Политическая система общества

бо підтримувати потрібно не бізнес узагалі, не перекуп-ника, а виробника.

Торговельно-посередницька діяльність домінує й у сфері великого бізне-су. Щоправда, торгують тут не „снікерсами” чи жувальною гумкою, а нафтою, газом, електроенергією, металом, зерном тощо, а також розробляють всілякі „теми” і „схеми” з перерозподілу й використання бюджетних коштів, інозем-них кредитів, цінних паперів та ін.

Останнім часом в Україні розпочато докорінні перетворення й у сфері сільського господарства. У разі непродуманих і поспішних дій влади „народна приватизація” тут матиме такі ж наслідки, як і в промисловості та сфері послуг, ― власність на засоби виробництва, передусім на землю, в кінцевому підсумку зосередиться в руках незначної частини населення.

Першепочаткове нагромадження капіталу в Україні, як і в інших колиш-ніх радянських республіках, відбувається головним чином шляхом перероз-поділу колишньої загальнонародної власності та зосередженні її в руках незнач-ної частини населення. Дрібний капітал має, як правило, трудове походження: він добувається за рахунок різноманітних торговельних операцій і зрідка – ви-робничої діяльності.

Економічні перетворення зумовлюють відповідні зміни в соціально-кла-совій структурі українського суспільства. Суть цих змін полягає у формуванні класів дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва. Внаслідок не виваженості й непослідовності у проведенні економічних реформ спочатку в СРСР, а потім у незалежній Україні ( бездумна лібералізація цін, „шокова тера-пія”, несправедлива приватизація, непродумана податкова і соціальна політика тощо ) процес становлення нової соціально-класової структури виявився, зокре-ма, у різкій соціальній поляризації суспільства, тобто розшаруванні його, з од-ного боку, на купку багатіїв, в руках якої зосереджуються основні засоби ви-робництва, а з другого – на решту із злиденним життєвим рівнем. У часи еконо-мічних перетворень і розбудови державності в Україні незначна частина її насе-лення зуміла казково розбагатіти, при чому не завдяки розвитку виробництва, вкладенню власного капіталу, а за рахунок перерозподілу власності, викорис-тання бюджетних коштів, наданих державі іноземних кредитів, викачування грошей із співвітчизників. Формування середнього класу, як однієї з основних цілей соціально-економічних перетворень, досягти не вдалося.

Становлення політичної сфери громадянського суспільства проявляється передусім у формуванні його політичних інститутів – політичних партій, груп інтересів, органів місцевого самоврядування, недержавних засобів масової ін-формації. Поки що ці інститути не стали засобами дієвого впливу громадянсь-кого суспільства на державу.

На сьогодні в Україні зареєстровано більш як 120 політичних партій. Однак лише кілька з них як масові об’єднання з чітко вираженою ідейно-полі-тичною орієнтацією і розгалуженою територіальною структурою відповідають своєму призначенню – бути виразниками соціальних інтересів у відносинах громадянського суспільства з державою. Абсолютна більшість партій обслуго-вують не суспільні, а вузькогрупові чи навіть персональні інтереси, наочним підтвердженням чого є наявність багатьох партій однакової ідейно політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною та фактичною соціаль-ною і політичною орієнтацією партій, побудова партій навколо лідерів, числен-ні розколи в партіях та конфлікти в їхньому керівництві. Навіть ті партії, які представленні у Верховній Раді, поки що не справляють визначального впливу не державну політику через неузгодженість дій, відсутність фракційної дисцип-ліни та відстороненість від формування уряду.

В Україні нині налічується більш як тисяча офіційно зареєстрованих гро-мадських організацій. Провідне місце серед них належить тим які виражають інтереси суспільних класів. Це об’єднання найманих працівників ( профспілки ) і підприємці. Головне завдання профспілок – захист інтересів найманих праців-ників у відносинах з підприємцями і державою. За соціалізму профспілки вис-тупали інструментом державної політики, діяли під керівництвом комуністич-ної партії, тоді як у демократичному суспільстві вони покликані бути не залеж-ним і рівноправним партнером у відносинах з державою. В Україні єдине у минулому й поки що найчисленніше міжгалузеве профспілкове об’єднання – Федерація профспілок України – все ще значною мірою продовжує залишатися інструментом державної політики і є далеким від назрілих за нових соціально-економічних умов потреб захисту інтересів трудящих.

У процесі розвитку підприємництва, формування класів власників засобів виробництва в Україні з’являються численні об’єднання підприємців. Як і профспілки, вони прагнуть до представництва відповідних інтересів на держав-ному рівні. Основними формами такого представництва є лобіз і зв’язки з політичними партіями.

Ще одним напрямом становлення громадянського суспільства в Україні є виникнення численних недержавних засобів масової інформації – періодичних друкованих видань, радіо-, теле-, відео програм та інших форм поширення ма-сової інформації. Однак ситуація з недержавними засобами масової інформації склалася так само, як і з політичними партіями – вони стали обслуговувати вузькогрупові і навіть персональні інтереси орієнтуватися на підтримку окре-мих політиків, замість того щоб бути „четвертою владою”, виражати інтереси громадянського суспільства у його взаємодії з державою.

Головний зміст процесу становлення громадянського суспільства у сфері духовного життя складає формування духовної культури на основі принципів ідейного й політичного плюралізму, національних і світових культурних над-бань. Особливе значення при цьому має формування громадянської політичної культури як культури активної політичної участі.

Нерозвиненість політичних інститутів і відсутність розвиненої демокра-тичної політичної культури громадянського суспільства в Україні поки що не дають йому можливості контролювати державу. Нинішній стан взаємодії гро-мадянського суспільства й держави характерний більшою мірою для авторитар-ного, ніж для демократичного, політичного режиму. Зміна співвідношення між державою і громадянським суспільством на користь останнього в подальшому залежатиме як від розвиненості самого громадянського суспільства, особливо його політичних інститутів, так і від становлення держави як правової і демо-кратичної. Провідною стороною в нерозривній єдності держави і громадянсь-кого суспільства є останнє. У кінцевому підсумку держава завжди є такою, яким її робить суспільство.

Висновки

Україна подолала початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності й набуття атрибутів державності — і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають кон-тури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економіч-ною визначеністю. Але цей процес відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у політичній, економічній, соціальній та духовній сфері.

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні три-ває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова економ-мічна система не може бути «чистим» капіталізмом, який переважав усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально справедливого розподілу доходів через структуру соціального законодавства.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєд-нання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, спри-ятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі — програми оподатку-вання, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до ува-ги, що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не від-бувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної націо-нальної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало воло-діли механізмами перетворення сучасної економіки. У ситуації, коли першочер-говим завданням є розв'язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасо-вий успіх. А формування соціально орієнтованої економіки неможливе без ут-вердження демократичної, соціальної, правової держави.

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

— подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рів-нях його соціально-політичної організації;

— побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефек-тивно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, неза-лежними судовими органами;

— формування інститутів громадянського суспільства