Политическая система общества

сприятиме з'ясуван-ня його структури.

Громадянське суспільство має таку саму структуру, як і суспільство в цілому. Її складають багатоманітні суспільні відносини — економічні, соціаль-ні, політичні, соціокультурні тощо та їх суб'єкти, за винятком держави.

Економічною основою, фундаментом громадянського суспільства є не-державна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індиві-дуальній і колективній формах. Суб'єктами різновидів індивідуальної власності виступають індивіди та домашні (сімейні) господарства. Колективною є Влас-ність акціонерних товариств, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо. Наяв-ність у громадян власності на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні. І навпаки, тотальне одержавлення влас-ності, наприклад за соціалізму, ліквідує економічну основу громадянського сус-пільства, ставить громадян у повну залежність від держави як роботодавця.

Поряд з правом приватної власності важливе значення для громадянсь-кого суспільства має гарантована державою свобода підприємницької, трудової і споживчої діяльності.

Соціальну структуру громадянського суспільства складають різноманіт-ні соціальні спільності — класові, етнічні, демографічні, професійні тощо та відносини між ними. Такі спільності є в будь-якому суспільстві. Особливість громадянського суспільства полягає в наявності у ньому класів власників засо-бів виробництва, економічною основою існування яких є недержавна, перед-усім приватна, власність. Характерною рисою соціально-класової структури сучасного розвиненого громадянського суспільства є переважання в ній так званого середнього класу як прошарку людей з відносно високим рівнем мате-ріального достатку.

Первинний соціальний осередок громадянського суспільства — сім'я. Це — заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов'я-зані спільністю побуту, взаємною відповідальністю і взаємодопомогою. Як со-ціальний інститут сім'я характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій і зразків поведінки, що регламентують взаємовідносини подружжя, батьків, дітей та інших родичів. Сім'я є найбільш сталим інститутом громадянського суспільства, який зберігає певну автономію стосовно держави навіть у тотально одер-жавлених суспільствах.

Елементами політичної структури громадянського суспільства виступа-ють недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, гро-мадські організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. У політологічній літературі нерідко висловлюється думка про неполітичний характер громадянського суспільства, тобто про відсутність у ньому політичних інститутів і відносин. Така позиція необгрунтовано залишає поза межами громадянського суспільства, зокрема, політичні партії, громадсь-ко-політичні організації, засоби масової інформації, які є найважливішими засо-бами впливу громадянського суспільства на державу.

Політичні відносини як відносини з приводу влади притаманні і грома-дянському суспільству, однак у ньому вони не є державно-політичними і висту-пають як відносини між недержавними політичними інститутами. Найважливішим політичним інститутом громадянського суспільства є політичні партії. Це — добровільні об'єднання громадян, що виконують у громадянському суспіль-стві низку важливих функцій: вираження соціальних інтересів, ідеологічну, по-літичної соціалізації, формування громадської думки тощо. Водночас політичні партії є найважливішою ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з держа-вою; передусім саме завдяки їм здійснюється представництво багатоманітних соціальних інтересів на державному рівні. У разі оволодіння державною вла-дою та чи інша партія стає суб'єктом державно-політичних відносин і в такій якості не виступає інститутом громадянського суспільства. Це стосується не лише правлячої партії, а й усіх інших тією мірою, якою вони є носіями держав-ної влади.

Інституціональними елементами структури громадянського суспільства є багатоманітні громадські організації. Політичними інститутами є ті з них, які тією чи іншою мірою впливають на здійснення державної влади, тобто висту-пають як групи інтересів. Групами інтересів є передусім громадсько-політичні організації — професійні, жіночі, молодіжні, ветеранські тощо. Інші громадські організації як групи інтересів виявляють себе лише ситуативно — у разі без по-середньої чи опосередкованої взаємодії з політичними інститутами.

Управлінська діяльність в адміністративно-територіальних одиницях дер-жави — областях, районах, містах тощо — поділяється на місцеве управління і місцеве самоврядування. Місцеве управління є державним управлінням, що здійснюється центральною владою або адміністрацією вищестоящого тери-торіального рівня управління, як правило, через призначувані вищестоящою владою адміністративні органи. Місцеве самоврядування — це діяльність самого населення територіальної одиниці — територіальної громади — та її виборних органів з управління місцевими справами. Місцеве самоврядування є не управлінською діяльністю взагалі, а лише діяльністю самого населення з управління власними справами. Лише в цьому значенні місцеве самоврядуван-ня є інститутом громадянського суспільства.

На органи місцевого самоврядування можливе покладення завдань дер-жавного управління. Під час виконання цих завдань відповідні органи діють уже не як місцеве самоврядування — інститут громадянського суспільства, а як органи державного управління.

Важливим політичним інститутом, за допомогою якого громадянське суспільство справляє істотний вплив на державу, є засоби масової інформації. Інститутом громадянського суспільства можуть бути лише недержавні засоби масової інформації, а саме політичним інститутом вони виступають тоді, коли виконують політичну функцію, взаємодіючи з політичною владою, державою.

Структуру духовної сфери громадянського суспільства складають соці-окультурні відносини, а її елементами є школа, церква, різноманітні культурно-мистецькі заклади — тією мірою, якою вони виступають як недержавні утво-рення. Духовне життя громадянського суспільства характеризується ідеологіч-ною багатоманітністю. Воно несумісне з пануванням єдиної ідеології, з так званою державною ідеологією, насаджуваною ідеологізованою державою.

Існують й інші аспекти та елементи структури громадянського суспіль-ства. У кожному разі йдеться про все те, що перебуває поза межами держави як політичного інституту, що не є державним.

Процес становлення в Україні громадянського суспільства є багатоас-пектними, динамічними й багатоманітними за їхніми конкретними виявами. Цей процес проходить у всіх сферах суспільного життя, оскільки за соціалізму осталося всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, громадянське суспільство існувало лише в зародковому стані.

Економічною основою становлення громадянського суспільства в Україні є формування недержавних форм власності. Відбувається це шляхом роздер-жавлення і приватизації, які не є тотожними. Роздержавлення спрямоване на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринко-вого середовища і відбувається як у межах державної власності, так і поза ни-ми. Приватизація є найбільш радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приват-ной. Вона передбачає придбання громадянами власність усіх або частину акцій чи паїв акціонерних та інших господарських товариств, а також підприємств, заснованих на змішаній або колективній власності.

Цілями роздержавлення і приватизації були проголошені пошук ефектив-ного власника як наслідок – підвищення ефективності виробництва, перство-рення громадян на власників засобів виробництва, становлення підприємниц-тва, ринкової економіки в цілому. Далеко не всі з проголошених цілей було досягнуто. В результаті сертифікатної приватизації, яка передбачала наділення кожного громадянина певною часткою власності, колишня державна власність фактично була зосереджена в руках незначної частини населення України – ке-рівників приватизовуваних підприємств ( котрим законодавство про приватиза-цію надає значні пільги щодо придбання акцій ), політиків та чиновників вищої та середньої ланки ( які використали наявні у них повноваження й можливості у власних інтересах ), спритних ділків і кримінальних елементів.

Не вдалося досягти й головної офіційної мети приватизації – знайти справжнього власника-господаря і завдяки йому підвищити ефективність ви-робництва. Одні новоявлені власники виявилися або фінансово неспроможними оновити виробництво, або нездатними керувати ним у ринкових умовах. Інші вигідно перепродали придбанні за безцінь підприємства або зосередилися на витискуванні з них максимальних прибутків, складаючи останні не в оновлення самого виробництва, а у власний добробут ( вілли, дорогі імпортні автомобілі, відпочинок на фешенебельних зарубіжних курортах, розваги у нічних клубах тощо ) та вивозячи за кордон.

За роки економічних перетворень в Україні було створено десятки тисяч нових, здебільшого малих і середніх, приватних підприємств. Однак їхній унесок у розвиток економіки незначний. Більш як 80% таких підприємств ведуть в основному торговельно-посередницьку діяльність, і їхня головна роль в економіці виявляється в „накручуванні” цін на товари на шляху від виробника до споживача. Що вони не без успіху роблять, нарікаючи на високі податки й викачуючи гроші у працівників бюджетної сфери, утримуваних за рахунок тих же податків.

За цих умов до державної підтримки малого й середнього бізнесу – через зниження податків, надання пільгових кредитів, спрощення бухгалтерського обліку тощо, які лунають з підприємницьких та наближених до них політичних структур, безпідставні, бо