Экология /
←предыдущая следующая→
1 2 3
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ
Реферат з предмету
“Екологія”
на тему « Популяції та їх структура»
Виконала:
студентка групи ПБЗ – 24
Калуга Юліана
ІРПІНЬ 2003
ПЛАН
1. ПОНЯТТЯ ПОПУЛЯЦІЇ
2. НЕРІВНОЦІННІСТЬ ПОПУЛЯЦІЙ
3. ІЄРАРХІЯ ПОПУЛЯЦІЙ
4. ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ ПОПУЛЯЦІЇ
5. ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ЩІЛЬНІСТЬ ПОПУЛЯЦІЇ
6. СТАТЕВА І ВІКОВА СТРУКТУРИ ПОПУЛЯЦІЇ
7. ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА ПОПУЛЯЦІЇ
8. ХАРАКТЕР І РОЗМІЩЕННЯ ОРГАНІЗМІВ У ПОПУЛЯЦІЇ
9. ІЗОЛЯЦІЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. ПОНЯТТЯ ПОПУЛЯЦІЇ
Якщо головним об'єктом досліджень аутекології є моноцен (система організм-середовище), то демекологія вивчає стосунки в надорганізмовій системі — популяція-середовище (демоцен).
Аутекологія розглядає організм якогось виду "як щось гомогенне ціле і, що дуже важливо, генетичне ціле" (Новіков, 1979). Насправді ж, звер¬тає увагу вчений, вид за своєю природою є складною біологічною систе¬мою зі специфічною структурою і функціями, що зумовлено двома основ¬ними причинами. По-перше, властивою органічному світу широкою інди¬відуальною і груповою адаптивною мінливістю, яка проявляється у всіх сферах життєдіяльності -- морфології, фізіології, екології й етології. По-друге, різноманіттям екологічних умов, в яких живуть окремі групи осо¬бин даного виду, особливо якщо вид охоплює широкий ареал.
Розглянемо для прикладу популяцію бука лісового, який має свої генетичні варіанти в Карпатах, Татрах, Моравії, Німеччині, Франції, Іспанії, Англії. Це генофонд, який характеризується неперервністю (як у просторі, так і в часі), а також здатністю організмів, які належать до даної популяції, схрещуватися. Зазначимо, що в популяції вірогідність схрещування між особинами своєї групи значно вища, ніж з особинами інших груп. Отже, популяції — це сукупності організмів зі значним генетичним обміном. Такі сукупності називають демами, а вивчення статистики їх життя — демографією. Звідси пішла й назва даного розділу екології — демографічна екологія (демекологія), який вивчає ці життєві процеси популяції під кутом зору екологічної науки.
Демекологія, або популяційна екологія, вивчає умови формування, структуру і динаміку розвитку популяцій окремих видів, а точніше, внут¬рівидових угруповань, які й називають популяціями. Її завдання — дос¬лідження морфологічних особливостей популяцій, їх вікового складу, чисельності та густоти, народжуваності і смертності, поширення і харак¬теру розселення організмів, вивчення внутрішньовидових і міжвидових
стосунків у популяції. Цей розділ екології має велике теоретичне і прак¬тичне значення, особливо для використання її для охорони видів, регу¬лювання їх чисельності та динаміки (рибальство, мисливство тощо).
Сучасні уявлення про біологічну популяцію формувалися впродовж століть. Уже в працях шведського природознавця К.Ліннея (1707-1778) бачимо роздуми про рівновагу в природі, основою якої є народжуваність і смертність організмів. Ідею ролі перенаселення, яке може стати причи¬ною катастрофічної смертності організмів, висунув Буффон (1749 р.), а згодом її розвинув Брюкнер (1767 р.). Еволюційна концепція Ч.Дарвіна (1858 р.) ґрунтується на ідеї популяції і явищ, що в ній відбуваються.
Розвиток популяційної екології сьогодні пов'язаний із новими теорія¬ми флуктуацій, генетичними і біогеоценотичними особливостями роз¬витку популяцій, вивченням їх енергетичного потенціалу.
Термін популяція як екологічне поняття став широко відомим лише в повоєнний період. Цей повсюдно вживаний термін має, на що звертає увагу польський еколог П.Троян, формальний, конкретний і теоретич¬ний характер.
Формальна дефініція переступає м~ежі екології. Для демографів попу¬ляцією є "певна чисельність мешканців якогось краю", для біолога — "заселення території якимось видом", або ж "організми, які спільно за¬селяють конкретний простір", або ж "група особин, об'єднана певними часово-просторовими межами". Для статистика — це кожна "група осо¬бин, яка є об'єктом вимірів". Усі ці визначення не вичерпують суті пи¬тання, оскільки важко визначити межі розповсюдження популяції. На¬приклад, ліс є одночасно місцем поширення популяцій дерев, чагарників, трав'янистих і нижчих рослин, хребетних і безхребетних.
У дослідницькій практиці переважає так зване конкретне визначен¬ня популяції. В цьому випадку дослідник сам визначає межі вивчення популяції (популяція щура в умовах багатоповерхової забудови, популяція гриба "борошниста роса" в умовах міських вуличних посадок тощо).
Певні особливості має теоретична дефініція популяції. Вона сто¬сується структури популяції, зв'язків її з іншими популяціями в біо¬ценозі чи місця популяції в біогеоценозі з його кругообігом речовин і енергії. Цей дефініційний рівень стосується понять демоцену як клітини організації природи, що стоїть на вищому щаблі, ніж особина.
Отже, популяція — це сукупність особин одного виду, які відтво¬рюють себе протягом великої кількості поколінь і тривалий час займа¬ють певну територію, функціонуючи і розвиваючись в одному або в ряді біоценозів. Популяція — елементарна еволюційна одиниця, екологічною ознакою якої є щільність, розподіл особин за віком і статтю, характер розміщення в межах екосистеми чи угруповання, тип росту та ін. В біоценозах популяція може мати становище ценопопуляції (сукупність особин одного виду в межах угруповання), поліценотичної популяції (популяції тварин, які переходять з одного біоценозу в інший), інвазійної популяції (популяція, яка нападає на популяції інших організмів: сарана, грибні захворювання).
Популяція розглядається різними біологічними дисциплінами як власний об'єкт дослідження і вивчення. Популяцію вивчають генетики, які досліджують локальні особливості конкретної популяції. Популяція є об'єктом досліджень фізіологів, які, наприклад, вивчають особливість еволюцій сухих чи зволожених місць зростання, також морфологів і анатомів. Сьогодні популяція є об'єктом досліджень систематиків.
2. НЕРІВНОЦІННІСТЬ ПОПУЛЯЦІЙ
Кожна популяція виконує певну функцію в біоценозі, водночас взаємо¬діючи з популяціями того ж виду, які перебувають за межами даного біоценозу. Російський вчений В.М. Беклемішев (1960) звернув увагу, що на стан і самодіяльність популяції значною мірою впливають не лише ті явища, які відбуваються всередині даної популяції, але і в сусідніх попу¬ляціях. На цій підставі він виділив ряд популяцій:
1. Незалежна популяція — розпоряджається достатнім потенціалом народжуваності, який дає змогу поповнювати їй втрати чисельності і довго існувати без міграції особин ззовні.
2. Напівзалежна популяція — може існувати лише завдяки роз¬множенню власних особин в умовах низької чисельності. Імміграція осо¬бин ззовні відчутно впливає на наслідки заселення.
3. Залежною стає популяція тоді, коли народжуваність не покриває втрат чисельності. Така популяція не може існувати без імміграції осо¬бин ззовні.
4. Псевдопопуляція - це група особин якоїсь популяції, яка не має змоги розмножуватись у даному місці. Такі популяції утворюються зав¬дяки міграції особин із сусідніх угруповань і можуть існувати досить довго, беручи участь у біоценотичних процесах, однак без можливості поширення. Такими є популяції стеногалітів — організмів, які надзви¬чайно чутливі до концентрації солей у водному середовищі.
5. Періодична — популяція з'являється в незаселених біотопах або поза межами радіуса даного виду впродовж кількох місяців або навіть кількох років. Її існування пов'язане з періодичним виникненням спри¬ятливих умов середовища.
6. Геміпопуляція, тобто напівпопуляція, в якій виразно виступає відмінність життєвих вимог у різних фазах життєвого циклу, а окремі постаті посідають різне місце в природі. Наприклад, личинки комара жи¬вуть у, водоймищах, тоді як дорослі особини — в лузі. Аналогічно різно-просторова схема життєдіяльності травневого хруща, личинка якого роз¬множується і живе в грунті, а сам хрущ — у кронах дерев, де виступає в ролі фітофага.
Запропонована В.М. Беклемішевим класифікація категорій популяцій розкриває функціональні особливості популяційних комплексів, їх роз¬виток у просторі й часі. Міграція виду на території, не зайняті популяцією, є прикладом вищої організації живої природи, яким є біологічний вид.
Е. Піанка (1981), спостерігаючи в природі нерівноцінність популяцій, виділяє опортуністичні та рівновагові популяції. Перша категорія спри¬чинюється періодичними порушеннями середовища, такими, як пожежі, повені, урагани, посухи, які раптово скорочують щільність популяції до рівня, значно нижчого, ніж максимальний, характерний для конкретно¬го місцезростання. Такими є, наприклад, популяції однорічних рослин і тварин, які швидко ростуть навесні і влітку, а з настанням холодної по¬годи скорочують свою чисельність.
Друга категорія популяцій (характерна для багатьох хребетних) ви¬різняється станом, близьким до рівноваги, зі своїми ресурсами, причому їх щільність є значно стійкішою. Отже, коли оточуюче середовище стабільніше і значною мірою прогнозоване, щільність популяцій коливаєть¬ся менше, а смертність має, як правило, спрямований характер, сприяю¬чи збереженню тих особин, які краще виживають в умовах високої щіль¬ності та конкуренції.
2. ІЄРАРХІЯ ПОПУЛЯЦІЙ
Досліджуючи популяцію
←предыдущая следующая→
1 2 3
|
|