E-Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

продуктивності та

інші закони й принципи

Ще у 80 ті роки західні дослідники економічної ефективності впровадження інформаційних технологій виявили “парадокс продуктивності” 40, який означає, що в результаті цього впровадження продуктивність на об’єкті зростає дуже мало. 41

Нові дослідження, проведені 1996 97 року дали пояснення цьому парадоксу. Ефект від впровадження проявляється здебільшого в іншій якості – наприклад, у збільшенні споживчої вартості вироблюваного продукту, у пришвидшенні економічного зростання тощо. 42

Більш точно специфічні параметри гіперпросторової економіки описані економістом і футуристом Кевіном Келлі, одним з редакторів журналу Wired. Келлі звів ці параметри до дванадцяти нових особливостей (чи правил) сучасного економічного середовища. Наведемо найбільш значущі.

По перше, поява в мережі небагатьох нових додаткових об’єктів може суттєво збільшити позитивний ефект для всіх користувачів. Ця риса мережевої економіки прямо суперечить двом з найфундаментальніших аксіом доби індустріальної економіки: 1. Цінність пов’язана з рідкісністю, і 2. Велика кількість речей знижує їх вартість.

По друге, організаціям доводиться повсякчасно видозмінюватись, аби не опинитися в становищі “найкращого у світі експерта у швидко відмираючій технології”.

По третє, старе швидко руйнується й виникає нове, і так знову й знову. Генезис ширяє над хаосом (поетичне формулювання шумпетерівської творчої руйнації).

Що ж до парадоксу продуктивності, то Келлі не переобтяжує себе і читача зайвим клопотом. “Не варто зациклюватись на продуктивності, про це мають піклуватись роботи. В епоху, коли машини забезпечуватимуть виробництво і робити “чорну” роботу, для людини питання “як зробити цю роботу правильно і добре” зміниться питанням “яка робота, що її слід робити, є правильною й доброю”.

Виміряти традиційними мірками продуктивність відкриттів і творчості неможливо. Не вирішуйте проблеми, шукайте нові можливості. Мережева економіка грає на руку людським устремлінням: повтори, копіювання, автоматизація знецінюються, а оригінальність, уява, здатність до творчості зростають в ціні”. 43

Нові можливості і нова вартість з’являються і в стосунках між компанією та особою. Основний вид взаємин між виробником і споживачем в Епоху Мережевого Інтелекту – навчання44. Акт покупки у дедалі більшій кількості випадків означає виникнення довгострокових стосунків між продавцем і покупцем. 45

Поряд з цим, споживач вже не той: він очікує від фірм товарів високої якості, екологічно чистих, що постачаються без зволікань, за низькими цінами, з щонайкращим обслуговуванням, з повним усвідомленням відповідальності перед суспільством. 46

Більше того, з переміщенням до гіперпростору торгівля позбавляється потреби як у посередництві, так і практично повністю – у фізичній торгівельній інфраструктурі. Будівлі з цегли й цементу, котрі залишаться, муситимуть стати дуже принадними, аби туди бодай хтось заходив. 47

Але з труднощами зіткнуться не лише ті, хто не зумів переміститися до гіперпростору, але й модернізовані віртуальні учасники ринку. Досі не встановлено юрисдикції щодо оподаткування оборудок в Інтернеті. І хоча мережеві організації можуть боротися проти ідеї оподаткування в Інтернеті, мабуть, цього все ж не уникнути. Дійсно, якщо суттєва частка економіки переміститься до Інтернету, уряди змушені будуть наполягати на доступі до оборудок, аби наповнювати бюджет. 48

Проте ми наполягаємо на тому, що про будь-який зиск для держави може йтись лише по тому, як віртуальна економіка стане на ноги. Наразі ж єдиним правильним підходом є протекціонізм, що діятиме протягом формування нової економіки. Показовою в цьому плані є позиція Всесвітньої торгової організації, яка на початку 1998 року ухвалила рішення звільнити від обкладання митом дані й програмні продукти, придбані й доставлені за допомогою Інтернету. 49

Національні економічні рішення:

вчитися можна не лише на помилках.

Успіхи бувають так само

повчальними.

Щодо національних економічних рішень та їх результатів для країни та окремих компаній, то досвід Ірландії, як на нас, дуже придався б українській економіці. Не гаятимем місця на системний економічний аналіз – це значно краще вийде у фахових економістів. Ми лише хочемо подати такий собі калейдоскоп подій, мозаїку фактів, що є найбільш показовими і цікавими для української аудиторії.

Головною темою всіх ілюстрацій є створення сприятливого інвестиційного клімату. Можливо, ірландський уряд таки несповна розуму і зовсім не турбується про державну безпеку та захист національних інтересів, проте зиск Ірландія від такої легковажності, як побачите самі, отримує чималий.

Почнемо з того, що створення підприємства в Ірландії не потребує спеціального дозволу з боку державних органів. Іноземний інвестор має ті ж права, що й ірландська компанія. Обов’язковим є лише підкорення інвесторів розпорядженням стосовно будівництва.

Центральний банк Ірландії контролює і затверджує всі іноземні інвестиції. Перерахунок закордон дивідендів і прибутку, а також репатріація капіталу теж повинні здійснюватись через попередній дозвіл Центрального банку, який, проте, є формальністю. Дозволи надаються звичайним чином і виконують, швидше, функцію моніторингу, але в жодному разі не є способом контролю за рухом капіталів.

Прибуток компаній, отриманий від виробництва і відповідних послуг у сфері введення нових інформаційних продуктів та пропозиції рішень з використанням технологій Інтернету, підлягає оподаткуванню за ставкою 10% до 31 грудня 2002 року, в той час як стандартна ставка податку на прибуток складає 28%.

Це і є впровадження на практиці політики розвитку стратегічних галузей. І, здається, вона таки не розорює бюджет, якщо з 1 січня 2003 року діятиме єдина корпоративна ставка податку в розмірі 12,5%, застосовувана до отриманого торгового прибутку у всіх секторах, включно з виробництвом і міжнародними послугами.

Така політика дозволила невеличкій Ірландії, що ніколи не відрізнялась особливими науковими досягненнями, стати другим у світі експортером програмного забезпечення після США. Найбільші 10 міжнародних компаній з виробництва програмного забезпечення здійснюють значну частку своєї діяльності саме в Ірландії.

Зауважте, це не перенесення брудних чи небезпечних виробництв у треті країни. Це дуже “чиста” наукомістка галузь з надзвичайно високим відсотком утворюваної додаткової вартості, яка, до того ж, сприяє підвищенню інтелектуального рівня населення.

Більше того, цей сектор створює перспективи кар'єри для наступних поколінь. Вже протягом більш як десяти років уряд, система освіти і підприємства об’єднують свої зусилля, аби забезпечити адекватну пропозицію фахівців в галузі інформаційних технологій. Це означає, що зростає кількість вступників до коледжів та випускників за спеціальностями, пов’язаними з комп’ютерами, що сприяє подальшому розвитку в цій галузі.

І з часом ситуація навряд чи стане менш привабливою. Адже в невеличкій Ірландії лише на 1998 рік вже більш як 300 компаній розробляли та випускали широке коло передових продуктів. На ці компанії припадала третина всього експорту країни. Працювало на них більш як 35 000 осіб.

Але поступ триває, бо йому є на чому ґрунтуватися. За період з 1980 року 40% всіх американських інвестицій (а не кредитів!) у європейську електронну промисловість було спрямовано саме до Ірландії. А тепер біжіть і гляньте на карту – скільки від Європи становить ця Ірландія. Значно менше від 40, ба навіть від 10 відсотків, чи не так? (Точніше, 0,7%, якщо брати за загальну площу Європи 10 млн. км2. Україна за такою схемою складає 6% /70 тис. км2 і 603 тис. км2 відповідно/).

Скільки ж відсотків світових інвестицій може мати Україна за ефективної політики щодо як інвестування, так і інформатизації? Саме ефективність політики, вірно обрана стратегія, а не наповнення бюджету, ідеальність всієї законодавчої бази, пріоритет відповідних галузей промисловості чи навіть рівень освіченості населення є гарантією економічного прогресу країни.

Це справді працює. І уряд понад мільярдної, здебільшого голодної і неписьменної Індії вжив серйозних заходів для створення TIMES-сектору як експортної некапіталомісткої галузі, яка могла б розвиватися без масштабного імпорту, створювати робочі місця й підняти рівень освіченості в країні.

З метою розвитку, наприклад, офшорного програмування уряд пішов на суттєву лібералізацію зовнішньої торгівлі (зокрема експортного й імпортного контролю), створення технопарків та інші значні кроки. І коли в Америці сьогодні йдеться про “віртуальних робітників”, здебільшого маються на увазі саме індійські програмісти.

Україна з її кадровим та науковим потенціалом має не упустити свій шанс на “міжнародну кар’єру”. Зростання світового попиту відкриває можливості для країн, що мають базисні передумови, створити чи розвинути інформаційні технології для власних потреб та на експорт за рахунок інвестицій.

Адже, згідно оцінок експертів, сьогоднішні промислово розвинені країни фізично не зможуть забезпечити підготовку необхідної кількості фахівців відповідного профілю у потрібний термін. Отже, слід очікувати подальшого поширення практики на зразок офшорного програмування у третіх країнах.

Уряду, а особливо тим, хто надто вболіває за державну безпеку, слід зважати, що відставання у галузі інформаційних технологій, які працюють одночасно і для внутрішніх потреб країни, і на експорт, означатиме поступове зростання імпорту таких технологій. Тож, якщо ми не запросимо до себе інвесторів в інформаційні технології, це означатиме згодом навалу імпортерів.