Моральна відповідальніть особистості

Міністерство фінансів України

Дніпропетровська державна фінансова академія

Реферат

на тему:

Моральна відповідальніть особистості

Виконал:

групи

Перевірів:

Зміст

Свобода в системі цінностей людини ………………………………………….. 3

Відповідальність людини як регулятор

соціально - моральних відносин суспільства ………………………………… 5

Список використаної літератури ……………………………………………… 8

Свобода в системі цінностей людини

При вивченні питання про місце волі в системі людських цінностей, виникає чимало важливих тим для міркування. Чому на початку XXI століття не зникає проблема волі і вільної людини? Чому в цивільному суспільстві люди продовжують прагнути до волі моральної? Що є воля і як вона співвідноситься з існуванням особистості в соціумі?

Актуальність проблеми полягає в тім, що не існує об'єктивного пояснення поняття волі. На побутовому рівні пояснення хитке, з'являється можливість виникнення мрячних пояснень, подвійності тлумачення понять.

Дослідження питання про волю починає Б.Спіноза. Він визначає волю як усвідомлену необхідність. На його думку, воля виражається в поводженні, заснованому на пізнанні необхідності. Питання про волю розглядав у своїх філософських працях Г.Лейбниц, що затверджував, що «усі вчинки детермінували і ніколи не бувають байдужними, тому що завжди мається підстава, що схиляє, хоча і не примушує, до такому, а не іншій дії». Причинність чинених людиною вчинків говорить про те, що існують мети і бажані результати, отже, людина залежить не тільки від своїх потреб, але і від своїх бажань, оскільки надходить саме певним чином.

Далі виникає питання про те, який відтінок має воля: позитивний або негативний. А. Шопенгауер розглядає волю як негативне поняття, оскільки вільні дії походять із самої волі, не обумовлені причинністю і не підлеглі ніяким правилам. У цьому випадку воля волі прирівнюється (стає) до байдужної волі. І. Кант визначає волю як позитивне поняття, оскільки воля, на його думку, здатність самостійно починати ряд змін. Навчання Канта визначає спільне існування волі й необхідності. Ф. В. Шеллинг у своїй статті про волю дав парафраз цього кантівського навчання. Саме цей варіант частіше використовується в сучасних дослідженнях, оскільки збагачено наочними прикладами.

Розходження думок і теорій обумовило узагальнене визначення волі, що містить у собі наступні положення:

- воля є поняття емпіричне, оскільки на людину впливають зовнішні фактори;

- одночасно з цим воля носить розумоосягаємий характер, оскільки на людину впливає його внутрішній світ і його життя.

Воля є неоднорідним поняттям і тому розділяється на:

- фізичну волю, тобто відсутність перешкод і матеріальних перешкод для здійснення якої-небудь дії;

- інтелектуальну волю, тобто повнота визначення понять;

- моральну волю, що означає відсутність моральних перешкод: відповідальності, норм моралі.

Однак також людина може утримуватися від учинків шляхом погроз, шантажу, обіцянок необхідних речей або жагуче бажаних предметів і т.д.

Усі ці питання мають на увазі під собою можливість постановки знака рівності між мотивом і фізичною перешкодою. Або чи може мотив зупиняти або унеможливлювати вчинок, згодний з первісним бажанням?

Дійсно, мотив може бути замінений більш сильній або протилежним по характеристиці, однак, тільки у випадку, якщо людина виявиться доступним для його впливу. Ця теза можна проілюструвати ситуацією, у якій одна людина жертвує своїм життям заради порятунку інших. Мотив «самогубство» отримає перемогу над мотивом «збереження життя», коли людина не бачить змісту в продовженні життя. Існує також зворотна ситуація – людина може пережити біль, мучення для збереження життя або заради збереження інформації, що має життєво важливий зміст.

Далі необхідно пояснити ряд часто уживаних виражень:

Я вільний, якщо я роблю те, що хочу.

Насамперед, існування в суспільстві (особистість поза суспільством не може самовиражатися, а отже, індивід поза суспільством не може стати особистістю) має на увазі виконання, підпорядкування, проходження моральним нормам, прийнятим у даному конкретному суспільстві. Тому у відповідь на дане судження з'являються кілька нових питань:

Чи можу я хотіти того, що я хочу?

Чи можу я хотіти?

Звідси випливає, що не вчинки людини характеризуються терміном «воля», а його життя або ж буття. Норми моралі знову ж звернені не до вчинків людини, а до його природи, до нього самому. Особистість несе моральну відповідальність перед суспільством і самої собою, тому що поводження з появою мотивів ніколи не могло виявитися іншим, ніж воно було. Учинок міг би бути іншим тільки у випадку, якби людина сама була іншою.

Є цікавим питання про співвідношення понять волі й необхідності. Чи може воля бути необхідністю? Чи можна поставити знак рівності між потребами й необхідністю?

Міркуючи з побутової точки зору, людина ніколи не буде вільним при житті. Будучи елементом співтовариства людей, особистість бідує не тільки в задоволенні первинних потреб, але й у задоволенні тих потреб, завдяки яким примат стає людиною, тобто потреба в спілкуванні, потреба в самовираженні, потреба в любові й розумінні. Безумовно, людина може відмовитися від останнього заради досягнення якої-небудь мети, але лише при наявності визначеного мотиву. До того ж, відмовлення від потреб ще не означає духовне й фізичне звільнення від них. Підсвідомо людина продовжує прагнути до того, чого хоче, що її необхідно. Можливо, смерть є провідником до волі і нескінченного життя. З іншого боку, заради чого людині дається життя, якщо заради волі в якийсь момент він обірве її? Можливо воля в самій людині, у його житті, у його існуванні. Можливо, поколінню XXI століття це призначено довідатися? Хто знає?

Відповідальність людини як регулятор

соціально - моральних відносин суспільства

Істотне висування на перший план людського фактора робить ще більш актуальним дослідження проблем людини й особистості.

Взаємозв'язок між волею й відповідальністю особистості закономірно висуває питання про об'єктивний критерій моральної відповідальності. Знайти об'єктивний критерій учинків, рішень, обраних на основі свободи особи — значить знайти мірило, за допомогою якого можливо було б визначити, «вимірити» правильність або неправильність тієї або іншої дії, учинку, а також прояснити питання, як повинний поводитися людина в ситуаціях, коли будь-яке рішення переслідує результат, оцінюваний з однієї сторони позитивно, з іншого боку — негативно.

Самостійність вибору сама по собі ще не визначає його моральний характер. У результаті вільного вибору особистості один учинок оцінюється як добро, іншої — як зло. Володіючи можливістю вибору, людина може стати самовідданим борцем за ідеали людства або, навпроти, затятим ворогом усього доброго й світлого. Де ж міра і критерії правильності моральних вчинків і дій людини, що володіє свідомістю й почуттям відповідальності? Чи можна, скажемо, на основі історичного досвіду людських відносин і наукових умовиводів довести, що моральна відповідальність людини, маючи об'єктивне обґрунтування, має також об'єктивний критерій у рамках протилежних політичних і моральних позицій, що відбивають прагнення й інтереси різних груп, партій і суспільств? Відповісти на ці питання — значить з'ясувати об'єктивну цінність, соціальну роль моральної відповідальності в суспільному житті й в історичній творчості особистості.

В історії філософської думки починалася безліч спроб визначити критерій учинків людини, чинених на основі вільного вибору. Деякі філософи вбачали цей критерій в абстрактної, відверненої від людських потреб і прагнень сфері, або в надприродній силі, тобто в релігійній сфері.

Останні відстоювали думка, що людина вільна лише тілесно, а не духовно. Саме тілесна воля є причиною первородного гріха в людей. Отже, і відповідальність християнина складається про те, щоб бороти проти свого гріховного єства в ім'я торжества духу.

Спроба знайти критерій справедливих вчинків і зв'язати його з мірою особистої участі людини в приреченні відповідальних учинків приводила багатьох філософів як античного, так і пізнішого періоду до думки про залежності цього критерію від блага суспільства й людства. Це характерно для Демокрита, Сократа, стоїків, Аристотеля, потім Ф. Бекону, і інших, котрі думали, що моральна відповідальність людини не має потреби в релігійних мотивах, і що соціальні спонукання людини, продиктовані інтересами суспільства й особистості, є більш гідними й визначальними в його моральному поводженні. Згідно Гоббсу, в основі відповідального поводження лежить «природний закон», прагнення до самозбереження й задоволення потреб людини. У своєму знаменитому «Левіафані» він доводить, що «чесноти» і «пороки» обумовлені розумним розумінням того, що сприяє й перешкоджає досягненню блага. Д.С. Милль, а потім Ф. Бредлі