Загальна характеристика конституції України

Міністерство освіти та науки України

Вінницький державний технічний університет

ІНЕЕМ

Кафедра політології

Реферат

З «Основ політології»

На тему:

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ

Виконав:

Ст.. гр.. 2ЕСЕ-99

Степлюк М. О.

Перевірив:

Кавка В. В.

2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ

ЗМІСТ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ 2

ЗМІСТ 2

ВСТУП 3

1.1 ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ 6

1.2 0СНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ. 8

1.3 НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 11

2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ЯК ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО ДОКУМЕНТУ. 14

2.1 ОЗНАКИ КОНСТИТУЦІЇ. 14

2.2 СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЇ. 17

3 КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД – ПРАВОВА ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ. 19

3.1 ЩО ТАКЕ КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД І ЯКИЙ ЙОГО СТАТУС? 20

3.2 ЯКІ НОРМАТИВНІ АКТИ УКРАЇНИ РЕГУЛЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ? 20

3.3 ЯКІ ПОВНОВАЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ ? 20

3.4 ЧИ МОЖЕ КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД ВИРІШУВАТИ ПИТАННЯ ЗА ВЛАСНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ АБО НА ПРОХАННЯ СУБ’ЄКТІВ ПРАВА В УКРАЇНІ? 21

3.5 СКЛАД І СТРУКТУРА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ. 22

ВИСНОВОК 23

ЛІТЕРАТУРА 25

ВСТУП

Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні по-ложення, на яких грунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї право-творчої діяльності. Необхідною передумовою забезпечення реальності кон-ституційних приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності консти-туції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання її конкретних по-ложень. Сутність конституції — це її внутрішня основа, смисл, найбільш ва-жливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та норматив-но-правового змісту конституції.

Однак конституція — явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється, її сутність не може розглядатися як щось застигле і не-змінне. І це не випадково: історія засвідчує, що застиглість — це деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна й оновлюваність суспільст-ва — неодмінна умова нормального його функціонування і розвитку. Тому усвідомлення сутності конституції, її соціальної ролі та призначення в сучас-них умовах набуває особливого значення.

Сутність конституції знаходить своє втілення в найрізноманітніших ас-пектах. Крім юридичного важливий, перш за все, соціальне — політичний аспект сутності конституції. Конституція — це фіксація становища співвід-ношення політичних сил, що склались на час прийняття конституції. Це — своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні інтереси рі-зноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо. А такі інтереси дуже різноманітні. Багато з них виникають і реалізуються в політичній сфері, яка як відомо, є об’єктом діяльності політичних партій, громадських рухів та ін-ших соціальних об'єднань. Така діяльність знаходить свій вираз в різномані-тних правових, в тому числі й конституційних документах. Тобто конститу-ція не може не враховувати дійсний стан речей, не фіксувати їх у відповідних її положеннях. Без такого узгодження неможливо досягти соціальної злагоди, забезпечити законність і правопорядок.

В сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом здійснення консенсусу всіх соціальних груп, суспільним догово-ром, коли різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечнос-ті зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план.

Проголошення 24 серпня 1991р незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу, судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократич-ній правовій державі, зокрема, інститути президентства, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів ви-конавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні дер-жавні органи й організації та численні недемократичні інститути (однопар-тійність, цензура тощо).

У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократи-чна виборча система, місцеве самоврядування тощо. Українська держава по-ступово входить у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб’єкт.

Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм, від-буваються зміни у правовій системі в цілому.

Важливим етапом в українському державотворенні, у розвитку україн-ського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996р нової Консти-туції України. Прийняття Основного Закону нашої держави — це визначна подія в її історії, у житті її народу. Прийнята Верховною Радою України Кон-ституція є історичною віхою в утвердженні державної суверенності України. Якою мірою і яку роль вона відіграє в процесі державотворення української нації покаже майбутнє. Разом з тим сьогодення вимагає глибокого її осмис-лення з тим, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях неоднозначне сприймається різними політичними силами та верствами суспільства. Говорячи про це ми не може-мо забувати, що якою б не була Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед нею життя у перехідний період.

Нова Конституція України відображає тенденції і закономірності роз-витку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є: цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрідержавних і міжнародних відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів, право-вого статусу особи виборчого права; закріплення основних характеристик (рис) правової держави; впровадження ідей парламентаризму; запозичення досвіду конституційного будівництва інших країн; орієнтація на людину і за-гальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадянського суспільст-ва, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, на-ціональних, мовних і релігійних груп; посилення виховної, морально — етні-чної ролі конституції; розширення масштабів і сфер конституційного регу-лювання тощо.

Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середо-вище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користу-вання надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.

1.1 ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ

ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ

Термін "конституція" походить від латинського слова "constituto", що буквально можна перекласти як " устрій, установлення, утвердження ".Разом з тим існує думка, що він бере початок від звороту " rem publicum co ", з яко-го починаються окремі акти римських імператорів. Конституція — категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях древньогрецьких філософів, зокрема Платона і Арістотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу — хартіях (Магдебурзьке і Любекське право 13 — 18 ст.). Сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Єв-ропі феодального ладу на буржуазний (XVII -XVIII ст.) і кінцево викристалі-зовується на початок XX ст. уже як сутність основного закону держави.

Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710.

Наука конституційного права знає різні підходи (погляди різних право-вих шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із найуніфіковані-ших вважають визначення, за яким "онституція — це Основний Закон держа-ви, що об’єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріп-люють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадя-нина, систему та принципи організації державної влади, територіальної орга-нізації держави тощо".

Конституція — це Основний Закон держави, який регулює у відповід-ності з волею та інтересами пануючого класу (класів, народу) суспільні від-носини, що складаються в процесі здійснення основоположних засад органі-зації суспільства й держави.

Конституція — політико-правовий документ, в якому знаходять свій концентрований, офіційний вираз і закріплення головні, базові устої суспіль-ного і державного устрою: належність державної влади, характер власності, права і свободи громадян, національне — державний і адміністративне — те-риторіальний устрій, а також система і принципи діяльності механізму здійс-нення