E-Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

О.Голобуцький О.Шевчук

E Ukraine.

Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Київ

2001

E Ukraine.

Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Книжка є одним з перших вітчизняних досліджень, присвячених проблемам формування в Україні Інформаційного суспільства та включення нашої держави до загальносвітових процесів побудови Глобального інформаційного простору. Автори в популярному викладі подали основні теоретичні та прикладні питання теми: загальні й конкретні визначення, історію виникнення й розвитку ідей, поточні й стратегічні завдання, досягнення й перепони на шляху інформатизації та входження до нової – Цифрової – доби людської цивілізації. Книга адресована широкому колу читачів.

E Ukraine.

Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Зміст:

1. Передмова

2. Розділ перший. Теоретичні основи Глобального Інформаційного Суспільства

3. Розділ другий. Економіка посткапіталізму: Віртуалізація та Інформатизація

4. Розділ третій. Інформаційні технології: від народження до кінця «піскової доби»

5. Розділ четвертий. Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства

6. Розділ п’ятий. Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов’язки, права, перспективи

7. Розділ шостий, завершальний. Інформаційне суспільство: глобальне, європейське, українське

8. Примітки

9. Додаток 1. Окінавська хартія Глобального інформаційного суспільства

10. Додаток 2. Паризький меморандум про взаєморозуміння щодо розвитку Інформаційного суспільства

Передмова

“Мудрих доля веде, дурних – тягне”

Вихід нашої книжки “E-Ukraine” – “Електронна Україна”, – ми присвятили не стільки входженню нашої держави у нове тисячоліття, скільки долученню України до світового процесу формування нового, Інформаційного суспільства. Реалії Інформаційного суспільства дедалі відчутніше змінюють життя нашої держави. Тож ми вирішили, що саме час братися до вивчення й прогнозування цього процесу, аби мати можливість впливати на нього з найбільшою користю для України.

Слід зауважити, що ця робота – одна з перших у сфері дослідження Інформаційного суспільства в Україні. Безсумнівно, потім з’явиться ціла українська бібліотечка з цього питання, сформуються групи фахівців, інститути... Саме це сьогодні відбувається в усьому світі, і зовсім скоро неодмінно прийде і в Україну.

Та поки що ми лише починаємо, окреслюємо план майбутньої будівлі. В цій книжці ми принаймні побіжно згадуємо якщо не всі, то більшість основних термінів, понять, імен, теоретичних і технологічних напрямків тощо. Це обов’язкова робота, і ми намагатимемось зробити її якнайкраще.

Тож почнімо. Спочатку ми маємо відповісти на кілька цілком закономірних питань. І першим з них буде – чому “E-Ukraine”, звідки ми це взяли? Цей термін ми вводимо за аналогією з уже усталеними поняттями, такими як “E-Europe” (Електронна Європа), “e-commerce” (електронна комерція), зрештою, “e-being” (електронне буття).

Префікс е- (себто електронний) означає повне або часткове переміщення явища, предмету, процесу до віртуальної реальності, їх віртуалізацію. Віртуальна реальність, за Британнікою, це результат використання моделювання й симуляції, які дозволяють людині взаємодіяти зі штучним тривимірним візуальним чи іншим сенсорним навколишнім середовищем.

На практиці це не що інше як експансія мікропроцесорів – найбільш ефективних засобів оперування інформаційними ресурсами – в усі сфери життя. Вдосконалення пристроїв та процесів за допомогою електроніки стає дедалі масштабнішим. Тож з певного моменту цілі галузі набувають характеристик “електронних”: комерційні оборудки здійснюються виключно “електронним” шляхом – і з’являється електронна комерція; набуття освіти переміщується з аудиторії до електронної мережі – і з’являється електронна освіта. І так стосовно всіх сфер життєдіяльності людини.

Сьогодні ми є свідками значної активізації подібних процесів в нашій державі. І зміни, що їх ми спостерігаємо, вже не є виключно кількісними, як в перші роки “мікропроцесорного поступу”. Тепер це якісні перетворення на рівні не лише цілих галузей, але й державної політики. Тому ми вважаємо, що ситуація вже дає нам право казати про “Електронну Україну”.

Ми в жодному випадку не заявляємо, що інформатизацію в Україні завершено. Ми лише констатуємо, що наша держава обрала цей шлях розвитку слідом за розвиненими країнами всього світу.

Так, багато хто вважає утопією створення в Україні Інформаційного суспільства, коли не розв’язано й найелементарніших проблем. Вони питають: чому нас в Україні має цікавити явище, яке реально сьогодні стосується лише країн – світових економічних лідерів? Адже вони мають загальну телефонізацію, надзвичайно поширений мобільний зв’язок, значні покажчики комп’ютеризації – підприємств, установ, хатніх господарств... Зрештою, вони мають матеріальну забезпеченість більшості громадян таку, що дозволяє їм справді обирати найбільш ефективний спосіб життя, вимагати вищого рівня обслуговування у будь-якій сфері. Україні до всього цього ще, будемо чесними, досить далеко. То навіщо нам їхні, по суті, проблеми?

Ці люди справді дорікатимуть нам за витрачання часу на вивчення ефемерних прожектів. Але ж давайте розберемося, чи справді “їхні” вони, ці проблеми, проблеми розвитку Інформаційного суспільства.

Ми виходимо з того, що Україна на сьогодні – вільна, відкрита країна. Ми більше не відмежовані від світу, від світової спільноти, від інших культур та ідей залізною завісою ідеологічного пресингу, насильства і страху. Перед нами безмежне розмаїття людських думок, способів життя, помилок, ідей, досягнень. Це все тепер належить нам так само, як і решті суспільств.

Але і нам тепер жодними щитами не оборонитись від світу. Ми увійшли у вільний світ – але ж і він так само увійшов у нас. Сьогодні вислів “в окремо взятій країні” стосовно будь-чого остаточно втрачає сенс.

Якщо розвиток системи шляхів і судноплавства у середні віки призвів до становлення єдиного ринку в межах євразійського континенту. Якщо поява радіо, телефону та інших засобів комунікації першої половини ХХ сторіччя уможливили появу трансконтинентальної індустріальної економіки. То сьогодні процес, що почався за середньовіччя, сягає своєї вершини. Інформаційні мережі – засіб об’єднання не лише континентів, корпорацій, урядів чи економік. Це – засіб об’єднання людей, їхніх способів світобачення.

Створюється єдиний інтелектуальний і емоційний простір. Його принципом існування є доступність для кожного і можливість включення – принаймні потенційна – всіх членів суспільства і його інститутів. Саме ця ознака поширює новий простір на Африку і віддалені острови. А вже ми, країна в географічному центрі Європи, не можемо не бути часткою його. Новий, Інформаційний світ потребує Інформаційної України, оскільки без нас всесвітню мережу буде розірвано, а її функціонування буде обмеженим і неефективним. А отже – вже не зможе йти мова про Глобальне Інформаційне Суспільство – не обмежене нічим і всеохопне.

Ще один важливий момент. Більшості людей в Україні сьогодні справді доводиться сутужно. Але на те й існує держава, аби турбуватись не лише про день нинішній, але й про те, що буде з нами, з нашими дітьми завтра. І якщо провідні аналітики прогнозують кардинальні зміни у світовій економіці, спричинені саме інформаційними технологіями – то чи не буде логічним, більше того, обов’язковим перетворення саме цього напрямку вітчизняної науки, економіки, освіти на стратегічний, надання йому державного пріоритету?

Так, можна залишити інформаційні технології в одній ланці з іншими галузями, і підтягувати потроху до рівня розвинених країн. Але за такого сценарію ці країни завжди так і будуть для нас розвиненими, а ми для них – державою, що розвивається. Ми вважаємо, що Україна має обрати інший, продуктивніший шлях, що створить для нас щонайкращі перспективи у зовсім недалекому майбутньому.

Ми переконані – нам ні в якому разі не слід доганяти решту світу, підтюпцем старанно пробігаючи той самий шлях, що він ним йшов сто, п’ятдесят чи п’ять років тому, і набивати ті самі ґулі у тих самих місцях.

Однакові синці – це ще не привід для заяв про однакові досягнення. Тим більше, що в такий спосіб доганяти їх нам доведеться всю решту життя і ще трішечки – бо вони теж не стоятимуть на місці.

Єдиний шлях для нас приєднатись до авангарду – обрати випереджуючу стратегію. Наша фундаментальна наука, технологічні розробки, програмне забезпечення мають працювати на кілька кроків наперед відносно сьогоднішніх світових досягнень. Нам вистачить потенціалу витримати цю гонку, поки можливі конкуренти працюють над ближчими завданнями. Коли ж подальший прогрес почне вимагати принципово нових рішень – тоді ми відвоюємо гідне себе місце під сонцем.

Нам знов можуть закинути: “доки товстий схудне, худий здохне”. Хіба теперішні проблеми зникнуть самі собою? Але ми наполягаємо: братись за вирішення тих проблем, які постануть перед усім світом лише завтра. І тоді питання, розв’язання яких сьогодні вимагає титанічних зусиль і заганяє бюджет у глухий кут безвиході,