Розвиток української мови

чорнило і пера без дозволу начальства.

1766 рік. Указ Св. Синода про заборону друкувати книги в Києво-Печерській лаврі без попередньої московської цензури.

1769 рік. Указ Синода про вилучення в населення українських букварів та старих українських церковних книг і заміна їх московськими.

1775 рік. Закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях, зруйнування Запорізької Січі.

1783 рік. Запровадження загальноросійської системи управління.

Повна русифікація за допомогою репресивних заходів Києво-Могилянської академії.

Український мовознавець та історик М.Костомаров писав: "З того часу Україна мовчала, її народність приречена була на забуття. Ім'я хохол, яке москалі давали козакам за оселедці, стало синонімом дурня. Поетична мова України стали предметом зневаги і глуму. Часто самі малоросіяни червоніли, коли їх вимова виявляла південне походження. Українська історія була або закинена, або представлена спотворено".

Так розпочинається мартиролог української мови: вона стає мовою закріпаченого плебсу – її слово живе у пісні і думі, у фольклорі взагалі. Україна на довгі роки перетвориться в країну безпросвітної неграмотності. Роздертий. Розшматований народ конатиме в двох тюрьмах народів, під скіпітром вінценосних імперій – у цих тюрьмах конатиме і його мова.