Современный французский язык

При двоскладному іменниковому ПР-2 використовуються загальні для усіх ПР-2 моделі , що включають займенники “ qui , que ( quoi )” з прийменниками . Питання спрямовується на підмет , прямий та непрямий додаток , іменну частину присудка . Іменникові ПР-2 дуже широко використовують модель qe SV ( c ) : від половини до двох третин ПР –2,що будуються з “ que “ , використовують позитивну форму питального слова , розгортаючи його за допомогою “ est – ce que “ .

1. Qu’est – ce que tu lui veux ? Il est tres bon , ce charetier [ Clavel. Saison; 28].

2. Mais vous etes tous fous ! Il n’est meme pas de Salins ; qu’est – ce qu’il a a foutre de vos loges ? [ Clavel . Saison; 29].

Питання до підмета - назви неістот має тільки розгорнуту форму “qu’est – ce qui “. Для підмета - назви істот використовується майже виключно просте питальне “ qui “ ( дуже рідко “ qui est –ce qui “).

Qui est – ce qui a tire ? Je veux savoir qui a tire [ Clavel. Saison; 84 ].

Іноді можна зустріти питальний займенник “ qui , quoi “ наприкінці речення або синтагми . Це допомагає збільшенню частотності наголошеної форми “quoi” у функції прямого додатка та з прийменником – у ролі непрямого додатка .

1. Vous parlez de quoi ? De l’habitation de Mme de Vibray? [ Arsene Lupin; 121].

2. Tu as vu qui ? ton chef ?[ Arsene Lupin; 123].

3. Seulement…seulement…je vous jure …

Vous me jurez quoi? [ Arsene Lupin; 103].

Коли мова йдеться про питальні репліки діалогу , ми маємо справу з неповними ПР-2 .

Щоб підкреслити вислів, в репліках вживаються такі ПР-2 як “ou ca?ou donc? Quoi donc ?” До таких питальних реплік звичайно приєднуються підсилювальні частки . Інші питальні репліки можуть бути спрямовані на уточнення того ,що було висловлено в першій . Даний зміст виражається в повторенні змістового центру першої репліки з постпозитивним питальним прислівником або займенником : je vous jure …vous me jurez quoi ?

В якості неповного ПР-2 можна зустріти контрпитання “ pourquoi ?” Ця репліка має двобічні зв’язки з попереднім та наступним реченнями , бо потребує відповідної реакції .

Vous venez me trouver. Pourquoi?

Pour savoir la verite [ Arsene Lupin; 201].

В ПР-2 широкого вживання набувають підсилювальні частки . Це пояснюється змістом ПР-2 , в якому питання спрямовується на особу , предмет або обставину дії . У цьому випадку , виділення потребують ті елементи речення , на яких сконцентрована увага співрозмовників . Поряд з частками використовується також побудова з “ est-ce que “.

“ Donc “ – найбільш поширена функціональна частка . Вона використовується в спонукальних та питальних реченнях . В постпозиції до присудка ця частка виконує підсилювальну функцію .

Tu as vu donc le chef ? [ Arsene Lupin; 103].

Найчастіше “ donc “ знаходиться у постпозиції до питального прислівника або займенника .

Pourquoi donc ce diable de Lupin me passe-t-il cette affaire? [ Arsene Lupin; 120].

В якості функціональної частки може виступати прислівник “deja”.В

ПР-2 він є підсилювальною часткою. Модальне дієслово “vouloir” також може бути підсилювальним словом . Найбільш часто воно має значення невпевненості , сумніву, навіть безнадії , що співвідноситься з заперечною реакцією .

Vous ne voulez pas que je monte avec vous , monsieur Juves ? Vous n’avez pas besoin de moi ? [ Arsene Lupin; 287].

Таким чином , структура ПР визначається типом речення (ПР-1,ПР-2 )та виявляє в кожному з них особливі тенденції розвитку. ПР-1 використовують два стилі побудови : VS ( c ) – в книжковій мові , SV ( c ) – в розмовній та нейтральній , де в якості диференціальної ознаки виступає інтонація , а інверсія виявляється зайвою .

В ПР –1 тенденція до прямого порядку слів виконує важливу роль . Інверсія носить книжковий характер . Питання з “ est-ce que “ , поступившись місцем прямому порядку слів , є зменшуваним альтернативом.

ПР –2 зберігає інвентовану позицію головних членів як основну структуру в усіх стилях побудови .

Еволюція структури питального речення в розмовній мові свідчить про послаблення граматичної функції інверсії на рівні речення , про використання інверсії головним чином в емотивному реченні та у фразових формулах спонукального речення.

Широкого використання набувають в ПР підсилювальні засоби . В ПР-1 це інтонація , в деяких контекстах – інверсії та функціональні частки . В ПР-2 – часте використання функціональних часток .

Спонукальні речення.

Основою вираження спонукальноі модальності є односкладне спонукальне речення .

В мові звичайно має місце взаємодія різних засобів вираження спонукання при обов’язковості одного з них , а саме інтонації , що характеризує спонукальне речення особливим засобом . Однак , роль інтонації може бути як головною , так і другорядною .

Односкладне речення – це речення з дієсловом у наказовому способі . Воно зв’язане з обов’язковою присутністю співрозмовника та виражається наказовим способом дієслова. Наказовий спосіб не має власних форм і використовує форми індикативу та кон’юнктиву дркгої особи однини та множини та першої особи множини ( Шигаревська , 1970; 103). Для вираження імперативу в третій особі однини та множини використовується сюбжонктив .

1. Ne vous occupez pas de cela , je vous prie [ Arsene Lupin; 82 ].

2.. Ayez l’obligence d’appeler au telephone le baron Repstein , prevenez – le que je serai chez lui a dix heures [ Arsene Lupin; 83 ].

3. Taisez – vous ! Ecoutez – moi ! ecoutez – moi et repondez ! [Arsene Lupin ; 85].

4. Qu’on le cherche ! Qu’on le trouve ! [ Arsene Lupin; 98].

Сюбжонктив надає відтінка катигоричності спонукальній модальності речення.

Відносячись до “ емоційно – вольової “ мови , форми наказового способу створюють в розмовній мові багаточисельні побудови з підсилювальними частками. Усі побудови в цьому випадку виражають настійливе спонукання до дії . Такими функціональними частками при наказовому способі звичайно є “ donc, plutot , toujours, un peu “. Їхньою загальною структурною характеристикою виступає місце в реченні – постозиція до присудка , особової форми дієслова в наказовому способі . Вони несуть на собі наголос .

Si je le veux ! Mais parlez donc ! Vous savez ou il se cache? [ Arsene Lupin; 87] .

В підсилювальній функції при імперативі найбільш частотним та нейтральним в стильовому відношенні є вживання сполучника “ donc “ . Побудови з цим сполучником можуть передавати найрізноманітніші градації спонукання – від м’якої настійливості до різкого наказу .

У наведеному вище прикладі цей сполучник взаємодіє з іншим сполучником в підсилювальній функції – “ mais “ . Така побудова з двома підсилювальними частками передає відтінок нетерпіння (та кажіть скоріше !).

1. Fouille donc dans ta memoire … ce nom-la ne te rappelle pas qqch? [Arsene Lupin; 117].

2. Mais parle donc et pas de balivernes, je suis presse [Arsene Lupin; 117].

3. Dis donc , cheri , si on achetait des bicyclettes ? Des bicyclettes

pliantes ?[Mallet – Joris . Allegra ; 38].

“Donc” у поєднанні з дієсловом “ dire “ формує або вільне сполучення з підсилювальним значенням, або стійку лексикалізовану одиницю.В наведеному вище прикладі цю побудову має в якості додатка питальне речення. В реченнях такого типу зберігається порядок слів прямого питання , що свідчить про поступову лексикалізацію сполучень “ dites donc, dis donc “ та їхню трансформацію у вигукові звороти , покликані привернути увагу співрозмовника , а тому ніяк не зв’язані граматично з наступною частиною речення .

Побудови з підсилювальною часткою “ donc “ в поєднанні з дієсловом “dire” може також мати в якості додатка інфінітив .

Dites – leur donc de nous renvoyer ce pauvre petit dont personne ne veut [Mallet – Joris. Allegra; 255].

Сполучення “ dites donc, dis donc” поступово трансформуються у стійку одиницю з вигуковими функціями у препозиції до спонукального речення , в окличних реченнях , як самостійних , так і з наступним простим реченням в позиції введеного елемента при спілкуванні .

Dites donc ! Ma soeur s’est fait faire un enfant par son propre pere ! [Mallet – Joris. Allegra; 256].

Функцію підсилювальної частки при наказовому способі може виконувати кількісний прислівник “ un peu “. В спонукальному реченні поєднання дієслова з цим прислівником набуває значення настійливого спонукання до дії та разом з тим дещо пом’якшує наказ .

1. Allons! Depechons – nous un peu , paresseux! [ Bazin . Vipere ; 28].

2. Tais – toi un peu ! Tu me fais perdre le fil de mes idees [ Bazin. Vipere; 69]

Однак , у поєднанні з дієсловами “ venir, arriver, se mettre “ кількісна семантика цього прислівника протидіє лексичному значенню стрижневого дієслова , і прислівник стає підсилювальним елементом конструкії .

Arretez ,Monsieur Benjamin Rothery , de grace , venez un peu recevoir mes reme rciements et ceux de Mme la marquise ; il faut bien que je vous paie votre operation [ Tillier. Mon oncle ; 122].

Н.Шигаревська вважає маркірованою в стильовому відношенні також побудову з “ toujours “ , яке втрачає в спонукальному реченні свою семантику прислівника часу , та вказує на його підсилювальне значення при конструюванні спонукального речення .

Таким чином , природа спонукальних речень вимагає широкого вживання підсилювальних побудов з функціональними частками та