←предыдущая следующая→
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
вираження дієслівного заперечення : “ ne …..pas “, “ pas”. Частіше використовується перший варіант заперечення.
Дослідники французького синтаксису при тлумаченні еволюції загальнозаперечного речення спираються на одну з можливих умов – або на фактор фонетичний, або на фактор граматичний. Однак, вивчення найрізноманітніших процесів розвитку мови демонструє, що навіть самий значний фонетичний процес не може сам по собі змінити або зруйнувати елемент мови,який несе граматичне значення (Шигаревська , 1970; 47).
Перший компонент заперечення може опускатися при будь-якому типі присудка (дієслівному простому, складному, складеному та іменному), будь-якій формі дієслова , будь-якому підметі.
Разом з тим слід вказати на два типа речень , що найбільш послідовно синкопірують першу заперечну частку . Так, “pas” є за звичаєм єдиним заперечним елементом в спонукальних реченнях обіходної розмовної мови.
1. Sortez pas les grandes orgues, on n’est pas dimanche [ Mallet- Joris. Allegra; 14]
2. Ayez pas peur! Il n’est pas mauvais [ Simenon. Neige;11].
3. Bonne chance ! oublie pas la petite [Simenon. Neige; 61].
4. Soyons pas nerveux, la punition doit etre proportionnee a la faute [ Bazin. Vipere; 105]
5. Tais – toi, parle pas de ces choses-la[Clavel.Saison;154].
Інший вид мононегативного речення будується з “ c’est “. В розмовній мові вже нема альтернатив “ ce n’est pas “ – “ c’est pas “. Вживається тільки конструкція з однією заперечною часткою “ pas “ в постпозиції до дієслова . Опущення першого елемента заперечення в реченнях , що вводяться презентативним зворотом “ c’est “ , зв’язано не тільки з граматичним та фонетичним ослабленням частки “ ne” , але й з тенденцією до фразеологізації
“ c’est “ , до зв’язаності компонентів конструкції ( Шигаревська , 1970; 49).
Про тенденцію зворота “c’est “ до стяження та перетворення на презентативне слово свідчить незмінність дієслова у множині.
1. C’est pas un vote d’adhesion a droite , c’est un vote sanction pour la gauche [ Observateur;46].
2. C’est ni le nazisme , ni le stalinisme [ Observateur, 35].
3. C’est pas le nombre des vivants , c’est leur autorite qui meuble une maison [Bazin . Vipere; 64]
Необхідно занотувати ще одну закономірність у функціонуванні придієслівного заперечення : перший компонент опускається частіше при підметі – займеннику і є більш твердим при підметі – іменнику . Невживання
“ ne” в другому оточенні характеризує фамільярний різновид розмовної мови.
Існують заперечні неповні речення , які є наслідком еліпса присудка . Ці речення слід відносити до загальнозаперечних ( Шигаревська ,1970; 51). Вони зустрічаються в усіх комунікативних типах речень в розмовній мові.
1. Oh ! pas pour longtemps ! [ Bazin. Vipere; 112].
2. Pas question de trahir le seminariste, pas question non plus de ramener ses propos a leur juste valeur [ Bazin.Vipere; 61]
3. Paule , je vous prie : pas de scandale [ Bazin. Vipere; 117]
Заперечна частка “ pas ” взяла на себе функції вираження
предикативності . Про предикативну природу цих побудов свідчить не тільки їхнє функціонування в якості окремого речення , яке має свою особливу інтонаційну характеристику , але і той факт, що у наведених вище прикладах “pas” виступає як стильовий варіант складної заперечної одиниці “ non pas” а не іменного “non”. Таким чином , в строгому синхронному плані на рівні розмовної мови побудови типу “ Pas de nouvelles? “ слід роздивлятися як самостійні предикативні одиниці , різновид односкладового речення.
Інші заперечні частки – другі компоненти заперечного звороту , як і “pas” , можуть функціонувати в розмовній мові без першого компоненту “ne” і виступати в якості незалежних речень.
1. Plus rien de la capitale ne m’etait inconnu [ Bazin.Vipere; 129]
2. Plus de beurre, des lors, plus de crepes [ Malot. Sans famille. V. 1; 23]
3. Ce n’est rien du tout , je te dis. Rien du tout [ Clavel. Saison ; 103]
4. Non , il n’y avait personne; peut-etre le brut venait –il du dehors [ Arsene Lupin; 67] .
Тепер проаналізуємо частковозаперечні речення , в яких присудок оформлений позитивно, а заперечна частка “ non” приєднується до інших членів речення . Або можуть бути обставинні слова, означення,додатки та іменна частина присудка .
1. Ce sont alors les petits verres rouges et blancs; on boit regulierement, non sans un clin d’oeil [ Mallet-Joris. Allegra; 8].
2. Il etait separe de sa femme, non divorce [ Mallet-Joris. Allegra; 25].
3. Il s’agit d’un membre de la famille , non de la clientele [ Mallet-Joris. Allegra;10]
4. Paule est trop nerveuse, ces dissonances la font tressaillir et non sourire comme Josee [ Mallet-Joris. Allegra; 10].
З “non” в розмовній мові успішно конкурує “pas” .Ці речення входять в предикативну групу.
1. Il y avat de la lumiere dans la chambre dont la porte etait ouverte, mais pas dans les autres pieces [ Mallet-Joris.Allegra; 140].
2. Je viens pas dimanche, je viens jeudi [ Mallet-Joris; 142].
3. Pas moyen de lui tirer un mot! [ Mallet-Joris. Allegra; 160].
Сполучення “non” та “pas” з прикметниками створили нову словотворчу модель з негативними значеннями , а також збагатили лексику новими семантемами ( Шигаревська , 1970; 57) .
1. Evidemment la question n’est pas logique [ Arsene Lupin; 120]
( la question n’est pas logique – elle est illogique).
2. Monsieur le juge d’instruction, je suis pas coupable [ Arsene Lupin; 127]
( je suis pas coupable – je suis incoupable ).
Заперечне речення будується іноді з використанням обмежувально-заперечних зворотів ( seulement…que, ne…pas que , non seulement, pas seulement). Їхня диференціація зв’язана зі стилем мови та з тим , чи є зворот приіменниковим чи придієслівним .
1. Ce n’est pas seulement le lendemain qui n’est jamais assure, c’est meme l’heure presente [ Malot. Sans famille .V.2;13].
2. Ce n’est pas a nous que je pense ; il ne faut jamais penser a soi avant de penser aux autres [ Malot. Sans famille. V.2; 13].
В наведених прикладах заперечна частка “pas” прикріплена до дієслова у постпозиції і цим зв’язана з обставиною часу в першому прикладі та з додатком в другому, на які поширюється її заперечне значення. В обох прикладах обмежувально - заперечні звороти будуються з дієслівним
присудком .
Таким чином , у сучасній французькій розумовній мові викорустовується в різних видах заперечного речення єдиний засіб вираження категорії заперечення -–частка "pas”. Відрізняються загальнозаперечні та частковозаперечні речення .
Майже завжди загальне заперечення (заперечується цілий факт) виражається запереченням при присудку ( дієслові); часткове заперечення (заперечується лише частина факту) виражається запереченням при іншому члені речення . Однак , іноді у французькій мові частковозаперечне значення виражається придієслівним запереченням , тому що частка “ne” може стояти тільки при дієслові .
Первинною функцією заперечної форми є вираження заперечення . Вторинна її функція – це вираження ствердження , пом’якшеної просьби та інших модальних відтінків .
Питальні речення.
Є загальнопитальні речення , що будуються без питального слова
(ПР- 1), та частковопитальні речення , що припускають дві побудови : з питальним словом – членом речення та без питального слова (ПР-2).
Під загальним питанням розуміється таке речення , в якому питання відноситься до речення в цілому.
1. Est-ce que tu crois que ca ennuiraient les parents, si j’amenais le petit au pique-nique ? [ Mallet-Joris. Allegra; 192].
2. Tu ne trouves pas que c’est …peu feminin ? [ Mallet-Joris. Allegra;195].
Останній приклад загальнопитального речення є засобом вираження часткового питання , спрямованого на будь-який член речення , включаючи присудок. Такий член виділяється інтонацією , без зміни структури речення , що приводить речення до розряду частковопитальних (Шигаревська , 1970;69). До частковопитальних речень без питальних слів належать також побудови з видільними конструкціями “ c’est …que ( qui, dont )”.
1. C’est cela que vous appelez de la musique? [ Mallet-Joris.Allegra; 305].
2. C’est lui qui a dit ce qui s’est passe? [ Mallet-Joris.Allegra; 312].
Питальні структури можуть мати не тільки питальне значення , але і значення ствердження , спонукання до дії , оклику, заперечення.
В загальнопитальному реченні VS ( c ) та SV ( c ) інтонаційний малюнок є його другою додатковою характеристикою ( після інверсії та “ est – ce que “). За результатами дослідження лінгвіста Шигаревської з’ясувалося , що в усній мові питання структурного типу з “ est - ce que SV ( c ) “ переважають в реченнях з підметом- іменником , але з труднощами витримують конструкцію з VS ( c ) .
Структурна модель з інверсією VS ( c ) зберігється в книжковій мові , хоча в моделі SV ( c ) все частіше проникає нейтральний сегмент .
1. Mon Dieu ! le plat en Limoge ! Tu as vu ? [ Mallet - Joris .Allegra ; 35].
2. Vous ne savez pas ce que j’ai achete a Jean ? [ Mallet-Joris.Allegra
←предыдущая следующая→
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
|
|