Пример: Транспортная логистика
Я ищу:
На главную  |  Добавить в избранное  

Международные отношения /

Ялтинская конференция и ее место в развитии международной дипломатии

←предыдущая  следующая→
1 2 



Скачать реферат


МІСЦЕ ЯЛТИНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ У РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

Костенко Р. О.

Переяслав-Хм. ДПІ ім. Г. С. Сковороди

На початку 1945 р. між США, Великобританією та СРСР назріла необхідність вирішити спірні питання щодо післявоєнного світового устрою. Оскільки воєнні дії не дозволяли Сталіну залишити СРСР, Гопкінс (спеціальний помічник президента Рузвельта) висловив думку, що конференція може відбутися в Криму, і росіяни запропонували Ялту.

Конференція в Криму проходила з 4 по 11 лютого 1945 р. Які ж основні цілі переслідувала кожна з сторін?

Найбільш політично незахищеною до конференції підійшла Великобританія. Радянський вплив у Східній Європі був настільки сильним, що Черчілль вирішив напряму зі Сталіним розділити Європу на сфери впливу. Перебуваючи у Москві у жовтні 1944 р., Черчілль вручив Сталіну проект домовленості, за яким Великобританія отримувала 90% сфер впливу в Греції, СРСР -- 90% в Румунії і 75% в Болгарії, Угорщина і Югославія були розділені за принципом "50:50". Сталін прийняв цей проект, а Молотов під час діалогу з Іденом спромігся зменшити британські і збільшити радянські відсотки у кожній із східноєвропейських країн, окрім Угорщини. Це була слабка спроба Великобританії якось посилити своє політичне становище, адже вже до початку Ялтинської конференції від цієї згоди нічого не залишилося. Червона Армія СРСР починає втручатися в питання внутрішнього устрою окупованих країн [4. -- С. 371-372].

Ще однією важливою ціллю Великобританії було створення "сильної" Франції. Повернення Франції статусу великої держави, обмеження радянських вимог відносно репарацій -- всі ці другорядні цілі переслідували одну: зменшення східноєвропейського впливу СРСР. Заради цього Черчілль мав намір протистояти Сталіну при обговоренні кожного пункту переговорів.

Позицію США висловив Рузвельт у посланні Сталіну, яке отримане 5 жовтня 1944 р., з приводу прибуття до Москви Черчілля. Він висловлює побажання про підготовчий характер зустрічі Черчілля зі Сталіним; і що питання, які розглядаються у ході зустрічі, можуть бути остаточно вирішені ним за участю США: "Вы понимаете, я уверен, что в нынешней всемирной войне буквально нет ни одного вопроса, будь то военный или политический, в котором не были бы заинтересованы Соединенные Штаты" [6. -- Т. 2, с. 170-171].

Основними завданнями США у Ялті було вирішено питання вступу СРСР у війну з Японією, заради чого Рузвельт з легкістю йшов на компроміси з інших питань, та створення міжнародної організації (ООН), яка б забезпечувала стабільність у світі після війни.

Основною метою СРСР на конференції було зберегти та узаконити свій політичний вплив на східноєвропейські країни, домогтися прийняття союзних республік до ООН та отримати більшу частину репарацій з Німеччини.

Загальною ж метою усіх країн-учасниць було "знищення німецького мілітаризму та нацизму й створення гарантій того, що Німеччина ніколи бівльше не спроможеться порушити мир в усьому світі" [7. -- С. 195].

В історію міжнародних відносин Ялтинська конференція увійшла під назвою "Аргонавт" -- цю кодовану назву запропонував Черчілль. Американська та британська делегації нараховували близько 700 осіб. Це була друга зустріч усіх трьох керівників союзних держав, і вперше з ними в нараді брали участь всі три міністри закордонних справ.

Американська делегація розмістилася в Лівадійському палаці, англійська -- у Воронцовському (в Алушті), радянська -- в Юсуповському (в Кореїзі).

Усі пленарні засідання голів держав проводилися в Лівадійському палаці, починалися вони о 16.00 і закінчувалися о 20.00 або навіть пізніше. Наради міністрів закордонних справ розпочиналися о 12.00 і велися почергово у місці розташування кожної делегації.

Перше пленарне засідання розпочалося з того, що 4 лютого Рузвельт за пропозицією Сталіна відкрив конференцію. Після цього заступник голови Генерального штабу Червоної Арміїі генерал армії Антонов сповістив про результати січневого наступу радянських військ і висловив побажання, щоб англо-американські війська на Західному фронті прискорили перехід в наступ, а союзницька авіація ударами по комунікаціях перешкоджала німцям передислоковувати свої війська із Західного фронту, із Норвегії та Італії на Схід [6. С. 367].

Після того, як Сталін та Антонов відповіли на питання, Черчілль запропонував генералу Маршалу доповісти про операції на Західному фронті.

В кінці засідання начальниками штабів трьох держав було вказано зустрітися наступного ранку і скоординувати військові плани "Великої трійки" на заключному етапі війни.

На другому пленарному засіданні основним питанням було питання окупації Німеччини.

За підписаною угодою про зони операції, СРСР отримував зону на захід від р. Одер, Великобританія -- Північно-Західну Німеччину, США -- Південно-Західну Німеччину [3. -- C. 332].

Спірним було питання виділення окупаційної зони Франції. Сталін і Рузвельт спочатку були проти, але Черчілль з Іденом активно на цьому наполягали, а з американського боку їх підтримував Гопкінс, який вважав, що "стабільність у Європі неможлива без сильної та впливової Франції" [2. -- C. 353]. В результаті переговорів Франції була виділена зона окупації із британської та американської зон. Таким чином, Франція мала увійти разом із США, Великобританією та СРСР до Контрольної ради, що вирішувала б питання, які стосувалися Німеччини в цілому.

За угодою про контрольний механізм, верховна влада здійснювалася головнокомандуючими Збройних сил СРСР, США і Великобританії -- кожним у своїй зоні. "Великий Берлін" входив до радянської зони окупації, але як місце перебування Контрольної ради підлягав окупації трьох держав. При цьому в угоді ніяких прав для США, Великобританії і Франції щодо допущення їхніх військ у Берлін не передбачалося. Правління "Великим Берліном" мало здійснюватися міжсоюзницькою комендатурою.

На цьому ж пленарному засіданні США та Великобританія висунули плани про розчленування Німеччини. США притримувалися "плану Моргентоу":

- Німеччина ділиться на дві незалежні аграрні країни;

- створюється міжнародна зона під керівництвом міжнародного органу, в яку б входили Рур, Кільський канал та всі німецькі землі на північ від каналу.

У Великобританії був дещо схожий план:

- Німеччина розділяється на 2 частини -- Прусію і Баварію (пізніше на пленарному засіданні у Ялті Черчілль висловив думку, що непогано було б створити "ще одну німецьку країну зі столицею у Відні" [5. -- c. 369]);

- Рур, Вестфалія і Саар повинні підлягати міжнародному контролю.

Розчленування Німеччини переслідувало дві мети:

1) позбавити її можливості розпочати нову війну;

2) вивести її зі складу конкурентів на світовому ринку.

Рузвельт запропонував дати на вивчення це питання міністрам закордонних справ. На засіданні 7 лютого Сталін, Рузвельт і Черчілль ухвалили рішення про створення комісії для вивчення пропозицій про розчленування Німеччини.

Коли комісія в складі міністра закордонних справ Британії А. Ідена, посла США Вайнанта і посла СРСР Ф. Гусєва приступила до роботи у Лондоні, представник СРСР Ф. Гусєв 26 березня 1945 р. направив голові комісії листа: "Радянське правління розуміє рішення Кримської конференції про розчленування Німеччини не як обов`язковий план, а як можливу перспективу для тиску на Німеччину з метою зробити її безпечною у випадку, якщо інші засоби виявляться недостатніми". Після цього питання про розчленування Німеччини було зняте з розгляду комісії.

Спірним було питання про репарації. Запропонована СРСР сума репарацій в 20 млрд. доларів, з яких 50% -- Радянському Союзу, була ухвалена американською делегацією. Але британська сторона вимагала зменшення суми. Все ж таки сторони дійшли згоди і було вирішено стягувати репарації у трьох формах:

1) одночасне вилучення промислового обладнання, транспорту тощо протягом двох років після капітуляції;

2) щорічні товарні поставки поточної продукції;

3) використання праці військовополонених [7. -- c. 196].

Проте остаточне вирішення цього питання було покладено на Міжсоюзну контрольну комісію, яка мала збиратися у Москві [2. -- c. 353].

На третьому пленарному засіданні основним було польське питання: нові польські кордони і новий польський уряд. Щодо східних кордонів Польщі значних суперечок не було, хоча Рузвельт і мав намір приєднати до польської території Львів та деякі польські кордони, що виходили за межі "лінії Керзона". Але Сталін домігся того, що було вирішено провести східний кордон Польщі по "лінії Керзона" з відхиленням від неї в деяких районах на 5-8 км. на користь Польщі. Що ж до західних кордонів, то, за планом Сталіна, вони мали проходити по Одеру і Західній Нейсі з залишенням Штеттіна за Польщею. Цей проект викликав різке заперечення з боку голів американського та англійського урядів. Отже, з питання західних кордонів Польщі остаточного рішення прийнято не було, але Сталін, Рузвельт і Черчілль дійшли згоди, що "Польща повинна отримати значні прирощення території на півночі і на заході".

Ситуація з питанням польського уряду була дещо складніша. На момент проходження конференції існувало два польських уряди: у Любліні, який визнавав СРСР, і в Лондоні, який визнавали США і Великобританія. Черчілль висловив занепокоєння тим, що СРСР втручається у внутрішні справи Польщі: "Піднявши меч, щоб захистити Польщу, яка зазнала брутального нападу з боку Гітлера, ми ніколи не погодимося з ухвалою, яка не забезпечуватиме перетворення Польщі на вільну та суверенну державу" [2. -- c. 353-354].

США

←предыдущая  следующая→
1 2 



Copyright © 2005—2007 «Mark5»