Аналіз ігрової діяльності як засобу соціалізації особистості

розвитку суспільства.

Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких відтворюється життя людини в період первісного суспільства і його дальшого історичного розвитку. В них містяться і певні відомості про становище дитни. До цих матеріалів і звернувся Д. Б. Емконін.

На найбільш ранніх ступенях розвитку суспільства, коли люди харчувалися плодами та корінням, дsти дуже рано втягувалися в життя дорослих. Ускладнення знарядь праці, перехід до землеробства ривели до статево-вікового розподілу праці, забеспечили дітям рівноправне становище з дорослими.

Діти вправлялися в оперувані знаряддями праці і це вже можна назвати іграми-вправами. Але й тут ще не було рольових ігор.

З розвитком людського суспільства відбувається і дальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними й розподіл праці. Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, окремі види праці вони можуть лише спостерігати. Змінюються й предмети, якими діти оперують: якщо із зменшеного луку можна пускати маленькі стріли, а маленьким ножем можна різати, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки зображенням справжньої. Так з”являються іграшки і рольова гра, завдяки яким діти вгамовують своє прагнення до спільного з дорослими життя. А ті надто зайняті своїми справами, і дітям не лишається нічого іншого, як створити собі ігрове життя, в якому відтворюються в загальних рисах трудова діяльність і соціальні відносини між дорослими.

Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства і пов”язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.

У літературі 60-70-х років гра розглядається як особлива форма життя дитини в суспільстві, до того ж справжнього життя, дуже важливого для неї. Гра являє таку діяльність, у якій діти виконують ролі дорослих і в ігрових умовах відтворюють їх життя, працю та стосунки між ними. Завдяки грі дошкільник задовольняє свою потребу у спілкуванні з дорослими, у спільному з ними житті.

1.2. Структура та класифікація ігор.

Мета, способи, місце проведення ігор дуже різноманітні, вони різняться між собою за змістом та методикою проведення.

Важливим моментом роботи з іграми є обізнаність із їх структурою. Кожна гра переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників; правила (або хід) гри.

Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало , але практичний характер мають дві: за мотиваційними і за змістово-процесуальними критеріями.

Перша з них акцентує увагу на об”єктах впливу гри і поділяє їх на:

- психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;

- рухові – здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;

- соціальні – сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконанню необхідних правил, вироблення моральних рис;

- розважальні – сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.

Друга класифікація базується на змісті і способах здійснення ігор і включає такі їх види:

- рухливі;

- малорухливі;

- інтелектуальні;

- музичні;

- сюжетно-рольові;

- забави, атракціони;

- конкурси тощо.

Обидві класифікації ігор співвідносяться між собою і назви груп, до яких одночасно мають приналежність ігри, допомагають в розуміннімотиваційного, змістового і процесуального аспектів гри.

Наприклад, реалізація функцій соціальних ігор, може здійснюватись через рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри.

Але зупинимося спочатку на розважальних іграх, які повинні в першу чергу продукувати хороший, радісний настрій, емоційне розвантаження і насолоду. До таких ігор відносять рухливі ігри – естафети, музичні, зокрема хороводи, кричалки, ритмівки, ігри-жарти, фокуси, забави, атракціони, конкурси.

Розважальності цим іграм надають емоційна підготовка безпосередніх учасників і глядачів, необхідність імпровізації, весела ритмічна музика, хаотичні і помилкові рухи учасників конкурсів, неочікуваність пропозицій ведучого, його гумор та вдалі коментарі.

Особливо цікавими в цьому плані є конкурси, які можуть бути індивідуальними і груповими. Наявність команд надає конкурсам більшої загальності, а взаємодія учасників у невеликому колективі створює додаткові розважальні моменти.

Цікавим видом конкурсів є творчі конкурси. Вони відрізняються від попередніх тим, що вимагають від учасників продемонструвати наявні в них фантазію, уяву, ерудицію, інтелект. Творчі конкурси побудовані на ефекті поєднання реально існуючих речей, явищ, понять з вигаданими обставинами, здавалось би, несумісними пропозиціями. Наприклад, створити гімн любителів запізнюватись на перші уроки. Під час роботи в ДОТП “РУБІН” довелося спостерігати за тим , як діти виконували завдання типу:скласти оду бантикам, переробити дитячу казку “Коза-дереза” на бойовик, поставити кліп на певну естрадну чи народну пісню.Таким видам конкурсів краще надавати колективного характеру, оскільки творча фантазія успішно проявляється в мислительній співдружності. Дані конккурси стимулюють творчість і винахідливість дітей, позбавляють їх можливості копіювати колись бачене.

Помітну роль в організації розваг відіграють музичні ігри. Вони повинні бути нескладними, одноголосими, доступними всім. Мелодії мають бути короткими, яскравими, легкими для запам”ятовування, фразової побудови із застосуванням репризних повторень, а текст пісень – близьким дітям світовідчуттям, зрозумілим і доступним, з тонким гумором,образним змістом. Так, наприклад у гуртківців “ Витівної майстерні” Київського міського палацу дітей та юнацтва великою популярністю користуються ігри: “Мар”я та Іван”, “ Великий апетит”, “Дощик” та інші.

Ці ігри розучені один раз можуть повторюватися у різних розважальних програмах .Відомі мелодії приваблюють дітей і можуть бути камертоном настрою початку масового заходу.

Особливу категорію розважальних ігор являють собою ігри –жарти, фокуси. Вони вимагають впевненої поведінки ведучого ,переконливості рухів і дій, що досягається певними тренуваннями.

Показувати фокуси потрібно так, щоб приносити дітям максимум задоволення. Виконавець фокусів повинен мати незвичайний одяг чи окремі незвичні його деталі- капелюх, краватка, окуляри тощо, незвичне імя, наприклад –Бон-Бад, Гоп-Заде-Паша, декілька заклинаньрізного змісту, на зразок «шурум-бурум», «фокус-покус-морокус», “абра-ка-дабра-мра-кабра”

Чудово справляються з показом фокусів і самі діти, що довело проведення в школі “Учнівських ігор” під-час минулорічної практики. Фокуси,ігри-жарти, частина музичних ігор використовуються під час розважальних програм для заповнення пауз між конкурсами для зміни видів діяльності, для зняття втоми.

Такі ігри як психосенсорні, соціальні, рухові часто зорієнтовані на результат, перемогу, виграш /крім сюжетно –рольових.

Важливе місце и засобах виховання дітей посідають псиосенсорні ігри, здатні розвивати психічні процеси. До цих ігор в першу чергу належать малорухливі ігри,інтелектуальні,музичні. Особливість малорухливих ігор сенсорного характеру полягає в активізації слуху дітей, дотику , зору, смаку,нюху і разом з тим тренуванні сприйняття,памяті, уваги.

За допомогою даних ігр виробляються навички помічати зміни,які відбуваються в приміщенні, на вулиці, в інших звичних місцях, є основою формування такої важливої якості, як уважність . Похвала за успішне виконання стимулюють у дітей прагнення удосконалювати сенсорні якості.

Подібні до сенсорних психологічні ігри,які навчають дітей ідентифікувати прояви різних емоцій , як власні так і оточуючих людей. Ці ігри виховують емоційну культуру, уміння гальмувати, або навпаки виразно проявляти свій інтерес, радість, здивування, образу, гнів за допомогою міміки, жестів, слів.

Популярні також словесні ігри, з перекручуваням слів (на зразок зіпсованого телефону), з певними словесними заборонами, де за помилки потрібно платити фантами, асоціативні, коли за відповідями на запитання можна можна відгадати задуманий предмет, явище, істоту; придумування загадок тощо.

Інтелектувальні ігри мають кілька різновидів. Це настільні, зокрема – шахи, шашки, різні лото, ігри на узагальнення і виділенння суттєвих ознак.

У гуртківців ігротеки “Під сходами” Київського міського палацу дітей та юнацтва великою популярністю користуються такі інтелектуальні настільні ігри, як “Меморі”, “Фараон Рамзес 2” та інші.

Також до цієї групи відносяться христинівки, шаради, загадки, ребуси, головоломки, турніри (на зразок “Що? Де? Коли?”, “Брейн-ринг”, ”Турнір ерудитів”, “Розумники та розумниці”, “LG Еврика” та інші).

В інтелектуальних іграх тренується кмітливість, швидкість реагування, пам”ять, уміння узагальнювати, вони пропонують нову пізнавальну інформацію, яка невимушено засвоюється дітьми. В таких іграх учасники мають можливість перевірити свої знання, навички логічного мислення та суджень.

Не менш популярними ніж психо-сенсорні є рухливі ігри . Головною ознакою їх є наявність активних рухових дій: бігу, стрибків, метання м”яча й інших предметів, завдяки чому вони є засобом і методом фізичного виховання. Виховне значення рухливих ігор