ре-волюційна українська партія (РУП) виникла 11 лютого 1900 р. у Харкові, її організаторами були діячі студентських громад Д. Антонович, П. Анд-рієвський, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський та інші. РУП порвала з українським аполітичним культурництвом. Спочатку її основною програ-мною вимогою була «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Першочерговою метою проголосили «повернення нам прав, відзначених Переяславською конституцією 1654 р.». Згодом гасло самостійної України було замінене вимогою культурно-національної автономії в межах Російської імперії.

До РУП входили переважно студенти та учні середніх навчальних закладів. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах вона мала місцеві осередки, що називалися «вільними громадами». З 1903 р. фактичним керівником РУП став М. Порш. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

В умовах наростаючого революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українська партія (НУП) — організація націоналістичного напрямку, яку очолював М. Міхновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907р. діяльність НУП занепала. В 1917р. колишні її члени створили Укра-їнську партію соціалістів-федералістів.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку група, яку очолював М. Меленевський. Вона стала на меншовицькі позиції і незабаром влилася до меншовицького крила РСДРП.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), її лідерами стали В. Винничен-ко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та інші. УСДРП виступала за авто-номію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. УСДРП проголосила себе представником «українського пролетаріату». Спроби об'єднання з РСДРП були невдалими. Каменем спотикання стало національне питання. Росій-ські соціал-демократи, нехтуючи національними проблемами, не хотіли погодитися на визнання УСДРП єдиним заступником українського проле-таріату і, відповідно, федеративного устрою УСДРП. Для російських соці-ал-демократів ідеалом була унітарна держава, в якій нібито із розв'язанням соціальних проблем зникне національний розбрат. Практичне здійснення цієї догми дорого обійшлося народам колишнього СРСР, зокрема україн-ському.

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізувалися ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП).

2. Революційна боротьба в Україні 1906-1907 р.р. Причини поразки революції та її значення.

Національно-визвольний рух українського народу посилився в 1905—1907 рр. Народні маси України вимагали скасування будь-яких на-ціональних привілеїв і встановлення рівноправності всіх народів, вільного розвитку української мови й культури, безперешкодного навчання українською мовою у школах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративних установах, заснування культурно-освітніх гуртків і това-риств, видання літератури, газет і журналів українською мовою.

Під могутнім революційним натиском царизм змушений був посла-бити національний гніт українського народу. Законом від 21 листопада 1905 р. дозволяли видавати літературу національними мовами, випускати газети й журнали, створювати культурно-освітні товариства і відкривати національні театри.

В Україні у ряді сіл учителі починали вчити учнів українською мо-вою. У багатьох містах — Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-Подільському та інших і деяких селах виникли культурно-освітні товариства «Просвіти». Активну участь у їх роботі брали видатні діячі української культури Леся Українка, Панас Мирний, Д. Яворницький. У ряді міст відкривали українські клуби, музично-драматичні гуртки, наукові товариства.

З кінця 1905 р. почали видавати газети й журнали українською мо-вою. В цілому у 1906 р. їх налічувалося 18, а протягом 1905—1907 рр. ви-ходило 25. Першою щоденною українською