Підручник

Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління

Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літера¬турі щодо методів управління, спробуємо сформулювати гло¬бальний для соціально-економічного розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в процесі управління діяльністю підприємства.

Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів досягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта. Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення духовних та матеріальних по¬треб населення, які постійно зростають, то розглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути узагальненою змісто¬вною основою вирішення цього завдання узгодження. Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення фор¬мується з сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чи організації (див. рис. 5). Кожне підприємство зай¬мається розв'язанням однієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатою праці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникам реалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) на підприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства не є су¬перечливою для його працівників. Більш того, спочатку цілі роз¬витку всієї держави, кожного підприємства та життєвих інтересів кожного працівника, усіх членів суспільства збігаються.

Завдання методів управління тут — побудова системи гос¬подарювання, яка б забезпечувала одночасне досягнення корес¬пондуючих цілей розвитку кожної людини відповідно до її різно¬манітних потреб, підприємств та організацій, що задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований розвиток підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб на¬селення. Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств у цілому для держави, вочевидь, має бу¬ти критерій максимальної ефективності процесів задоволення по¬треб в абсолютній величині та в розрахунку на одну людину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого критерію, виступав максимум національного доходу на душу на¬селення у єдиному для всіх країн доларовому численні.

57

За цим показником у 1991 p. CPCP (у рік розпаду) не нале¬жав навіть до першої десятки країн; мав негативні темпи розвит¬ку і відставав від двох перших країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два рази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками відбувалося погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення. Тому акту¬альність проблем вибору критерію та організації досягнення йо¬го максимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі уп¬равління соціально-економічним розвитком країни, її підпри¬ємств та організацій, посилюється.

'•* і

і-І

ь

Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні для населення кінцеві результати

На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції спо¬живачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу досягнення макси¬муму прибутку в процесі перетворення вихідних виробничих ре¬сурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразимо

58

графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб насе¬лення для рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для рівня одного з підприємств (рис. 12).

Складність системи управління народним господарством та його ланками зростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі виробництва та реалізації про¬дукції. Це призвело до необхідності розділення проблеми вдоско¬налювання управління суспільним виробництвом на різні аспек¬ти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно-технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх цих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного завдання лежить розроблен¬ня уніфікованого підходу до об'єкту управління, необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, що ви¬користовуються в будь-якому аспекті.

У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб конкретних виробничих колективів та кож¬ного їх члена. Управління процесом досягнення цілі з задоволен¬ня об'єктивних економічних інтересів, властивих суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів.

Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольня¬ють вимогам певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі вироб¬ництва та збуту продукції. Ці методи охоплюють економічні відно¬сини між людьми з: планування; обліку та контролю; аналізу; прий¬няття рішень; регулювання та організації виконання рішень; госпо¬дарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно-правових відносин. Особливістю всіх перерахованих методів уп¬равління, які відображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та розподілу благ, є транс¬формація їх при безпосередньому управлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо метод управління являє со¬бою спосіб досягнення мети, функція — це завдання, що вирішується в процесі управління.

Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка проявляється в інформаційному аспекті. Всі ме¬тоди управління інформаційно перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих складових

у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основу методу прий¬няття рішень — їх інформаційну підготовку. Методи аналізу за¬роджуються в надрах обліку, методи планування — в надрах аналізу і т.д. (див. тонку лінію на рис. 13).

Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також базується на перших трьох методах та ра¬зом з тим виконує одну з функцій останнього етапу процесу прийняття рішень — організацію їх виконання. Економічне сти¬мулювання одночасно є важелем зворотнього зв'язку між об'єктом управління та управлінським персоналом. Таке взаємо¬проникнення методів управління, інформаційна єдність їх та взаємозв'язок з найважливішим методом всієї системи уп¬равління — прийняттям управлінських рішень — дозволяє роз¬глядати всі методи управління на єдиній основі.

Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління:

А — процеси в реальному масштабі часу;

Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація та оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних даних порівняно з плановими;

В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта, 5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б — розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-

Менеджмент: теорія та практика

ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії управління, 8 — госпрозрахункова оцінка;

Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10 — балансові розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки;

Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського рі¬шення, 13 — організація виконання прийнятого рішення, 14 — регулю¬вання;

Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне за¬охочення.

Отже, в сучасних умовах з'являється можливість стикуван¬ня, поєднання різнорідних методів управління та їх відображення через прийняття управлінських рішень.

Динамічність процесів виробництва та відповідно уп¬равління ними приводить до необхідності розгляду методів та функцій цього управління з урахуванням особливостей відобра¬ження динаміки. Як правило, їх розглядають у певній послідо¬вності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метою є вивчення процесів перетворення інформації в системі управління для наступного її комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (цив. рис. 13). Якщо ж треба побачити весь процес уп¬равління з вичленуванням ролі кожного методу чи функції в цьо¬му процесі при досягненні цілей розвитку підприємства, послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14).

Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках вирішу¬ються зовні різні завдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети — управління виробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадках розглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємства виробництвом та послідовність залучення потрібних для цього методів управління. Разом з тим усі внутрішні для підприємства процеси виробництва та управління ними починаються з вивчення зовнішнього середо¬вища, потреб кінцевого споживача продукції. Враховуючи ці по¬треби, на підприємстві вивчають можливості їх задоволення та, виходячи з нормативних можливостей, які підтверджуються всіма складовими умов забезпечення функціонування підприємства, створюють нормативне зумовлену виробничо-економічну про¬граму отримання максимально можливих для даних умов резуль¬татів.