Пример: Транспортная логистика
Я ищу:
На главную  |  Добавить в избранное  

География /

Наш район Деміївка

←предыдущая  следующая→
1 2 3 4 5 



Скачать реферат


І. Обгрунтування теми.

Деміївка – це район, де я та мої друзі народилися і проживаємо, де знаходиться наша школа. Це наша мала Батьківшина. Напротязі нашого життя на наших очах відбувалися зміни в вигляді району. Нам жити на цій землі, милуватися її красою, користуватися її дарами. Треба бути патріотом рідної землі, навчатися розуміти її, пізнавати закони, які забезпечують її гармонію. Треба робити все можливе, щоб ніхто і ніколи не наважився порушити ці закони. Допомагає в цьому знання фізичної та економічної географії. Природа відіграє надзвичайно велику роль у житті людини, оскільки є середовищем життя, джерелом матеріального віробництва. Знання з економічної і соціальної географії дають змогу розібратися в складних питаннях сучасної економіки, зрозуміти суть перетворень, що відбуваються в державі, усвідомити важливість раціонального використання природних ресурсів.

Мені було цікаво поглибити та розширити свої знання про рідну місцевість, пізнати щось раніше невідоме із історичного минулого та сучасного стану Деміївки. Тому для своєї роботи я обрав саме цю тему.

ІІ.Методи дослідження.

При написанні роботи були використані такі методи дослідження.

1. Вивчення та аналіз краєзнавчої літератури, газетних нарисів, наявних географічних карт. 2. Візуальний огляд місцевості для уточнення кордонів Деміївки, її рельєфу, архітектурних та історичних пам’яток, з’ясування сучасних назв промислових та культурних об’єктів. 3. Аналіз данних перепису населення, обчислення відсоткового складу населення. 4. Приблизні підрахунки чисельності населення сучасної Деміївки. 5. Визначення та нанесення на карту кордонів сучасної Деміївки та прилеглих районів. 6. Фотографування промислових, історичних та культурних об’єктів Деміївки.

ІІІ.Основний зміст

Цвіла в старому Києві

Околиця Деміївка,

Садами прихилялася

До Либеді-ріки.

Там Добрим Шляхом волики

Ішли собі поволеньки-

По сіль до моря Чорного

Рушали чумаки.

музика К. М’яскова

слова Г. Киреєва

Сучасний Київ – великий промисловий, науковий і культурний центр. Його історія сягає глибин століть. Інтерес до його історичного минулого хвилює й сьогодні. Протягом часу територія Киева зростала. Населенні пункти, що на початку XIX ст. були околицями міста, зараз є його частинами. Однією із таких околиць була і Деміївка.

Селище Деміївка.

На початку XIX ст. в трьох верстах від Києва на південь розташувалась “деревня нижняя Лыбедь Демиевка”. Назва походить скоріш від імені або прізвища.

Селище знаходилось на узвищі, за обрієм виднівся ліс і поряд протікала стародавня річка Либідь. Приміська околиця почала заселятися в першій половині минулого століття, коли розгорнулося інтенсивне будівництво укріплень на Печерську. Сюди виселяли громадян, у яких відбирали садиби для зведення фортець і валів. Так з’явилася нова адміністративна частина міста Либідська, а на південь від неї позначилося селище Деміївка.

У "Медико-топографічному описі державного майна Київського округу”, складеному доктором Делафризом у 1854 році, дається характеристика місцевості, життя і побуту населення колишньої Деміївки (табл. 1).

Таблиця 1.

Деміївка зразка 1854р. за д-ром Делафризом

Кількість селян Чоловічої статі-17 душ

жіночої-17 душ

Місцеположення Селище лежить за 3 верстви від Києва, на південь, проти фортеці на узвищі

Гори Немає

Води Потік тече з півночі на схід

і впадає в р. Дніпро,

на ньому є гребля.

Озера, болота. Немає

Степ, ліси.

Городні овочі Селяни засаджують город

на більшій частині картоплею,

трохи капустою, буряками та огірками.

Житло У селян всього налічується 10, з них 5 старих, всі тісні і не чисті

Одяг та взуття Достатньо

Харчі Достатньо

Якість води ти пиття Вода якісна. Горілку селяни п’ють мало і п’яниць мало

З другої половини XIX ст. Деміївка напежала Хотівській волості Київського повіту

На старому фотознімку зображено тільки невеличку частку старого селища Деміївка. Але він дає досить яскраве уявлення про тодішнє обличчя цього району. Вулиці забудовані одноповерховими будинками, подекуди зустрічалися мазанки й землянки. Дороги були небруковані – і натяку немає на якійсь благоустрій, на центральній вулиці знаходився базар худоби.

Передмістя Деміївка.

2 березня 1874 року Південно-Західним відділом Імперського-Руського Географічного Товариства був проведений перепис Києва та його околиць Згідно цього перепису на Деміївці з Саперною слобідкою проживало 3554 особи, з них селяни – 1003, купці – 162 чол. Населення Деміївки було багатонаціональним. Украінці складали 36,1%, росіяни – 9,5%, білоруси – 0,7%, євреї – 22,8%, поляки – 2,5%, німці – 2,8%, інші національності – 25,6%. Стосовно рівня освіти, то “грамотные всего 778 человек, безграмотные – 2526”. Вищу освіту мали 5 чоловік, середню – 30, початкову – 129.

На той час на Деміївцї і в Саперній слобідці на 3554 чоловіка населення була одна невеличка приватна школа, яку відвідувало близько 70 учнів, тоді як дітей віком 7 –14 років налічувалося 552, з них неписьменних близько 79%.. З цього числа дітей дворян було 32, з них неписьменних – 22%, дітей міщан – 110, з них неписьменних 72%, дітей селян 151, з них неписьменних – 76%.

Після скасування кріпосного права Деміївка “з приміського селища, - за висловом автора книги “Кієвъ теперь і прежде” М. Захарченка,- дуже швидко перетворюється на передмістя, особливо від часу заснування тут цукрового та інших заводів”.

У 1900 році Деміївка мала уже 506 дворів та 2848 жителів, з них чоловіків 1431, жінок 1417. Головним заняттям були торговля і ремесло Багато селян вирушало на фабрики та заводи. Тоді Деміївка займала 289,56 десятин землі, з них церкві належало 1,56, селянам – 168,01 та іншим верствам – 119,9 десятин. Інтенсивній забудові передмістя немалим чином сприяла чинна структура власності на землю – на території Деміївки історично не було дворянських угідь та приватних наділів. Земля тут була державною чи общинною. Тому отримання ділянок під житлову чи промислову забудову було досить простим та дешевим, а оформлення наділів – значно демократичнішим, ніж у межах міста. На карті 1897 р. Деміївка постає одною з найзабудованіших околиць Києва.

На Деміївці було: 1 церква, 3 єврейські молитовні будинки, 1 однокласна школа , 4 лікарні, 1 фельшер, 5 повитух, 1 трактир, 1 погріб для продажу вина, 6 постоялих дворів, 1 цукровий завод, 1 пивоварний завод, 1 цукерковий завод, 1 чавуноливарна майстерня, 3 цегельні заводи, 1 водяний млин, 2 бондарні майстерні. Відстань від Деміївки до Києва становила 1 версту, до залізничної станції – ¼ версти (станція – Київ ІІ), 6 верст пароходної пристані.

У другій половині XIX ст. і особливо в останнє десятиріччя почалося інтенсивне заселення цього району. Цьому сприяло розширення зв’язків з півднем через Великий Васильківський шлях, який проходив через Деміївку, а також наявність близької залізниці Київ – Курськ – Москва (залізниця побудована у 1863-1869 рр.) і станції та будівництво заводів і фабрик.

Першим був побудований у 1868 році Деміївський цукрорафінадний завод. Якщо в перші роки тут перероблювали 500-700 пудів цукрового піску, то у 1880 році – 967 тис пудів. На заводі діяли 8 паровиків потужністю 1120 кінських сил та 17 горизонтальних парових машин потужністю 385 кінських сил.У 1897 році на ньому працювало 1200 робітників і було вироблено 1550 тис. пудів цукро-рафінаду. Вартість річної продукції становила 8550 тис. крб. – більш як 25 відсотків вартості всієї промислової продукції Києва.

Слід помітити, що в 80-х роках XIX ст. в місті була відкрита перша заводська лікарня при рафінадному заводі на Деміївці. На інших підприємствах лікарів і лікарень зовсім не було. Тут слід відзначити особистий вклад власників підприємства – родин Терещенків та Ханенків, що прославилися своєю благодійною та просвітительською діяльністю.

У 1881 році на території Деміївки почав діяти медо - пивоварний завод, що належав спадкоєцям пруського підданого Шульца. Зараз це акціонерне підприємство “Пивзавод №1”, яке випускає пиво “Шульц” та інші сорти пива.

Салотопне виробництво було представлено єдиним на всю губернію заводом Бориспільського, де виробляли також мило і сальні свічки. Разом вироблено до 3 тис. пудів сала і до 10 тис. пудів мила. В сучасні часи це – Київський маргариновий завод.

У 1896 році був побудований спиртогорілчаний завод. В період Першої світової війни його було переобладнано для випуску снарядів та мін, існував до 1918 року. У 1922 році на його території були радіотехнічні майстерні, які згодом були переведені, а приміщення, будівлі й обладнання були передані промкооперативній артілі, що в 1929 році перетворилася на завод " Київкаучук”, якому через два роки була присвоєна назва “Червоний гумовик” .Сучасна назва заводу - АТ “Київгума”. Наприкінці минулого століття по вулиці Великій Васильківській, 60 було засновано невеличке кустарне підприємство, яке випускало цукерки. У 1907 році після побудови парового

←предыдущая  следующая→
1 2 3 4 5 



Copyright © 2005—2007 «Mark5»