Психогностична, психопраксична та психомотиваційна проблеми психології

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Реферат на тему:

Психогностична,

психопраксична та

психомотиваційна проблеми.

Виконала:

студентка магістратури

спеціальності “психологія”

факультету соціології та психології

Київ 2000

План.

Вступ: основні проблеми наукової психології.

1. Категорії образу, дії, мотиву у системі категорій психології (підхід М.Г.Ярошевського та А.В.Петровського).

2. Психогностична проблема.

• Категорія образу. Співвідношення “Образ - Свідомість”

• Проблема суб’єктивного та об’єктивного.

• Рефлексія про наукове знання.

3. Психопраксична проблема.

• Категорія дії. Співвідношення “Дія - Діяльність”

• Психопраксична проблема у вітчизняній психології

• Психопраксична проблема у науковому пізнанні.

4. Психомотиваційна проблема.

• Категорія мотиву. Співвідношення “Мотив - Цінність”.

• Підходи до психомотиваційної проблеми.

• Мотивація наукової діяльності.

Висновки.

Література.

Вступ.

Ключові проблеми теоретичної психології (психофізіологічна, психофізична, психогностична, психосоціальна, психопраксична) також, як і категорії утворюють відкритий ряд: до нього можливі поповнення по мірі розвитку психологічної науки. Вони виникають фактично на кожному етапі історичного шляху формування психологічного знання і виявляються залежними від стану суміжних наук: філософії (насамперед, гносеології), фізіології, герменевтики, а також суспільної практики. Ключові проблеми можуть розглядатись як “класичні”, такі, що неодмінно виникали протягом всієї історії психології.

Розробка основних проблем ведеться на основі принципів детермінізму (розкриття обумовленості явищ дією факторів, що їх породжують), розвитку (визнання зміненості психічних процесів, їх переходу з одного рівня на інший, виникнення нових форм) та системності (трактовка явищ як внутрішньо пов’язаних компонентів психічної організації.).

1. Категорії образу, дії, мотиву та зв’язки між ними.

Один з принципів теоретичної психології – принцип відкритості категоріальної побудови. М.Г.Ярошевським та А.В.Петровським [2] виводиться нова діада: базисна категорія – метапсихологічна категорія.. Крім того, автори виводять протопсихологічні категорії, що знаходяться у біосфері та екстрапсихологічні категорії – у ноосфері.

У наше завдання зараз не входить аналіз підходів до побудови категоріального апарату психології, але для повного розкриття психогностичної, психопраксичної та психомотиваційної проблем нам необхідно знати зв’язки між категоріями, що становлять ядро цих проблем: категорії образу, дії, мотиву. У якості саме категорій вони були виділені М.Г.Ярошевським [6].

Отже виводяться наступні гіпотетичні відповідності між базисними та метапсихологічними категоріями:

Образ – Свідомість

Мотив – Цінність

Дія – Діяльність

Переживання – Почуття

Відношення – Спілкування

Індивід - Я

Для тих категорій, на яких буде зосереджена увага, наведемо повну розгортку: протопсихологічні, базисні психологічні, метапсихологічні та екстрапсихологічні категорії:

Потреба – Мотив – Цінність – Ідеал

Реакція – Дія – Діяльність – Активність

Сигнал – Образ – Свідомість - Логос

Для розкриття названих проблем необхідно звернути увагу і на зв’язки між різними рівнями, і на зв’язки між категоріями. Базисні категорії, що виступають у функції логічного суб’єкта певної метапсихологічної категорії називають “категоріальним ядром”, а категорії, за допомогою яких дана “ядерна” категорія перетворюється на мета- позначають як “оформлюючі”.

Отже при розгляданні проблем ми будемо звертати увагу на наступні аспекти: базисна категорія, що лежить в основі проблеми та “оформлюючі категорії”; процес переходу від протопсихологічної до екстрапсихологічної категорії ( у психогностичної проблеми: перехід від сигналу інформації до Логосу; психопраксична проблема стикається з необхідністю прослідкувати спектр перетворень реактивної поведінки у вищі форми активності; психомотиваційна (яка названа М.Г. Ярошевським та А.В.Петровським психоенергетичною) розкриває вектор переходу від первинних потреб до цінностей та ідеалів, що спонукають людину). Крім того, буде розглянуто відображення названих проблем у особливостях наукового пізнання.

2. Психогностична проблема.

Від природи психічного невідділена така ознака як пізнавальне відношення до світу. Від рівня елементарних відчуттів до вищих форм психічної активності, від явищ, що безпосередньо сприймаються, до фантастичних породжень. Вивченням різних особливостей знання займають багато наук (філософія, соціологія, культурологія). Для психології воно постає в категорії образа як одного з блоків цілісної категоріальної структури цієї науки, невідділеного від інших її складових (дії, мотиву, відношення, особистості).

Коло досліджень психогностичної проблеми: пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, уява, мислення) та їх продукти (образи) як феномени, що розглядаються виходячи з принципів детермінізму, системності та розвитку з метою виявити:

• причинні фактори, що їх породжують та регулюють;

• історію стадіального перетворення цих феноменів;

• їх функцію в загальній системі життєдіяльності суб’єкта.

Категорія образу. Співвідношення “Образ – Свідомість”.

Центральною в цій проблемі є категорія образу. Але, звичайно, при її розробці розкривається її зв’язок і з іншими категоріями (тобто, вони виступають як “оформлюючи”, як це було показано вище). Наприклад, можна говорити про залежність від дії, що виявляється вже на рівні сенсорики: рухи руки будують тактильний образ, рухи очей – зоровий. Мотив (свідомо чи несвідомо) впливає на оцінку самої “тканини” образу. Це ж відноситься і до характеру представленості предметного змісту образа у міжособистісному контексті.

Розглянемо більш докладно таке співвідношення як образ – свідомість. О.М.Леонтьєв дав визначення свідомості як такої, що у своїй безпосередності відкриває суб’єкту картину світу, в яку включений і сам суб’єкт, і його діяльність, і стани. Зараз є намагання представити свідомість як “відносини в дійсності”, але тут треба згадати і про таке поняття як ідея. Ідеєю є образ у дії, продуктивне уявлення, що формує свій об’єкт. Отже в цьому понятті долається опозиція суб’єкта та об’єкта. Ми визначаємо образ як свідомість, виявляючи в ньому те, що характеризує його дійовість. Свідомість – цілісний образ дійсності, що реалізує мотиви, відношення індивіда, включає його самопереживання поряд з переживанням позаположення світу в якому існує суб’єкт.

Розглянемо зв’язок таких категорій, як образ та дія. Психічний образ та психічна дія втілилися у предметності образа та активності його побудови, що пояснювалось реальною взаємодією організму з середовищем. Експериментальне підтвердження цьому отримав Гельмгольц, потім – Сеченов. Сеченов побачив у моторному апараті певну психічну дію, що направляється чуттям, тобто психічним образом середовища, до якого ця дія пристосовується. Зв’язок образа з дією психофізіологи пояснили сенсомоторним механізмом, схованим від свідомості; Брентано ж затвердили цей зв’язок у межах свідомості. У цій протилежності поглядів виявилися структуралістичний (пошук елементів психіки) та функціоналістичний (вивчення функцій, подібних до біологічних) напрямки психології свідомості.

На противагу ним віник новий напрямок – гештальтпсихології -, що розробляв проблему цілісності образу (образу як організованого цілого, властивості якого не можуть бути виведені з властивостей частин) та охоплював всі рівні когнітивної організації психіки (як сенсорний, так і інтелектуальний). У зв’язку з поняттям цілісності була розроблена гіпотеза інсайта як миттєвого зрозуміння. Вона була протиставлена концепції спроб та помилок, що була розроблена в рамках біхевіоризму. Інсайт – перехід до нової пізнавальної образної структури, і відповідна зміна пристосовницьких реакцій. Первинне – розуміння, вторинне – пристосування. Однак і гештальтизм, і біхевіоризм претендували на загальну теорію психічного життя в цілому; а реальні досягнення групувались навколо більш детального дослідження лише однієї з сторін психічного (в гештальтпсихології це образний аспект психічної діяльності). Образ у гештальтпсихології виступає у вигляді сутності особливого роду, що підкорюється власним законам (прегнантності, константності). А зв’язок образу з реальною, предметною дією не прослідковується [6].

Філософський контекст психогностичної проблеми стосується , по-перше, проблеми ідеалістичної та матеріалістичної орієнтації. Для першої – об’єкт існує не інакше, як в формах діяльності суб’єкта, що пізнає, для другої – незалежна від чуттєвого досвіду дійсність (природна чи соціальна) служить основою її відтворення (активного відображення). друга проблема стосується істинності пізнання, критеріїв істинності; проблеми співвідношення “віри”, раціонального знання. Звичайно, все це відобразилось і у психологічному знанні: виділення форм пізнання, переходів від одних до інших, вивчення ілюзій, джерел віри.

Багато теоретико-експериментальних напрямків збагачувало категорію образу. Але ця категорія