Влияние подвижных игр для развития физических качеств у юных легкоатлетов (10-14 лет)

ЗМІСТ.

ст

Вступ …………………………………………………………………………………… 2

І. Теоретичні засади методики рухливих ігор в легкій атлетиці ………………….... 4

ІІ. 1. Методика проведення рухливих ігор ………………………………………...… 7

2. Характеристика рухливих ігор …………………………………………………… 13

3. Група, що займається рухливими іграми ………………………………………... 14

4. Група, що не займається рухливими іграми …………………………………….. 17

5. а). Ігри і вправи, що сприяють засвоєнню техніки стрбків і розвитку швидкісно-силових якостей ……………………………………………………………………………. 19

б). Ігри і вправи, що сприяють техніці бігу і розвитку швидкості ……………….. 21

в). Ігри і вправи, що сприяють техніці легкоатлетичних метань і розвитку необхідних рухових якостей ……………………………………………………………………………. 24

г). Ігри і вправи, що сприяють виробленню витривалості ………………………... 29

ІІІ. Результативність методики рухливих ігор в легкій атлетиці …………………. 32

Висновки ………………………………………………………………………...…… 33

Використана література ……………………………………………………………... 35

ВСТУП .

В основних напрямах реформи загальноосвітньої й професійної школи підкреслено , що дуже важливо виховувати молоде покоління фізично розвинутим , загартованим ,готовим до праці й оборони нашої Батьківщини .Серед великої кількості різноманітних засобів фізичного виховання широко використовуються рухливі ігри , які сприяють розв'язанню навчально-оздоровчих завдань .

Ігрова діяльність має особливо важливе значення в період найбільш активного формування характеру – в дитячі та юнацькі роки . Граючись діти, засвоюють життєво необхідні рухові навички й уміння , у них виробляється сміливість і воля ,кмітливість . У цей період ігровий метод посідає провідне місце , набуває характеру універсального методу фізичного виховання .

Кожен народ , в залежності від соціально – економічних умов свого розвитку , психічного складу , географічного положення історично виробляв самобутні види рухливих ігор, розваг та забав, способи їх, виконання, які потім склали своєрідні системи національного тіло виховання .

Незважаючи на посилені процеси інтеграції характерних ознак культур народів світу, наприкінці двадцятого століття, національно – своєрідні форми, відтінки вікових культурних надбань не втрачають свого значення і сьогодні .

В час національного відродження вивчення традицій становлення та розвитку українських рухливих ігор, забав та розваг набувають непересічного значення. Необхідність дослідження багатющого педагогічного досвіду використання українських народних ігор зумовлюються тим, що результати такої праці допоможуть простежити змінність форм, методів та засобів виховання, а також визначити закономірності, пов’язані із зміною соціально – економічних чинників життєдіяльності суспільства, створюючи передумови для поповнення сучасної теорії й практики фізичного виховання адекватними елементами етнопедагогіки. Одначе, незважаючи на зазначену актуальність, проблематиці досліджень філософських, історичних, теоретико–методичних, педагогічних аспектів становлення і розвитку українських народних ігор, особливо у радянський період, відводилось надзвичайно мало уваги, що зумовлювалось переважно політичними та ідеологічними факторами. Таке становище суттєво збіднює ефективність розвитку національної педагогічної науки і не сприяє формуванню повноцінної національної системи фізичного виховання.

Українська НФК , розвиваючись на національних традиціях протягом століть, змінювала свої структурні компоненти, функції, адаптуючись до конкретних історичних умов. Тому актуальним на сьогодні є дослідження становлення й розвитку педагогічних аспектів народних ігор, де окрім методів та форм їх, використання, суттєву роль посідає система народних знань і уявлень про фізичний розвиток і фізичне виховання людини.

Слід зазначити, що незважаючи на відповідний рівень системної сформованості рухливих ігор, процес їх розвитку не припинився, а невпинно продовжується.. Свідченням цього є постійне поповнення скарбниці народних рухливих ігор, забав та розваг новими елементами. У зв’язку з цим, вивчення національних традицій і впровадження адекватних рухливих ігор, забав та розваг у сучасну практику навчально–виховної роботи сприятимуть не тільки національно – культурному відродженню,а й формуванню повноцінної національної системи фізичного виховання, підвищенню ефективності виховного процесу в цілому.

З огляду на вище приведене, особливої ваги набуває також проблема дослідження особливостей функціонування народних рухливих ігор у сучасних умовах.

I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ РУХЛИВИХ ІГОР В ЛЕГКІЙ АТЛЕТИЦІ.

На важливу роль гри у всебічному розвитку дітей указували: О.М. Горький, А.С.Макаренко. Гру дітей вони розглядали, як основний вид фізичної й рухової діяльності. Великого значення грі надавав видатний фахівець у справі фізичного розвитку дітей П.Ф.Лесгафт, вважаючи, що вона є вправою, за допомогою якої дитина готується до життя. Школою підготовки дітей до життя називає гру А.С.Макаренко” Гра має важливе значення у житті дитини , має те саме значення , яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі , такою з багатьох поглядів вона буде в роботі . коли виросте.”( К 11954, т-4, с 366). Підкреслював , що гра має виховувати якості майбутнього працівника й громадянина. О.М.Горький вважав гру цінним засобом виховання не тільки фізичного , а й розумового . указуючи на її зв`язок із соціальним середовищем , яке оточує дитину . Він говорив . що гра шлях дітей до пізнання світу . в якому вони живуть і який змінюється . Адже для дітей ігри – це їхнє безпосереднє життя, а вчитель за допомогою ігор формує в них риси характеру. Гідні нашої нації .В грі закладено невичерпні можливості для вивчення психології учнів . Та зважаючи навищеприведене рухливі ігри, беруть початок саме з народної фізичної культури ,. Яка включає ті види рухливої активності та методи їх, використання , які історично склалися серед певної етнічної спільноти людей з метою адекватного біологічного , психічного . етнічного , естетичного впливу на природний розвиток людини , її пристосування до навколишнього середовища , підготовки до трудової діяльності та військової справи . Кожен народ , залежності від соціально - економічних умов свого розвитку , психічного складу, географічного положення тощо історично виробляв самобутні види рухливих ігор та розваг, способи їх, використання , які потім склали своєрідні системи тіло виховання .Не є винятком у цьому плані й традиції української системи фізичного виховання , основу якої складає надзвичайно багатий пласт народних рухливих ігор . Форми проявлення гри дуже різноманітні . Разом із розвитком людського суспільства вони неперервно вдосконалюються й ускладнюються . Гра – це свідома діяльність , направлена на досягнення умовно поставленої мети . Складність того , що прийнято називати “грою” ,наочніше всього виявляється при знайомстві з різноманітними теоріями ,які пояснюють походження й значення гри. Ученими висунуто безліч пропозицій і точок зору . Та всі вони згруповані навколо двох основних положень .Одні стверджують споконвічність незмінність гри і її первинність по відношенню до праці . Другі , навпаки , вважають , що саме праця породжує гру і визначає її розвиток. Шиллер, Гросс, Холл та інші вбачали в грі тільки проявлення вроджених інстинктів , які переслідують визначену біологічну мету . Між грою людини й тварини вони не бачили різниці . Гру й працю вони протиставили один одному . Дотримуючись теорії “ вільної гри” , вони заперечують необхідність педагогічного втручання в діяльність граючих і в той самий час свідомо культивують ігри , де панує культ сили , і тим самим допомагають виховувати модель у дусі агресії й жорстокості . Г.В.Плєханов першим запропонував думку , що в житті людського суспільства праця старша за гру . Він заперечував тотожність гри тварин і людини . У грі знаходить своє відображення навколишня дійсність , або ,іншими словами , матеріальні умови життя людського суспільства .Це відображення є результатом діяльності свідомості, яке притаманне тільки людині . Майже на всьому протязі життя людина тісно пов'язана з грою , причому в період самого активного формування – в дитячі і юнацькі роки ігрова діяльність займає найбільше місце. Зміст ігор змінюється разом із ростом і розвитком дитини . Якщо на перших етапах ігрова діяльність носить спрощений характер , то пізніше вона значно збагачується як по формі ,так і по змісту . Ці зміни визначаються зростаючою роллю свідомості в житті дитини . Виняткова роль належить іграм у становленні та зміцненні дитячого колективу , адже іграм завжди властиві елементи здорового суперництва, цікавого змагання. Ігрові змагання, як справедливо підкреслював В.О.Сухомлинський , участь дітей спільних дій, взаємної виручки, підтримки, організованості,