Boryspil

проголошено УНР, у тому ж 1918 році Україна була втягнута в громадянську війну. В квітні 1920 року на територію України вступили частини польської армії, а з ними війська Української Народної Республіки. Відступаючі загони Червоної Армії реквізували у селян фураж, коней, продовольство. Це викликало невдоволення населення. Більшість селянства рішуче взялася за зброю. Повстали і селяни Борисполя. Вони відмовилися давати "оброк" кіньми, возами, продовольством. Був скликаний мітинг. Червоноармійці направили своїх делегатів, але бориспільці заявили, що не впустять війська у місто. Більшовики напали на Бориспіль у неділю, на свято Георгія. Почали обстрілювати місто з усіх боків гарматними залпами. Місто горіло. Червоноармійці швидко захопили Бориспіль. Люди тікали, ховаючись у болотах, лозах, очеретах. Були и такі, що чекали на черівоноармійців, виходили зустрічати їх з хлібом сіллю, але вбивали і їх. Поранених добивали багнетами прямо на вулицях, у лікарні. Потім стали вишукувати чоловіків та, зібравши більше 200 чоловік, погнали до Броварського шляху і там розстріляли. Вбивали у дворах, заганяли людей в клуні, а потім підпалювали їх. Більше двох тижнів більшовики тероризували і грабували населения Борисполя.

У 1921 році в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали створюватися сільськогосподарські артілі. Того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а в 1923 році став центром району.

В кінці 20-х років у місті при будинку культури була організована капела бандуристів. Керував капелою справжній ентузіаст цієї справи Дем'ян Максимович Кошман. Талановиті бориспільські хлопці та дівчата їздили з концертами по Україні, записувалися на радіо, виступали у Москві. А двоє бориспільців - Д.Пінчук та I.Борець - були учасниками Харківської капели кобзарів.

Здавна славилося пісенністю село Рогозів. На поч. 30-х років в селі було організовано хорланку. Учасники цього колективу брали участь у багатьох концертах, їхні пісні були записані на грамплатівку. Деякі з учасників були запрошені до найпрестижнішого колективу України - хору, яким керував Р. Верьовка.

На цей період припадає і розквіт творчості заслуженого майстра народної творчості, різьбяра по дереву Петра Петровича Верни (1876-1966). Народився П.П.Верна на Гірських хуторах під Борисполем, в сім'ї селян-бідняків. Не маючи змоги ходити до школи, самотужки навчився читати і писати. Самобутній талант художника розвинувся без будь-якої допомоги. П.Верна створив багато чудових речей, які ввійшли до кращих надбань народного декоративного мистецтва.

3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і всюди по Україні, в Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля "бабських бунтів". На придушення такого бунту в Борисполі було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населения, колективізація продовжувалася. 3 дрібних артілей утворюються чотири колгоспи: ім. Шевченка, ім. Кірова, "Серп і молот", "Перемога".

Потім були страшні роки голодомору (1932-1933 років ). Було розгорнуто ніколи не бачений терор голодом, щоб навчити українських селян "уму-розуму" (вислів Косіора). Бориспіль рятувало те, що місто знаходилося неподалік Києва, бориспільці мали змогу виміняти хліб, борошно, крупу на київських базарах. Та все ж від голоду люди вмирали. В основному, це були жителі навколишніх сіл, які йшли до Борисполя у пошуках продовольства. Вони вмирали в чергах за хлібом, в лікарні, просто на вулицях. Кожного ранку від лікарні, що стояла в центрі міста, від'їжджала підвода, що підбирала трупи на вулицях, звозила на кладовища, де їх ховали в колективних могилах. Є дані про смертність сільського населення Бориспільського району (без м. Борисполя) з 1.01.1933 до 1. 01.1934 року. Ця цифра становить 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими.

Але і це було неостаннє випробування, яке довелося пережити нашому народу. Страшна хвиля сталінських репресій винищила цвіт української нації. Жертвами репресій стали багато жителів району та міста Борисполя. Серед них: Тарабан - нач. райземвідділу, Степанов - голова райвиконкому, Пінчук - бандурист, молодий письменник Жигалко та багато інших.

Друга світова війна принесла страшне лихо на нашу землю. Вже на другий день війни, 23 червня 1941 року, німецька авіація бомбардувала військове містечко та аеродром, розташований на околиці міста Борисполя. У вересні радянські війська залишали Київ. Бориспіль був заповнений біженцями і червоноармійцями 37-ї армії. А 20 вересня у Борисполі вже йшли бої. 23 вересня фашисти оволоділи містом.

Окупанти займалися звичними справами: створювали старостати, споруджували тюрми. В місті було три тюрми. На території парку та на базарній площі протягом усього часу окупації стояли шибениці. На території аеродрому до жовтня 1942 року функціонував табір для військовополонених.

У лютому 1943 році в придніпровських лісах біля Сошникова розпочав свою діяльність партизанський загін ім. Щорса. Бійці загону нищили німецькі застави, зав'язували бої з карателями. Найбільш вагомим внеском партизан можна назвати збереження Старинського цукрового заводу від знищення. Було врятовано також від фашистських каральних загонів близько десяти сіл району.

Визволення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року, Дві армії (38-а - під командуванням Н.Е.Чибісова, 40-а - під командуванням К.С.Москаленка) звільняли наш район. 40-а армія мала досягти Дніпра на ділянці Кийлів, Рудяків, Кальне, Гусинці. 38-а вела наступ на правому крилі фронту, вона повинна була зайняти рубіж Велика Димерка, Требухів, Бориспіль, Вороньків, Кийлів.

Бориспіль звільняла 136-а дивізія під командуванням I.Пузікова. За його словами звільнити місто було нелегко. Фашисти зробили з міста неприступне укріплення, тому Бориспіль вирішили брати зненацька. В ніч на 23 вересня бійці дивізії увірвались у місто, захопили аеродром, багато зброї, чимало полонених. Незабаром наступ продовжувався вже за межами Борисполя. Місто горіло. Піспя порядкування карателів у місті залишилася п'ята частина будинків (з 3-х тисяч залишилося тільки 600). Всюди були суціьні руїни і згарища.

За два роки окупації фашисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення Батьківщини загинуло понад 8 тис. мешканців району, в тому числі понад три тисячі бориспільців. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах нашого району.

Наприкінці вересня 1943 року повістками військкомату були викликані юнаки 1926, 1927, 1928 років народження, з яких після місячної підготовки сформували винищувальний батальйон для боротьби з бандитизмом.

За мужність і героїзм, проявлені в роки війни, всі наші земляки були удостоєні звання Героя Радянського Союзу: це бориспільці Ю.М.Головатий, В.Ф.Шкіль, Р.С.Павловський, І.Х.Кравченко з Гнідина, І.І.Братусь з Рогозова, М.І.Стасюк з Великої Стариці, М.П.Прудкий з Дударкова та І.Д.Кудря з Салькова.

Одразу після визволення району почалися відбудовчі роботи. За свідченням документів, у 1950 році відбудову господарств було завершено. Ритмічно почали працювати молокозавод, харчокомбінат, хлібозавод, торфопідприсмство. На базі майстерень райспоживспілки виник промкомбінат, в 1967 році почалося будівництво кінотеатру "Дружба". На поч. 50-х років починають створюватись парникові господарства. В 1959 році створено радгосп "Бориспільський", в 1966 році радгосп "Промінь": підприємство овочево-молочного напрямку.

В 1965 році прийняв перших пасажирів новий Бориспільський аеропорт, який став одним з найбільших у світі міжнародних аеропортів.

На поч. 70-х років Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися: виросло селище будівників газопроводу, з'явилися нові житлові квартали, де живуть переважно працівники аеропорту. Як свідчать дані, на поч. 80-х років на території міста та району працювали 36 промислових та сільськогосподарських підприємств, 27 будівельних та транспортних підприємств. Працювали 20 середніх та 8 восьмирічних шкіл, 50 медичних установ, 34 будинки культури та клуби, 47 біблютек, спортивна та музична школи, районний будинок побуту, будинок культури. Бориспільський район кінця 60-х поч. 90-х років: всього по місту і району — 136 великих і малих підприємств і організацій, 15 радгоспів, чотири радгоспи-птахофабрики. В районі діє Бориспільський історичний музей, кінотеатр, районна бібліотека. В районі - сім сільських будинків культури, 20 сільських клубів, багато відомчих клубів та бібліотек.

Детальніше з історією нашого краю Ви можете ознайомитися в Бориспільському державному історичному музеї.